Ірину Фаріон чимало українців запам’ятало по гострих висловлюваннях, радикальних поглядах і десятках резонансних виступів на найрізноманітніших майданчиках. Утім лише після її трагічного вбивства, українське суспільство починає відкривати мовознавицю по-справжньому, оцінюючи її внесок у розбудову українськості, боротьбу за мову, переосмислення історичних постатей та процесів, що формували українську націю.
Як розповідала Ірина Фаріон, філологія була її підсвідомим вибором, що закладався вчителями, які непохитно вірили в українську ідею та читанням українських книжок з самого дитинства. Після закінчення філфаку, вона обрала науковий шлях, утім в університеті тоді ніхто не ризикував досліджувати мовно-історичну проблематику. Рятівником для Фаріон став професор Михайло Худаш, який підтримав тему її дисертаційної роботи, на основі якої у 2001 році з’явилася одна з перших в Україні монографій про походження українських прізвищ під назвою «Українські прізвищеві назви Прикарпатської Львівщини кін. ХVIII – поч. ХIХ ст.».
Ще у вересні 1991 року Фаріон почала працювати викладачкою катедри української мови, літератури та культури університету «Львівська політехніка». Крім того, впродовж п’яти років паралельно читала курси у Львівській академії мистецтв. У 1998 році мовознавиця разом зі студентами організувала виставку плакатів про мову «Передаймо нащадкам наш скарб — рідну мову», яка фактично тривала десять років під різними назвами і поширилася навіть за кордоном та відкрила шлях Фаріон до великої політики.
Законотворча діяльність
Політичний шлях Ірини Дмитрівни теж ознаменувався боротьбою за українську мову та історію. Філологиня ініціювала подання до Конституційного Суду про неконституційність ухвалення закону «Про засади державної мовної політики» Колесніченка та Ківалова, напрацювала знакові законопроєкти про запровадження мита на російськомовні книжки, викладання винятково державною мовою у закладах вищої освіти, внесення змін до закону про нацменшини з метою їхнього інтегрування в український простір, про вилучення з науково-правового простору терміна «велика вітчизняна війна», про звільнення Дмитра Табачника з посади міністра освіти і науки, про посмертне присвоєння Героям Небесної Сотні звання «Герой України» та ще низку інших документів, що відстоювали українську мову та ідентичність.
Як депутатка Львівської обласної ради, Фаріон у 2006-2012 роках організувала рекламну акцію «Скарб нації», під час якої портрети українських культурно-політичних діячів поширювали на бордах з їхніми цитатами. Паралельно проводила акцію «Мова на колесах» у львівському транспорті, де з’явилися листівки «Шановні пасажири! Говорімо правильно і красиво». У той час також поширили наліпки у садочках — «Любі хлопчики й дівчатка! Називаймося правильно і красиво», які привернули увагу до ненормативності поширюваних форм імен як Маша, Саша, Даша чи Паша, які не притаманні для українського простору.
Наукова діяльність
Утім, як відзначала сама Фаріон, після поразки українців на парламентських виборах 2014 року, — а тоді «Свобода» не пройшла до ВРУ, — вона з омріяною пристрастю повернулася до наукової та педагогічної роботи. Так, у вересні 2015 року здійснилася її студентська мрія досліджувати історію мови — Фаріон захистила докторську дисертацію на тему «Суспільний статус староукраїнської мови в ХIV–ХVII століттях» і стала професоркою катедри української мови університету «Львівська політехніка». Згодом, у 2016 році, за монографію на цю тему вона стала лавреаткою премії імені Івана Огієнка.
Перелік монографій Фаріон продовжується низкою не менш важливих тем. Частина з них стосується мовного питання, зокрема українського правопису як культурно-політичного вибору, суспільно-креативної ролі української мови в ХI – ХIХ століттях, статусу руської (української) мови у складі Великого князівства Литовського. Всі ці теми вибудовували розуміння, що українська мова існувала, повноцінно функціонувала та відігравала значну роль у суспільному житті, починаючи з часів Русі.
Водночас науковиця торкалася і тем, які значно розширюють культурно-історичні знання українців. Вона досліджувала біографію отця Маркіяна Шашкевича як українського мовотворця, Степана Бандери як практика, теоретика, містика націоналістичного руху, мовосвіт композитора Миколи Лисенка, створила за листами Івана Пулюя його мовний портрет. Крім того, Фаріон стала авторкою ідеї та співукладачкою книжки «Афоризми та сентенції Юрія Іллєнка. Криниця для спраглих».
