Благодійний фонд «Revived Soldiers Ukraine» діє у Штатах з 2015 року. Усе розпочалося з бажання допомогти кільком воїнам з лікуванням, але згодом ця ініціатива переросла у міжнародну діяльність на підтримку українських захисників. Про те, як змінилася діяльність фонду після початку повномасштабного вторгнення, а також про травми українських воїнів, протезування та реабілітацію — у розмові з президенткою «Revived Soldiers Ukraine» Іриною Ващук-Дісіпіо.
— Благодійний фонд «Revived Soldiers Ukraine» започаткований ще у 2015 році. З чого починалася ваша діяльність і якими були масштаби звернень тоді, на початку війни?
— Ще у 2014-му, як тільки важкопоранені почали поступати у військові шпиталі, я стала займатися складним лікуванням воїнів. Ми домовлялися з одними з найкращих американських госпіталів, вони безкоштовно їх приймали. На міжнародних українських авіалініях вони ставили ліжка і так переправляли важкопоранених українських військових до Нью-Йорка.
Уже в 2015 році ми відкрили благодійний фонд «Revived Soldiers Ukraine», для того, щоб спростити систему з документацією. Тоді почали привозити українців не лише на лікування, а й на довгострокову реабілітацію. Перші воїни, які були паралізові від грудей, потрапили на довгострокову реабілітацію до США у центр NextStep у Лос-Анджелесі у середині 2015 року. Потім ми їх відправили додому, привезли інших і зрозуміли, що дуже складних випадків украй багато, ми не можемо по кілька людей тримати пів року.
І у 2018 році я прийняла рішення, що ми будемо відкривати реабілітаційний центр NextStep в Україні, в Ірпені. Хотіла це зробити з кимось, закупити обладнання, навчити спеціалістів і відпустити у вільне плавання, тому тоді багато об’їздила українських реабілітаційних центрів та шпиталів. Але так не вийшло. Тому у той рік ми відкрили благодійний фонд «Відродження Захисників України», для того, щоб вести реабілітаційний центр NextStep і допомагати з оплатою медичних витрат військовим в Україні.
Прийшло усвідомлення, що військові не можуть безкоштовно отримати достойне лікування, приватні клініки все одно брали з них кошти. І ми почали займатися такими випадками не лише у Штатах, а й в Україні. Ми навіть оплачували хіміотерапії для військових, хворих на рак. Найважчих поранених ми продовжували привозити у США. До початку повномасштабного вторгнення це було приблизно 12-15 військових, ще до ста військовослужбовців у рік отримували допомогу від нас в Україні. Ми були невеликим благодійним фондом.
— Як все змінилося після початку повномасштабного вторгнення?
— Від самого початку вторгнення ми активно включилися. Волонтери фонду та українська громада у США, які раніше могли допомагати декілька разів на рік, почали щоденну роботу по збору коштів, закупівлі бронежилетів, дронів, машин, карет швидкої допомоги та інших речей для війська. Почали приходити звернення від українських військових та цивільних шпиталів, ми їм закуповували медичне обладнання, зокрема портативні рентгени, ультразвуки. Деякі запити скеровували у партнерські фонди.
Ми зрозуміли, що втрати та наслідки цієї війни будуть дуже великими, і десь улітку 2022 року я почала думати про розширення реабілітаційного центру в Ірпені, який дивом вцілів під час окупації, а також про будівництво ще одного NextStep у Львові. Купили там приміщення і за рік зробили його згідно з усіма медичними нормами. Цей центр запустили у листопаді 2023 року.
Звернень до США почало поступати набагато більше. Це було як складне лікування, так і складні ампутації. Ми почали масово займатися біонічним протезуванням, подвійним, потрійним. У Штати привозили тих поранених, у допомозі яким відмовляли в Україні. Адже досвід протезистів у США все-таки набагато більший. Наприклад, в Орландо «ноги» військовим ми робимо у центрі Prosthetic and Orthotic Associates, працюємо з ними з 2016 року. Якщо ми говоримо про подвійне високе протезування, то тут людина перебуває від трьох до п’яти місяців, щодня у протезному центрі. Також у нас були випадки, коли ми брали військових з високою подвійною ампутацією рук. Ми не лише встановлюємо протези, а вчимо ними користуватися. Те саме з лікуванням — є випадки, які займають шість місяців, рік, а іноді більше. У нас військовий зі спецпідрозділу «Альфа» вже два роки лікується. Тобто це дуже складний та довгий процес, який потребує багато ресурсів нашого благодійного фонду та багато волонтерів.
