Програма грузинських досліджень Центру Девіса та Програма сучасної України ім. Темерті при Українському науковому інституті Гарварду (HURI) провели свій перший спільний семінар 9 квітня 2025 року. Панельна дискусія під назвою «Журналістика у часи війни та невизначеності» зібрала журналістів, які висвітлюють події в Грузії та Україні, щоб обговорити поточну медіа-ситуацію.
Зліва направо: Девід М. Герзенгорн, Натія Чанкветадзе, Емілі Ченнелл-Джастіс, Ія Меурмішвілі, Девід Кіріченко. Фото: Аванті Намбіар
Організаторами заходу виступили Натія Чанкветадзе, директорка Програми грузинських досліджень Центру Девіса, та Емілі Ченнелл-Джастіс, директорка Програми сучасної України ім. Темерті в Українському науковому інституті.
Серед учасників панельної дискусії були Ія Меурмішвілі, головна міжнародна кореспондентка і ведуча програми «The World Deciphered», та Девід Кіріченко, українсько-американський журналіст.
Дискусію модерував Девід М. Герзенгорн, стипендіат журналістської програми Nieman 2025 року в Гарварді та колишній редактор відділу Росії, України та Східної Європи у The Washington Post.
Ченнелл-Джастіс пояснила, що вона та Чанкветадзе вирішили організувати семінар, щоб привернути увагу до їхніх відносно нових програм у Гарварді та створити простір для діалогу, який виходить за рамки традиційних академічних форматів. Їхньою метою було наголосити на практичних аспектах та сприяти солідарності між Україною та Грузією — двома країнами, що стикаються з наслідками російського та радянського імперіалізму.
Дискусія також торкнулася важливості спільного постколоніального осмислення, особливо в контексті зростаючої агресії Росії проти обох країн.
Ія Меурмішвілі звертається до аудиторії семінару. Фото: Аванті Намбіар
«Із продовженням повномасштабної війни легко сфокусуватись виключно на щоденних подіях в Україні, — зазначила Ченнелл-Джастіс. — Але необхідно бачити ширшу картину, оскільки ми розуміємо, що Путін не зупиниться на кордонах України, і демократія, за яку бореться Україна, є прикладом для інших країн світу. Ця дискусія допомогла висвітлити важливі питання».
Софія Ющенко, студентка магістратури Стенфордського університету та співзасновниця ініціативи Code for Ukraine, прокоментувала важливість програм українських студій та проведення заходів для підвищення обізнаності про Україну на Заході. “Розуміння України та її народу на Заході безсумнівно покращилося за останні роки, особливо з початком повномасштабного російського вторгнення у 2022 році”, — сказала вона.
“До цього багато західних громадян визнавали, що мали обмежене уявлення про Україну, і навіть мали труднощі з тим, щоб знайти її на карті. Проте широке висвітлення війни у медіа, а також рухи культурної та гуманітарної солідарності значно підвищили обізнаність про історію, культуру та сучасний стан України”.
Трестон Віт, головний геополітичний офіцер компанії Insight Forward, що спеціалізується на геополітичних ризиках, та ад’юнкт-професор Джорджтаунського університету, наголосив, що авторитарні режими розраховують на короткотривалу увагу громадськості. Коли фокус зникає, зникають і відповідальність та стримування. Віт додав, що Грузія та Україна не лише захищають свій суверенітет — вони формують майбутній світовий порядок. Відмова від їх підтримки сигналізуватиме, що агресія та дезінформація можуть перемогти. Доктор Віт зауважив, що заходи, такі як грузинсько-український семінар, допомагають підтримувати увагу та пов’язують ці зусилля із загальнолюдськими цінностями демократії.
Лаша Квеселадзе, грузинський журналіст і нинішній стипендіат програми Німана при Гарвардському університеті, підкреслив глибокі паралелі між боротьбою Грузії та України. «Грузія та Україна стикаються з дуже схожими викликами. Обидві країни досі намагаються визначити свою пострадянську ідентичність, зазнають постійного тиску з боку Росії та ведуть безперервну боротьбу за захист демократії», — зазначив він.
Квеселадзе наголосив, що конфлікт стосується не лише територій, а набагато ширшої боротьби за демократичні цінності. «Йдеться не лише про територію — це боротьба за право людей жити у вільних, відкритих суспільствах. Проти нас застосовуються однакові тактики — насильство, дезінформація, політичні маніпуляції — і це частина значно ширшої глобальної тенденції, коли демократії проходять випробування.»
