Україна веде кампанію зі знищення російських нафтопереробних заводів. Вона стискає Кремль, підвищуючи вартість його війни. Кампанія з дронами також відображає зростаючу досяжність України вглиб Росії, тоді як Москва бореться за захист своїх величезних територій.
Київ почав атакувати російські нафтопереробні заводи наприкінці 2023 року. Адміністрація Байдена, занепокоєна зростанням цін на нафту, висловила роздратування цими ударами. Не маючи західної далекобійної зброї, Україна інвестувала у власний парк далекобійних дронів. «Якщо нас не запрошують у НАТО, тоді ми маємо будувати НАТО на власній території», — сказав президент України Володимир Зеленський журналу The Economist у лютому.
З часом удари ставали дедалі точнішими, і до середини 2025 року вони спричиняли дефіцит пального по всій Росії. До кінця серпня Україні вдалося вивести з ладу щонайменше 17% нафтопереробних потужностей Росії, повідомляє Reuters. The Economist оцінив цю цифру ще вище — майже у 20%.
Дефіцит пального також посилює соціальний тиск на Кремль, оскільки пересічні росіяни дедалі більше відчувають наслідки війни. За даними The Moscow Times, ціни на бензин у Росії злетіли до рекордних рівнів на початку вересня.
Війна України проти російської нафти виявилася надзвичайно ефективною
Сергій Кузан, колишній радник Міністерства оборони України, сказав мені: «Перебої з нафтопереробними потужностями створюють дефіцит пального на внутрішньому ринку, підвищуючи ціни на дизель і бензин. Економічна напруга, що виникає внаслідок цього, підживлює суспільне невдоволення через зростання щоденних витрат».
Для Росії збитки є серйозними як вдома, так і на полі бою. Нафтогазові доходи фінансують військові зусилля Кремля — від виробництва зброї до завищених зарплат, необхідних для залучення нових рекрутів. Будь-які перебої допомагають Україні у її обороні. «Основна мета України — відрізати постачання пального російським військам і зменшити експортні доходи, які фінансують військові зусилля Кремля», — сказав Кузан.
По всій Росії надходять повідомлення про довгі черги на автозаправках на тлі зростаючого дефіциту пального. Російська щоденна газета Известия повідомила про перебої з постачанням у більш ніж десяти регіонах, але звинуватила у цьому сезонний попит і зростання туризму. Інші ЗМІ вказували на «уламки дронів» як на фактор. Для Кремля це незручний сюжет: визнати українські атаки дронами означало б визнати, що «спеціальна військова операція» йде не за планом.
Володимир Дубовик, директор Центру міжнародних досліджень Одеського національного університету імені І.І. Мечникова, сказав мені: «Деякі з цих ударів можуть здаватися комариними укусами, але разом, з урахуванням різноманітності цілей і частоти, вони стають дедалі болючішими».
Українські дрони досягають того, чого не змогли санкції
Після сутички у Овальному кабінеті у лютому з Зеленським Дональд Трамп сказав йому, що в того «не залишилося карт» для гри. З часом Україна довела, що має чимало карт. Протягом 2025 року українські дрони безперервно літали над Росією, неодноразово зупиняючи роботу московських аеропортів.
Ситуація для Росії стала настільки складною, що напередодні щорічного параду Перемоги у Москві, за повідомленням РБК-Україна, Китай нібито попросив Київ утриматися від ударів по столиці. Навіть еліти Росії у Москві та Санкт-Петербурзі не уникли перебоїв через атаки українських дронів. У зв’язку з нестачею систем ППО супутникові знімки показали, що Росія дедалі більше вдається до використання муляжів на Далекому Сході.
До червня Київ продовжив демонструвати свою зростаючу досяжність операцією «Павутина», запускаючи рої дешевих дронів із вантажних контейнерів глибоко всередині Росії, знищуючи численні стратегічні бомбардувальники.
Протягом 2025 року далекобійні атаки дронами були спрямовані на заводи, що підтримують військово-промисловий комплекс, і били по енергетичній інфраструктурі Росії. «Військова логістика сильно залежить від пального, і коли сусідня інфраструктура знищується, підрозділи стикаються з дедалі більшими нестачами», — пояснив Кузан.
Там, де санкції виявилися недостатніми, українські дрони дали результат. «Атаки українських дронів на нафтопереробні заводи досягають того, чого санкції самі по собі не змогли. Москва знайшла способи пристосуватися до західних санкцій, але поки що вона не має надійного захисту від українських дронів», — сказав Кузан.
Соціальний тиск у Росії зростає
До серпня Київ наростив свої «кінетичні санкції» проти Кремля. Поки Володимир Путін робить ставку на те, що час грає на його боці проти України, нафтова війна посилює тиск на Кремль. «Росіяни продовжують знаходити способи жити з наслідками цих атак, але це коштує їм і створює більше перешкод, які вони повинні долати», — сказав Дубовик.
У Саратові мешканці дедалі більше обурюються через те, що запаси пального виснажуються, а ціни зростають тиждень за тижнем. Посадовці наполягають, що перебої є тимчасовими та локальними, але мало хто вірить. Російські газети дедалі частіше порушують тему паливної кризи по всій країні.
4 вересня Путін був змушений визнати, що Росія стикається з дефіцитом газу, запропонувавши країні звернутися до запасів вугілля, яких «вистачить майже на тисячу років». За даними Reuters, у серпні експортні доходи Росії від нафти впали до п’ятирічного мінімуму в 13,5 мільярда доларів, оскільки експорт скоротився, а нафта марки Urals торгувалася по 56 доларів за барель — нижче встановленої стелі у 60 доларів.
Кремль стикається з делікатним балансом. Його війна проти України потребує дедалі більшого фінансування, проте економічний тиск зростає. Центральний банк досі виконував вражаючу роботу зі стабілізації економіки, але його інструменти обмежені. Бізнеси вже потерпають від високих відсоткових ставок, запроваджених для стримування інфляції, а зростання цін на пальне додає тиску, загрожуючи порушити цей баланс.
Ці атаки самі по собі можуть і не вирішити війну, але вони формують її траєкторію. Київ показав, що може вражати економічне серце Росії, підриваючи самі доходи, які підтримують військову машину Москви.
Путін часто змальовує себе у спадщині царів, відновлюючи імперію. Але йому варто було б пам’ятати про царя Миколу II у Першій світовій війні, коли надмірно розтягнуті фронти та нестача ресурсів у тилу зробили внутрішнє невдоволення не менш небезпечним, ніж ворог на фронті.
Про автора:
