Україна сьогодні, без перебільшення, є «і щитом, і списом» для західного світу. Поки весь світ остаточно усвідомлює, що путін не має наміру зупинятися, європейські країни дедалі активніше переозброюють та модернізують свої збройні сили. Водночас з’являються нові військові технології: їх розробляють як на території України, так і безпосередньо українці за кордоном. Війна спричинила потужний імпульс для інженерів, конструкторів і програмістів, які працюють у військовому секторі та створюють унікальні рішення. Так, за останнє десятиліття сформувалася велика кількість малих і великих компаній із власними розробками, багато з яких уже зараз використовують у Збройних силах України.
Попри те, що поєднання Дональда Трампа з Овальним Кабінетом викликає занепокоєння у значної частини українців, які тримають у полі зору обороноздатність України, Сполучені Штати продовжують підтримувати нас у військовому та технологічному плані. Цілі групи з американського military tech середовища приїжджають на навчання та тренінги, а також комунікують з потенційними інвесторами. Однак американське суспільство, попри глибоке співпереживання Україні, почувається відносно в безпеці: над головами в діаспорі не пролітають ракети чи дрони, їхні підприємства жодного разу не ставали ціллю росіян. Натомість вони прагнуть сприяти технологічному розвитку ЗСУ, інвестують у компанії й активно поширюють позитивні новини, що свідчать про наближення перемоги.
Ціна публічності у військових проєктах
Важливо розуміти: будь-який публічний розголос у специфічній військовій сфері – надзвичайно ризикована річ. Сьогодні російська розвідка та дуже вправні OSINT-аналітики (спеціалісти з відкритих джерел) збирають найдрібніші дані про український оборонно-промисловий комплекс, відстежуючи навіть невеликі компанії та їх ключових осіб. Підсилює цю проблему активна присутність українців у соцмережах: звичайна історія в Instagram чи допис у Facebook може стати шматочком пазла, завдяки якому ворог отримує додаткову інформацію.
Оприлюднення імен, назв компаній, деталей розробок, прізвищ конструкторів чи геолокацій офісів – це, фактично, відкрите запрошення для російських спецслужб чи їх агентури. Останні можуть інфільтруватися в українські підприємства або інші структури, аби отримати документацію, креслення, інформацію про ланцюжки постачання, джерела фінансування й інші критично важливі деталі. Часто зацікавленість переростає і в пряму підривну діяльність: атакують дронами чи ракетами виробничі потужності або б’ють по локаціях, де збираються волонтери та військові інженери. Подібне вже траплялося, коли ворог випустив ракету по приміщенню, де збиралися фахівці з безпілотників. Це була ціль, яка робила найбільший внесок у розгром російської техніки на фронті.
Найгірше те, що значна частина цих даних стає доступною окупанту через цілком легітимні джерела: соцмережі, новинні ресурси чи пресрелізи. Комусь захотілося «похизуватися» масштабом нової розробки чи інвестиційним успіхом, хтось організував конференцію або «стратсесію» і обов’язково публічно оголосив список учасників – і росіяни отримують повноцінні профілі на цих людей. Для прийняття рішень про удари чи диверсії їм лишається лише ці профілі доповнити технічними деталями.
Державна таємниця й спокуса розголосу
На відміну від цивільних, люди, котрі працюють у Міністерстві оборони чи в силових структурах, розуміють важливість збереження державної таємниці й дуже обережні в публічних заявах. Чиновник на кшталт Міністра оборони чи секретаря РНБО не може дозволити собі виступати з детальними коментарями про нові військові програми чи роботу військових заводів. Усе найважливіше тримається під грифом таємності, а в ЗМІ надходять лаконічні й максимально безпечні повідомлення пресслужб.
Водночас «неформальні» джерела – волонтери, активісти, родичі військових – можуть ненароком зливати критичні дані. Часом це стає першопричиною гучних скандалів або, що ще гірше, наводкою для ворожого удару. Подібна ситуація нещодавно мала місце, коли інформація про певне військове зібрання невдовзі потрапила у відкриті джерела, і ракета вдарила просто туди, де збиралися волонтери та конструктори безпілотників. Саме через такі «збіги» російські спецслужби можуть планувати операції з мінімальною похибкою.