Квеселадзе також звернув увагу на критичну роль журналістів у протидії авторитарним наративам. «Саме тому робота грузинських та українських журналістів така важлива для людей на Заході. Ми допомагаємо світу зрозуміти реальні події у наших країнах — політичну боротьбу, порушення прав людини та зростаючий тиск на свободу слова. Ми також допомагаємо боротися з дезінформацією, яка використовується як зброя.»
Дуглас Девіс, доцент кафедри радіології Медичного коледжу Вісконсину в Мілуокі, поділився враженнями після віртуальної участі в заході. “Почути історію Девіда Кіріченка, який не мав формальної підготовки у журналістиці чи гуманітарній сфері до війни, було надзвичайно зворушливо”, — сказав він. “Він вирішив ризикувати своїм життям через глибоке моральне переконання і через особисту втрату. Він втратив членів власної родини у цій війні, і все ж продовжує працювати на передовій, часто під прямою загрозою від російських окупантів, які без вагань убили б його за можливості. Така мужність — рідкісна”.
Девіс пояснив, що історія Кириченка викликала у нього особливо глибокий особистий відгук. “Його історія зачепила мене, тому що в нашій родині також є втрати. Ми втратили членів родини та друзів у бойових діях та під час жорстоких нападів на цивільні райони,” — сказав він. “У Львові — далеко від лінії фронту — ракетні удари вбили людей, яких ми знали, за кілька хвилин ходьби від дому родини моєї дружини. Біль цієї війни є для нас особистим”.
“Побачити, як хтось на кшталт Девіда відповідає на той самий біль не відчаєм, а рішучістю і метою, — це водночас і принижує, і надихає,” — додав він. “Я захоплююсь його мужністю і глибоко поважаю її”.
Девіс також поділився своїми роздумами про ширший геополітичний контекст, обговорений під час семінару. “Я багато чого дізнався про паралелі та відмінності між впливом Путіна на Україну і Грузію,” — сказав він.
“В Україні цей вплив став відверто насильницьким — через повномасштабне вторгнення та окупацію. У Грузії, хоч насильство було гострим під час подій у Південній Осетії, згодом російська стратегія змістилася в бік підривних методів — політичного втручання, дезінформації та економічного тиску для встановлення контролю та підриву демократичного розвитку”.
Він зазначив, що цей контраст підкреслює широкий спектр інструментів, які авторитарні режими використовують для дестабілізації сусідніх країн, і наголосив на важливості розуміння не лише військової агресії, але й тихішого, більш підступного впливу.
Марія Маріні, проукраїнська активістка з Х’юстона, сказала:
“Грузія і Україна навчають нас, наскільки важливо боротися за наші свободи”.
Маріні додала, що “громадяни країн, які перебували під владою СРСР, бачили в Америці взірець і прагнули демократії через можливості, які вона відкривала”.
“І Грузія, і Україна — молоді у своїй незалежності й з 1991 року борються за те, щоб позбутися російського впливу і побудувати представницьке врядування,” — зазначила Маріні.
Пан Герзенгорн під час модерування панельної дискусії. Фото: Аванті Намбіар
Микола Кузьмін, український політолог, який мешкає в Лондоні, висловив схожі занепокоєння щодо того, як мислення епохи Холодної війни досі формує західне сприйняття Грузії та України. Він застеріг, що “забуття має дуже серйозну геополітичну ціну. Грузія та Україна є частиною ширшої архітектури, яка підтримує єдність вільного світу, тому вони — не просто країни, що борються за себе”.
Він додав: “Малі нації не здатні захистити себе самотужки. Вони стають вразливими без партнерств та послідовної підтримки. Як казали: риба серед акул”.
За словами Кузьміна, “агресія стає прецедентом, якщо на неї не реагують. Те, що сталося в Грузії у 2008 році, було серйозним попередженням. Ми досі платимо ціну за те, що тоді переважно його проігнорували”.
Кузьмін також підкреслив загрозу глобального згортання демократичних цінностей.
“Занепад демократичних цінностей у світі становить загрозу для демократії в цілому,” — сказав він. “Якщо авторитарні уряди можуть безкарно перекроювати кордони, саджати журналістів і придушувати громадянське суспільство, то яке майбутнє чекає на тих, хто бореться за свої крихкі свободи?”.
