Армія майбутнього: роль українських волонтерів і технопіонерів

Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в лютому 2022 року, українці по всьому світу мобілізувалися на захист Батьківщини. Хтось узяв до рук зброю, інші долучилися своїми технічними навичками. Тепер, уже на четвертому році війни, стійкість України тримається значною мірою завдяки волонтерам і технопіонерам, які на полі бою змагаються з Росією в інноваціях.

Люба Шипович, CEO Dignitas Ukraine, виступає на заході з наземної робототехніки, організованому українськими військовими в липні 2025 року. Фото: David Kirichenko

Серед них — Люба Шипович, інженерка-програмістка та техпідприємниця, яка до війни керувала IT-компанією в Нью-Йорку. На початку повномасштабного вторгнення вона залишила Сполучені Штати й повернулася в Україну, щоб приєднатися до опору. До 2023 року вона заснувала Dignitas — неприбуткову організацію, покликану навчати військових і інтегрувати найсучасніші технології в операції української армії.

Dignitas уже стала драйвером масштабних ініціатив на кшталт Victory Drones, яку очолює Марія Берлінська, та допомогла операторам дронів розгорнутися по всій армії України. Тепер Шипович зосереджується на наземній робототехніці — працює над тим, щоб Збройні сили швидко впроваджували та застосовували наземні безпілотні системи (UGV) уздовж усієї лінії фронту.

Їхня найновіша ініціатива — Victory Robots. У дописі в соцмережах за червень команда проєкту написала, що Dignitas Ukraine «створює технологічну перевагу для захисників України» і що «йдеться про те, щоб надати Україні всі можливі переваги для перемоги — водночас захищаючи життя та зменшуючи людські втрати».

Після років виснажливої війни Україна стикається з серйозним дефіцитом особового складу. Росія, з населенням більш ніж утричі більшим і з нафтогазовими доходами, може пропонувати вищу оплату, щоб залучати нових рекрутів, — це дає їй вагому перевагу в поповненні лав.

Росія може дозволити собі посилати хвиля за хвилею солдатів на смерть на українській землі. Україна не може протиставити цьому масу. Вона має звертатися до технологій — як робила це впродовж усієї війни. Але доставити ці технології на фронт непросто. Опір зберігається, особливо серед офіцерів радянської школи, яким часто важко зрозуміти або довіряти новим можливостям.

Тут важливу роль відіграє Шипович. Щомісяця вона їздить до бригад на передовій, слухає командирів, визначає їхні проблеми та знаходить способи підтримати розгортання наземних роботів. Dignitas допомагає навчати армію користуватися такими технологіями, як наземні роботи. «Ми навчаємо військових технологіям, забезпечуємо їх технологіями і просуваємо системне впровадження інновацій на полі бою», — каже Шипович.

«Ми відрізняємося від традиційних благодійних організацій, адже ми не просто збираємо кошти і передаємо спорядження, — додає вона. — Ми створюємо й тестуємо рішення, доводимо їхню цінність, а потім адвокуємо їхнє державне впровадження».

Минулого місяця мені випала нагода приєднатися до Шипович і Степана Негоди з Dignitas під час візитів до бригад, що працюють із робототехнікою на різних ділянках фронту. На кожній базі, яку ми відвідали, кожен командир охоче прагнув із нею поговорити. «Люди, з якими ми працюємо, нас люблять. Деякі офіцери нас ненавидять, бо ми змушуємо їх робити більше», — сказала вона. Мені повідомили, що Шипович має змогу впливати на Генеральний штаб Збройних Сил України і відіграє роль у формуванні планування та розподілу ресурсів на найвищому рівні.

Люба Шипович і Степан Негода з Dignitas позують із наземним роботом. Фото: David Kirichenko

Кожен підрозділ робототехніки поспішав показати свої кустарні інструменти поля бою та інновації, які вони збирали в гаражах і майстернях. Я долучився до деяких із цих візитів разом із Любою й на власні очі побачив ту винахідливість, що допомагає Україні триматися в бою.

Деякі бригади мають кращі ресурси за інші. Але навіть ті, у кого підтримка дуже обмежена, роблять вражаючу роботу, щодня «скручуючи» рішення, аби залишатися боєздатними.

Бійці 3-ї окремої штурмової бригади розповіли мені, що наземні роботи тепер майже щодня застосовують для медевакуації. Інші підрозділи покладаються на роботів, аби взяти на себе більшу частину логістичного навантаження, доставляючи припаси й зменшуючи ризики для людей.

Олександр, командир взводу наземних роботизованих комплексів (GRC) батальйону «Антарес» бригади «Рубіж», описав, як волонтери допомагають Україні адаптуватися на полі бою. «Такі волонтери, як Dignitas, слугують мостом між розробниками технологій і військом, — сказав він. — Вони допомагають швидко тестувати нові рішення, адаптувати їх до реальних бойових умов і оперативно доставляти на передову те, що справді працює».