Між бажанням хороших новин і реальною загрозою
З іншого боку, українцям життєво потрібні хороші новини на тлі щоденних обстрілів. Коли бачиш, що розвиваються нові військові технології, що з’являються інноваційні рішення для ЗСУ, що не припиняється підтримка союзників, – відчуваєш спокій і впевненість. Проте існує крайнощі: бажання похвалитися успіхами може призвести до катастрофічних наслідків. Одне зайве слово, фото чи відео, де засвітилася секретна розробка або цінний контакт, може коштувати цілому колективу життя.
Особливо уважними варто бути українцям за кордоном. Хоча вони й далі активно допомагають батьківщині, фізична віддаленість від зони бойових дій послаблює відчуття небезпеки. Усі ці новини – «вперше розроблений дрон», «новий виток військового стартапу», «зустріч із американськими інвесторами» – здаються суто позитивними. Але для ворога це джерело надзвичайно важливої інформації. Нерозсудливість у постах та інтерв’ю може перетворити ці стартапи на мішень, а їх команду – на головну ціль російських спецслужб.
Забагато друзів – теж ризик?
Слід також пам’ятати, що крім ворога, існують і союзні спецслужби. Вони теж відстежують, аналізують, збирають дані, адже кожна країна дбає найперше про власну безпеку. Водночас ми надзвичайно цінуємо військову та фінансову допомогу від США, Канади, країн ЄС та інших партнерів. Проте в стратегічній перспективі сила України залежить і від того, чи можемо ми гарантувати захист найсекретніших планів. Коли надто велике коло осіб (у тому числі в дружніх країнах) знає про критичні розробки, ризики зростають експоненційно.
Цей виклик особливо актуальний в умовах, коли політичні ландшафти можуть змінюватися (згадаймо, як змінюється курс США з наближенням інавгурації нового Президента). Для нас, українців, важливо не лише вдячно приймати допомогу, а й пам’ятати про операційну безпеку (OPSEC) – мінімізувати витоки даних, захищати інформацію про місця виробництва і роботу над військовими технологіями.
Відповідальність кожного з нас
Іноді здається, що питання захисту інформації – це справа виключно розвідки чи Міністерства оборони. Але, насправді, кожен допис у соцмережах, кожна «stories» в Instagram та кожне відвідування публічних івентів за участю компаній із військової сфери без належних заходів безпеки можуть «подарувати» ворогу дуже багато даних. Та навіть коли ми згадуємо про військовий прогрес, варто пам’ятати: вчасне мовчання може врятувати тисячі життів.
- Якщо ви пишете про нову військову техніку – подумайте, чи не розкриваєте деталей, які можуть зашкодити ЗСУ.
- Якщо ви берете участь у заході, де обговорюються проєкти оборонної промисловості, – не поспішайте викладати списки учасників чи локації в публічний простір.
- Якщо ви волонтер, фіксуйте допомогу армії розумно, без точних координат чи згадування прізвищ ключових інженерів.
Це не означає, що ми маємо замовчувати усе, не ділитися перемогами чи приховувати від союзників важливі сигнали. Йдеться передусім про критичну грамотність і розуміння наслідків. Росіяни ретельно аналізують інформацію в режимі реального часу. І якщо ми бездумно публікуємо найдрібніші подробиці, то саме так ми наражаємо на небезпеку «наші мізки», «наші руки» і «наші технології», що творять перемогу.
І пам’ятайте: навіть партнери можуть керуватися власними стратегічними інтересами. Тож кількість тих, хто знає наші найважливіші оборонні плани, має прямувати до нуля. У зворотному випадку ризикуємо перетворити наші досягнення на ланцюг уразливостей, які російські чи інші спецслужби використають у майбутньому.
Саме так ми захищаємо найдорожче – людські життя, а з ними й шанс України вистояти, зміцнити власну обороноздатність та посилити позиції у глобальній геополітичній грі. Це – спільна відповідальність кожного українця, де б він не знаходився.
Автор: Лук’ян Сельський