Зовнішня політика адміністрації Трампа не принесла користі ні Америці, ні решті світу, зокрема Україні. Сполучені Штати втратили довіру наших друзів і союзників – передусім Організація Північноатлантичного договору (НАТО) та Європейський Союз. Президент Росії Володимир Путін та інші вороги свободи по всьому світу зловтішаються.
Іронія полягає в тому, що Америка, яка зробила найбільше для створення та підтримки заснованого на правилах міжнародного порядку після 1945 року (післявоєнної системи спільних законів, угод та інституцій), нині сприяє його руйнуванню.
Міжнародна система, заснована на правилах і очолювана США, виникла після двох надзвичайно руйнівних світових воєн, які забрали життя від 70 до 85 мільйонів людей, розпочалися та переважно велися в Європі (де Україна відігравала стратегічно центральну роль). У перші повоєнні роки було створено Організацію Об’єднаних Націй, Організацію Північноатлантичного договору (найуспішніший міжнародний альянс в історії), а також економічні інституції, такі як Міжнародний валютний фонд і Світовий банк. Попри всі їхні вади та недоліки, ці післявоєнні союзи й багатосторонні інституції стали підґрунтям безпрецедентної епохи глобального миру та процвітання.
Очевидно, що після 1945 року війни не припинилися – прикладом є триваюча жорстока війна Росії проти України. Але, в порівнянні з попередніми історичними періодами, останні 80 років були незвично мирними. Особливо це помітно в Європі, де майже безперервні війни були визначальною рисою усієї історії до 1945 року.
Сьогодні адміністрація президента США Дональд Трамп, здається, вважає, що демонстрація зневаги до міжнародного порядку та до «м’якої сили» (використання неконфронтаційних засобів для посилення нашого глобального впливу) якимось чином зміцнює американську зовнішню політику й національну безпеку. Насправді ж ані мир, ані процвітання не зміцнюються через дії та риторику пана Трампа. Його підхід зрештою грає на руку найзловіснішим і найхижішим гравцям світу, для яких ця міжнародна система є неприйнятною.
Зовнішню політику та національну безпеку не зміцниш, припиняючи гуманітарну й інші важливі форми іноземної допомоги – зокрема фактично «випотрошивши» USAID (нагадаю читачам, що після вторгнення Росії у 2022 році Україна була найбільшим одержувачем допомоги USAID серед окремих країн). Цього не досягнеш, підриваючи інституції американської «м’якої сили», такі як “Голос Америки” – включно з його знаною Українською службою, – або скорочуючи фінансування організацій, що просувають демократію, права людини, розвиток громадянського суспільства та верховенство права. Цього не зробиш, підриваючи наші дипломатичні інституції. Не випадково моральний стан у Державному департаменті нині на історичному мінімумі. Цього не досягнеш, виходячи з багатосторонніх інституцій, зокрема численних агенцій ООН. І вже точно цього не зробиш, ображаючи й принижуючи наших друзів у Канаді та Європі – країни, які зробили Сполучені Штати безпечнішими, сильнішими, заможнішими й, завдяки спільним цінностям, більш моральними.
Я не наївний. Кожна людська інституція за визначенням має свої вади – різною мірою. Це стосується й післявоєнних міжнародних структур, таких як НАТО, ЄС, Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) і особливо ООН. Але я б стверджував, що попри їхні недоліки та потребу в реформуванні, ці інституції загалом були силами добра у світі. Так само як і Сполучені Штати. Попри наші прорахунки, помилки й непослідовність, світ значно виграв від американської відданості свободі, правам людини, демократії та верховенству права. Позитиви суттєво переважають негативи.
Бажання пана Трампа повернутися до «закону джунглів», де сила визначає право, а сильні панують над слабкими, є серйозним викликом міжнародному порядку, заснованому на правилах. Так, деякі рішення у сфері зовнішньої політики, ухвалені паном Трампом, не були вигідними Путіну, але загалом послаблення глобального порядку відповідає його інтересам. І не лише його – а й інтересам усіх авторитарних режимів, таких як Китай, Іран, Північна Корея та інші.
Сумніви пана Трампа щодо цінності НАТО, його погрози та критика на адресу наших найближчих партнерів лише послаблюють міжнародну єдність. Його тиск на Гренландію, приниження Канади та знецінення внеску європейців, які воювали й гинули разом із нами в Іраку та Афганістані, при водночас м’якому ставленні до наших супротивників, не сприяють миру. Навпаки.
Візьмімо Україну як головний приклад: який стимул має воєнний злочинець Путін йти на будь-які поступки заради мирної угоди, якщо він бачить розбрат і напруження всередині Заходу, де «найбільший хлопець на районі» часто залякує менших? І це тоді, коли наші західні партнери дедалі більше стають на бік жертви жорстокої російської агресії, тоді як пан Трамп занадто часто підіграє головному порушнику післявоєнного міжнародного порядку – Путіну.
Як довго пан Трамп продовжуватиме шкодити позиціям Америки у світі? Чи є завдана шкода незворотною? Можливо, ні. Або принаймні це не є неминучим. Ми бачимо суттєвий спротив з боку наших демократичних друзів і союзників, а також усвідомлення серед багатьох американців, що підхід пана Трампа не відповідає нашим інтересам і суперечить цінностям, які ми декларуємо. Уже з’являються певні, нехай і скромні, ознаки того, що Конгрес не готовий радикально змінити курс, яким ми рухалися упродовж останніх восьми десятиліть.
Нещодавно ухвалений масштабний закон – Акт про національну оборону – загалом підтверджує традиційну позицію США у сфері зовнішньої політики, а не більш маргінальні елементи мислення епохи Трампа. Крім того, щойно ухвалений закон про фінансування уряду збільшує обсяг зовнішньої допомоги порівняно з тим, що пропонувала адміністрація, та зберігає кілька програм «м’якої сили», хоча й на значно нижчому рівні, ніж раніше.
І на завершення – одна думка: найкращий спосіб відновити повагу до Америки та до післявоєнної системи, заснованої на правилах, яку вона очолювала, – це рішуче підтримати країну, яка сьогодні робить найбільше для захисту цієї системи.
Ця країна – Україна.
Автор: Орест Дейчаківський