«Це не просто гуманітарна підтримка, — додав він. — Це розробка бойових спроможностей у реальному часі».

Олександр, відомий як «Привид», на власному досвіді бачить, як наземні роботизовані платформи змінюють війну. «Наземні роботизовані платформи вже доводять свою ефективність у логістиці, евакуації та вогневій підтримці, — сказав він. — Протягом наступного року їхня роль лише зростатиме. Вони зменшують ризики для особового складу, автоматизують рутинні або небезпечні завдання та підвищують загальну тактичну гнучкість підрозділів».

Руслан служить в підрозділі наземних безпілотних апаратів (UGV) батальйону «Булава» 72-ї окремої механізованої бригади України. Фото: David Kirichenko

Руслан, позивний «Light», оператор UGV у батальйоні «Булава» 72-ї окремої механізованої бригади, розповів, що його підрозділ останнім часом уникає загибелі водіїв, хоча деякі були поранені. До впровадження роботів вони втратили чотири машини лише в травні, ще кілька були пошкоджені. Втрати зросли, оскільки ворог тепер б’є по логістиці глибше в тилу, зосереджуючись на операторах FPV-дронів як на цінніших цілях, ніж піхота. Російські сили використовують волоконно-оптичні FPV-дрони для засідок на маршрутах постачання, ховаючись, доки не з’являться машини.

«Це вже не наукова фантастика, — сказав Олександр. — Це інструмент війни».

Люба Шипович та Олександр позують для фото в Донецькій області. Фото: David Kirichenko

Нещодавня операція показала, наскільки далеко просунулися технології. На Харківщині бійці 3-ї окремої штурмової бригади успішно провели місію без жодного піхотинця на землі. Використовуючи лише FPV-дрони та наземні роботи, вони атакували позиції ворога, знищили укріплення та захопили російських військових, які здалися машинам.

Залишки російських підрозділів дрони в повітрі спрямують у бік українських позицій, де їх узяли в полон. «Це перший підтверджений успішний штурм у сучасній війні, здійснений виключно безпілотними платформами», — зазначили в 3-й штурмовій бригаді.

На недавній демонстрації роботизованих систем під Києвом Володимир Ровенський, офіцер Відділу розвитку наземних систем управління безпілотними системами при Командуванні Сухопутних військ Збройних Сил України, окреслив ширший контекст. Він зазначив, що вже 22 бойові підрозділи застосовують наземних роботів.

За словами Ровенського, 47 відсотків усіх місій, які виконують ці системи, припадає на логістику й евакуацію, 25 відсотків — на інженерні завдання, 12 відсотків — це бойові операції, а решта — спеціальні завдання. Він наголосив, що технологічна перевага визначатиме наступний етап війни.

«Наше першочергове завдання, — сказав Ровенський, — забезпечити армію роботизованими комплексами, які можуть замінити піхоту». Кінцева мета — масштабувати розгортання наземних роботів по всій лінії фронту.

Наземний робот 72-ї окремої механізованої бригади України їде розмитою від багнюки дорогою. Фото: David Kirichenko

Шипович зазначила, що «ідея про те, що роботи можуть повністю замінити піхоту, водночас і правильна, і хибна. Сьогодні — ні, але це має бути нашою метою». Вона додала: «Ми маємо вивести людей з окопів і з переднього краю. Роботи можуть виконувати брудну, небезпечну роботу».

«Сьогодні 99 відсотків наземних дронів у військовому застосуванні — українського виробництва», — сказала вона.

«Інші країни вивчають наш підхід, адже те, що працювало в лабораторіях чи на полігонах США, непридатне у війні. Українські інженери створюють майбутнє війни не лише для України, а й для всього світу».

Шипович зосереджується не лише на роботах. Вона багато думає про штучний інтелект і те, як ширше застосовувати його на дронах на полі бою та інтегрувати в наземні роботи, щоб зробити їх ще ефективнішими.

«Технології — це все», — сказала вона мені. Шипович уявляє ширший технологічний щит, який захищатиме Україну в майбутньому, де дрони та наземні роботи утримують лінію фронту.

На запитання, що вона планує робити після завершення війни, вона відповіла, що насамперед їй потрібно дожити до її кінця.

 

Про автора:

Девід Кириченко — асоційований науковий співробітник у Henry Jackson Society. Його роботи на тему війни публікувалися в Atlantic Council, Center for European Policy Analysis та The Economist, а також у багатьох інших виданнях. Його можна знайти в X/Twitter під ніком @DVKirichenko.

Читайте нас у

Залишити відповідь

Відкрийте більше з Вільні Медіа - Українська громада в США

Підпишіться зараз, щоб продовжити читання та отримати доступ до повного архіву.

Продовжити читання