Моновистава «Ненароджені для війни» уже другий тиждень мандрує Америкою, збираючи повні зали у штатах Нью-Йорк та Нью-Джерсі. Цей глибокий і надзвичайно емоційний театральний проєкт поєднує у собі реальні історії війни та тонку гру справжнього актора-військового. Організацією культурного туру опікується неприбуткова організація «Ukrainian New Wave» у співпраці з Українським конгресовим комітетом Америки (UCCA).
Унікальність «Ненароджених для війни» полягає в тому, що на сцені виступає не лише професійний актор, а й боєць Третьої окремої штурмової бригади, Заслужений артист України Євген Авдєєнко. З перших днів повномасштабного вторгнення він захищає Батьківщину зі зброєю в руках, а тепер виходить на сцену, щоб переповісти почуте й пережите на фронті. Під режисурою Анатолія Нєйолова (художнього керівника театру «Чорний квадрат») вистава стала своєрідним «воєнним стендапом», де глядачі буквально проживають кожен епізод разом із виконавцем.
Ця вистава поєднує реальне життя на фронті зі стилістикою театрального мистецтва. Справжні історії військових, що зараз “на нулі”, зі сцени переповідає не просто професійний актор, а воїн, який з першого дня повномасштабної війни став на захист Батьківщини зі зброєю в руках
У центрі сюжету – справжні життєві історії бійців легендарної Третьої штурмової бригади. Усередині монологів переплітаються чорний гумор, відверті емоції, злість, любов, дружба і бойове братерство. Тут сміх миттєво переходить у сльози, а ненависть до ворога переплітається зі щемкою вдячністю за кожну краплину життя.
«“Ненароджені для війни” – це чорний гумор, нестерпне військове хуліганство, історія про кохання та самотність, авантюрні небезпечні пригоди. Це реальна “казка” для дорослих, яку захочеться переповісти друзям і знайомим»
«Боятися війни – це нормально…»
«Готуватися до війни – ненормально, принаймні для цивільних, а от боятися – цілком природно. Бо що страшніше: той, хто не боїться смерті, чи війна сама?» – питає зі сцени Авдєєнко. Його історії розкривають буденність передової, де зустрічаєш акторів, банкірів, айтішників чи трактористів. У кожного – свій шлях і свої причини опинитися серед боїв, але всі разом вони боронять Україну.
«Війна – це життя справжнє, лише загострене до межі. І якщо не боїшся – ніколи не відчуєш справжнього смаку перемоги над москалями…»
(уривок із вистави)
«Куріння, яке НЕ вбиває…»
Ці слова прозвучать у виставі, коли Євген згадує один з моментів найгостріших зіткнень. Декілька поранених, спека і нескінченні «рейси» з тілами загиблих. Залишитися хоча б на мить на самоті – розкіш. Кілька затяжок цигаркою в задушливому приміщенні – і ти вже відчуваєш цей гіркий дим, який, здається, рятує психіку більше, ніж шкодить легеням.
Вистава рясніє іронічними епізодами на межі відчаю. Один із них – про те, як під час боїв за Авдіївку комусь із бійців довелося «прикинутися» російським солдатом, аби вирватися з оточення. Сцена нагадує історію з поганим анекдотом: вишиванка змінюється на шапку-вушанку, а «Снова седая ночь» несподівано стає паролем до порятунку. І ти ловиш себе на думці: «Хіба це може бути правдою?» Виявляється, може.
«А люди йдуть від людей, лишаючи рани…»
Ще одна частина вистави – історії про кохання, яке стає то додатковим «бронежилетом», то непосильною ношею. У когось із бійців сім’я «знайшла краще життя» в Австрії, у когось – з’явилася колишня дружина з несподіваними зізнаннями. Ці телефонні дзвінки, крізь артилерійські вибухи, оголюють найглибші тріщини у стосунках. Але і в них – правда про війну: вона пришвидшує все, що мало статися в житті, і відсікає зайве.
Війна – це коли ти годинами не можеш відірватися від свого сектора обстрілу, навіть щоб піти у туалет. Бійці використовують пляшки, недокручують кришку, а потім жбурляють їх до ворога – «хай вороги по коліна ходять у нашому гніві», жартують вони. Це жорстокий гумор, та саме такий дає сили триматися і не зламатися.
«Мама буде говорити…»
Мабуть, найзворушливіший епізод: дзвінок від мами. «Так, я в шапці, шкарпетки у мене є, я не голодний», – чуємо голос. І розуміємо: сина може щомиті накрити артилерія, а він удає, що в нього все добре, аби мама спала хоч трохи спокійніше. «Іноді забагато слів, але ніколи не вистачає часу», – резюмують бійці.
«Війна – це страшно, а боятися – нормально. Для неї не народжений ніхто. Але варто не забувати про неї, підтримувати військових і розуміти, що кожен боєць колись був звичайною людиною, яка теж мала свої мрії та буденне життя»
(з інформації про виставу)
«Ненароджені для війни» — це внутрішній крик, звернений до всього світу: почуйте нас, відчуйте біль і силу, що живуть у душах тих, хто боронить Україну. Це реальність, де чорний гумор інколи сильніший за будь-який біль, а спогади закарбовуються не лише в тілі, а й у мистецтві.
Кожен долар, зібраний під час вистав, іде на підтримку Третьої окремої штурмової бригади. Тож ця моновистава — не тільки нагода побачити унікальний театральний проєкт, але й спосіб долучитися до допомоги українським захисникам. Сильна, щира, місцями жорстка і неймовірно жива — «Ненароджені для війни» зчитується не лише як військова сповідь. Це голос тих, хто був «народжений НЕ для війни», але став воїном, аби зберегти життя та свободу.
Автор: Тамара Заяць