— Скільки пацієнтів вдалося охопити в Україні?
— За останній рік в Україні ми прийняли на довгострокову реабілітацію приблизно 300 важкопоранених військових: близько по 150 воїнів у Львові та Ірпені. Йдеться про складні випадки, людей, які пересуваються на кріслі колісному: з хребетно-спинномозковими травмами, черепно-мозковими травмами, травмами периферичної нервової системи, тобто коли зачепило нервові закінчення рук чи ніг, і ми відновлюємо чутливість. Таких випадків дуже-дуже багато. Проте треба розуміти, що люди після нейротравм не відновлюються на 100%, тільки частково, їм потрібна повторна реабілітація через рік.
На мій погляд, наші реабілітаційні центри NextStep є найкращими в Україні у профілі нейротравм. Наші реабілітологи їздять у Штати на удосконалення своїх навичок, ми маємо адаптоване обладнання. Співпрацюємо з Brooks Rehabilitation Hospital, вони з нами діляться досвідом, щось рекомендують, коли з’являються хороші речі для реабілітації.
— Внаслідок чого зазвичай відбуваються перелічені травми центральної нервової системи?
— Якщо це черепно-мозкові травми, то йдеться про кульові або осколкові поранення у голову. Також це інсульт, коли людині відбирає половину тіла, кульові поранення в хребет, у шию. Як правило, ампутації ніг, рук, травми периферичної нервової системи — це осколкові і кульові поранення. Це і травми, отримані, коли військовий неправильно стрибнув в окоп чи пішов купатися, пірнув і зламав шию. Тобто це поранення, отримані як на фронті, так і в повсякденному житті, бо ми працюємо не тільки з діючими військовими, а й з ветеранами російсько-української війни, які вже роками не служать.
— А про які протезування найчастіше йдеться?
— У нас дуже багато звернень щодо протезів рук. Звичайно, всі хочуть мати біонічне протезування, тобто електричний протез руки, який допомагає людині більш функціонально жити. Але наразі цей напрямок недостатньо добре розвинений в Україні через дорогі запчастини і недостатній досвід самих протезистів.
Але і ми не так часто привозимо військових у Штати для протезування рук, тому що це дорого. Так, один протез руки коштує для нас 35 тисяч доларів, у той час, коли протез ноги – 25 тисяч доларів. Водночас, з нашого досвіду, військовослужбовці більше користуються ногами, ніж руками, і протези останніх частіше ламаються, тому що це високотехнологічні речі, які постійно потрібно ремонтувати.
— Як змінилася підтримка фонду за час повномасштабної війни?
— Коли почалася повномасштабна війна, до нас доєдналося дуже багато американців. Якщо з 2014 року вони казали, що у них є свої важкопоранені військові, і вони будуть насамперед допомагати їм, то у 2022 році американці повністю відкрилися до допомоги Україні, і особливо українським ветеранам. Вони більше не вважають, що українські військові «не їхні», а, навпаки, — кажуть, що якби не Україна, то наші діти там воювали б.
Звичайно, це все потроху відходить, про Україну з телеканалів чути вже не так часто. Підтримка американців продовжується, але мабуть від того, що було, залишилося 20-25%.
— Як вдається закривати збори? Можливо, залучаєте ще інші фонди, компанії?
— Ми тісно співпрацюємо з американським фондом Brother’s Brother Foundation. Вони дуже сильно підтримують нас у купівлі реабілітаційного обладнання. Наприклад, завдяки цьому фонду ми зараз в Україну вперше завозимо медичний реабілітаційний тренажер для рук, який коштує 65 тисяч доларів. До цього, у 2022-му, вони вже купували декілька девайсів, щоб ми мали їх в Україні.
Також нас підтримують українські благодійні фонди, культурні центри, церкви, музеї та інститути. У зборі коштів для відновлення здоров’я українським важкопораненим військовим сильно допомагає українська діаспора у США, ми завдяки їй багато усього робимо.
Анастасія Крупка