Так само, як у квантовій механіці можна розрахувати всі стани, поля й енергії об’єктів мікросвіту, але важко їх уявити і зрозуміти, так і в українській політиці можна прорахувати всі ходи українських політиків, але розуміння їхньої доцільності не досягти. Це стосується нещодавньої рукотворної проблеми з відставкою міністра оборони Михайла Федорова.
Чи можна було цього уникнути? Безперечно, так. У цьому якраз і полягає мистецтво керівництва людьми і державою. Володимир Зеленський пояснює своє рішення щодо відставки Федорова гострими суперечностями між ним і головнокомандувачем ЗСУ Олександром Сирським. Отже, треба було на самому початку цю гостроту згладити, глибше вникнути в суть непорозумінь, вчасно втрутитися.
Та й це пояснення причини звільнення, на мою думку, поверхове. Глибші причини лежать у тому, що системі непрозорості й корупції, яка все ще існує в оборонних структурах, кинули виклик. І керував цим Федоров. Ця потворна система не пробачає, коли їй починають загрожувати. Федорова було усунуто. Це зрозуміли прості українці.
Додалося ще те, що з приходом Федорова почав змінюватися характер війни, почали перемагати нові технології, розширюватися їхнє застосування. Москаль почав вити, втрачати більше військових на фронті, більше об’єктів у тилу, фронтову логістику, фінансову вигоду від експорту. В українців це викликало зміну настроїв, емоційне задоволення. Це теж треба було врахувати пану президенту. Не врахував. Думав, що все пройде так само спокійно, як і з відставкою Залужного. Але ні, у цих ситуацій різний бекграунд, різне сприйняття людьми. От і отримав «картонні» протести. Тепер треба ситуацію виправляти.
Не хочу навіть припускати, що приводом могла стати заздрість Зеленського до Федорова як до молодого, перспективного діяча, майбутнього політика і конкурента на виборах. Та й сам Федоров не виявляв зацікавленості в цьому. Поки що. Побачимо, що буде далі.
Та треба відзначити, що наші європейські партнери побачили в ньому нове покоління українських діячів, реформаторів, високопрофесійних, моральних, незаплямованих жодними світськими чи корупційними скандалами і були здивовані рішенням президента. Тут ще один «прокол» пана президента, такий собі «ляп» на міжнародній арені.
Скажімо так: Сирський також важлива фігура в українському політикумі: досвідчений воєначальник, розумний і відважний керівник, який має заслуги у відбитті ворога ще на початку війни і в подальшому її веденні, у діяльності війська, в організації оборони нашої країни. Але, можливо, його воєнна стратегія вже трохи застаріла і не встигає за вимогами часу, новими технологіями, а також він припускається помилок і прорахунків, про що свідчать останні скандали у військових частинах, поведінка окремих військових, робота ТЦК (Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки – приміт. ред.).
І замість того, щоб домогтися поєднання досвіду й новаторства, створити відповідний сплав на користь справи, довелося їх розводити по різні боки і робити вибір між одним та іншим. Це дуже тішить наших ворогів, їхню пропагандистську машину.
Я не претендую на абсолютну достовірність і стовідсоткову правоту. Це просто мої думки вголос. Мені це болить, бо в такий доленосний, важкий час, коли треба об’єднатися, згуртуватися, бити ворога і перемагати, ми занурюємося у непотрібні чвари й міжусобиці. І моє побажання всім українським діячам, від яких залежить доля країни, – перш ніж ухвалювати важливі рішення, добре подумайте, зважте всі наслідки, керуйтеся в політиці не заплутаною і ускладненою квантовою механікою, а простим законом Ньютона: недобачене спіле яблуко, вчасно не зірване, може ненароком упасти і вдарити по голові.
Автор: Мирослав Ґрех