Окрім цього, мовознавиця написала понад 150 наукових статей та тез, у яких продовжила вивчати українські прізвища, порушувала тему правопису та проблему престижу української мови. Писала рецензії, навчальні програми, блоги.
Популяризація української ідеї
Визначальним у біографії Фаріон став проєкт «Велич особистости», у межах якого з 2013 року вона створила понад півтори сотні програм, які популяризують знакові постаті української історії, культури та політики. Фактично це було переосмислення їхнього шляху та поглядів. Розмаїття прізвищ вражає: тут і Ольга Кобилянська, і Роман Шухевич, і Олена Теліга, Михайло Вербицький, Олександр Кониський, Юрій Тютюнник, Михайло Грушевський, Петро Яцик, Августин Волошин та інші. Водночас Фаріон у програмах порушувала і теми історичних процесів та подій, як ось Акт проголошення української держави, Валуєвський циркуляр, повстання у таборі Кенгір, Батуринська трагедія чи 90-ліття Організації Українських Націоналістів.
Фаріон від 2019 року на телеканалі НТА також створювала інтелектуально-культурологічний проєкт «Ген українців». Він налічує понад 130 студій, в яких прославляється українська мова, культура та історія крізь долі видатних особистостей.
Оксана Микитюк, доцентка катедри української мови Національного університету «Львівська політехніка» та близька подруга Фаріон писала, що цей проєкт ніби демонструє нам те, що мовознавиця понад усе вважала за необхідне сповнити обов’язок перед усіма національно свідомими українцями.
«Я знаю, що кожна з цих студій побудована на велетенській джерельній базі, на власні очі бачу, як Ірина йде в бібліотеку, читає листи, спогади, нагромаджує масу матеріялів, аналізує сотні і тисячі сторінок різних книжок, працює над собою вдень і вночі, щоб потім красиво, виважено, спокійно говорити правду, деколи непросту, але таку потрібну для українців», — писала Микитюк.
Крім того, з метою популяризації української книжки Фаріон заснувала проєкт «Від книги до мети», під час якого з 2011 по 2019 рік щомісяця запрошувала до Львівської політехніки знакових особистостей націоналістичного світогляду з презентацією їхніх праць. За сім років системної роботи у закладі побувало 92 автори і відбулося 58 презентацій. За просвітницьку діяльність стала лавреаткою премії імені Б. Грінченка у 2008 році, за пропаганду і популяризацію української книжки – лавреаткою премії імені Д. Нитченка у 2013 році.
Науковиця Микитюк переконує, що Фаріон завжди вміла працювати зі студентами, бо після її пар кожен або назавжди закохувався в українську мову, або ж розумів, що він на цій землі «чужинець або окупант».
Фаріон також активно вела свій YouTube-канал, де окрім курсу з культури української мови, не шкодувала критики ні для української влади, ні, що очевидно, для росіян. В останньому відео вона оголосила про невеличку паузу, бо планувала з онуками поїхати на відпочинок. Утім за день до цього її життя обірвав постріл у скроню. Під час ходи до Личаківського кладовища люди скандували гасло: «Одна мова, одна нація, одна Батьківщина — це Україна». Те, що своєю працею та світоглядом Ірина Фаріон змогла не лише осягнути, а й примножити та поширити.
Епілог
Характер Ірини Дмитрівни добре проілюстрував її колишній студент, а нині перший заступник начальника Самбірської районної військової адміністрації Павло Грабський. Після трагічної загибелі видатної українки, він поділився у своєму Facebook таким дописом:
«Ірина Дмитрівна якось приймала в моєї групи ФЛ-33 (НУ ЛП, 2010 рік) іспит з української мови і настала моя черга.
— Так, Грабський у вас багато прогулів, де вас носило? Звідки ви родом?
— Старосамбірський район.
— О, і я звідти.
— Ірино Дмитрівно, всі талановиті люди з Старосамбірського району.
Ірина Фаріон поглянула спідлоба легко хіхікнула в притаманній своїй манері і запитала:
— Добре, Грабський, яка ваша улюблена цитата Шевченка?
— Справжня боротьба починається лише тоді коли закінчуються всі сили!, — відповів я на автоматі, бо чітко запамʼятав цю фразу, яку Ірина Дмитрівна постійно повторювала нам, юним студентам!
— Йдіть з-перед моїх очей, 5!
Саме такою назавжди мені запамʼятається Ірина Фаріон!».
Анастасія Крупка, для Vilni Media