Він наголосив, що “Грузія і Україна — це не просто територіальні конфлікти. Це поля битв за принципи. Якщо допустити занепад цих ідеалів за кордоном, не дивуйтеся, якщо вони почнуть занепадати і вдома. Демократія не руйнується за одну ніч — вона повільно еродує, часто непомітно”.
Кузьмін підкреслив, що ці конфлікти мають глобальні наслідки, що виходять далеко за межі їхніх кордонів. “Ми живемо у глибоко взаємопов’язаному світі. Те, що відбувається у Тбілісі чи Києві, не залишається там. Війни призводять до переміщення людей, порушення торгівлі, дестабілізації ринків і зміни політичних ландшафтів,” — сказав він. “Російська війна проти України спричинила шокові хвилі по всій Європі і далі — через ціни на енергоносії, продовольчу безпеку та ланцюги постачання. Ідея, що нестабільність у Східній Європі не торкається решти світу, є не тільки наївною, а й небезпечною. У цьому столітті жодна країна не є справді далекою”.
Кузьмін завершив свій виступ застереженням щодо ширших ставок для демократичного світу: “Україна і Грузія — це не чиїсь чужі проблеми. Вони — індикатори раннього попередження”.
Він додав: “Вони також є тестом: чи готові демократії й надалі захищати одна одну, чи ми поставимо короткочасну вигоду та мовчання вище за складніше завдання — солідарність”.
Девід М. Герзенгорн, Емілі Ченнелл-Джастіс та Натія Чанкветадзе під час дискусії. Фото: Аванті Намбіар
Кост Елісевич, активіст і автор книги The Ukraine Essays, підкреслив моральне й історичне значення цього колективного спротиву та необхідність проведення подібних семінарів. “Відтоді як людство прийняло концепцію суспільства, а згодом — нації, виникла потреба зберігати пам’ять про свої традиції, культуру і покоління історії. А звідти — і потреба захищати все це від тих, хто прагне стерти,” — сказав він.
“Це універсальне почуття серед тих націй і народів, які зберегли усвідомлення глобальної спільноти настільки, що готові об’єднуватися повністю або частково, щоб протистояти тим, хто має намір знищити цю спадщину. І саме ця універсальність почуття повинна й надалі об’єднувати ті самі нації для досягнення спільної мети — збереження чогось священного заради всього людства.”
Він продовжив: “Тож ми маємо грузинських, чеченських, білоруських і навіть російських бійців, які приєдналися до українців, щоб не дозволити Путіну досягти бажаного. Хоча Грузією керує проросійський режим, її народ твердо підтримує інший шлях — шлях до демократичного врядування і європейської інтеграції. І щось подібне з часом відбудеться і в усьому Кавказькому регіоні.”
Деякі учасники аудиторії сприйняли дискусію дуже особистісною.
Марія Кудіна, студентка Університету Тафтса, яка відвідала захід, поділилася, як обговорення співвідгукнулося з її майбутніми амбіціями. “Я вже три роки пишу про війну в Україні для студентської газети The Tufts Daily,” — сказала вона. “Роздумуючи про свою кар’єру після закінчення навчання, я розглядаю можливість повністю присвятити себе висвітленню війни, тому мені було дуже цікаво почути про репортажі безпосередньо з передової від журналіста, який працює на нульовій лінії фронту.”
Вона додала, що панельна дискусія поглибила її розуміння репортажу про війну: “Я розширила свої знання про процес висвітлення війни, особливо щодо ризиків, пов’язаних із використанням сучасних технологій, таких як дрони, і браку обладнання для їхнього протистояння”.
Ія Меурмішвілі та Девід Кіріченко спілкуються з учасником аудиторії після панельної дискусії. Фото: Аванті Намбіар
Кудіна також зазначила, що панельна дискусія пролила світло на особисту ціну, яку платить військовий кореспондент, та на складнощі комунікації між журналістами, бригадами й урядом. “Крім того, було цікаво почути про медіаландшафт Грузії в нинішній політичній ситуації. У мене є кілька друзів у Грузії, які брали участь у протестах, і почути професійну оцінку цих подій було дуже інформативно,” — додала вона.
Семінар, за словами Кудіної, “нагадав мені про необхідність писати про війну, навіть якщо це психологічно складно й іноді небезпечно”.
Про автора:
