Панамериканський чемпіонат із художньої гімнастики в Ріо-де-Жанейро 2026 року виявився справжнім бенефісом для 15-річної Анни Філіпп: вона стала чемпіонкою в абсолютній першості AA (All Around) серед юніорок. Анна виборола шість медалей, ставши головною сенсацією змагань: золото – в абсолютній першості (багатоборстві), золото – у вправах з обручем, золото – у вправах із м’ячем, золото – у командному заліку, а срібні медалі – у фіналах з іншими предметами.
Спортсменка має унікальний бекграунд в художній гімнастиці: народилася у Дніпрі (Україна), тренувалася в легендарній «Школі Дерюгіних» у Києві, а зараз представляє США і займається в клубі Burlo Gymnastics у Каліфорнії під керівництвом Жені Ткаченко (Бурло).
“- Ти ким хочеш бути? – Чемпіонкою. – Дніпра? – Світу!”, – мама Анни Філіпп, Анна Олегівна, пригадує діалог маленької Нюти з тренером з акробатики й показує фото, на якому він тримає дівчинку, яка стоїть, наче солдатик, на долоні. Він не просто пам’ятає її через десять років, а й наводить як приклад зібраності та зосередженості для своїх учнів. Сьогодні спортсменка залишається такою ж цілеспрямованою та амбітною. Про залаштунки призових місць ми говоримо з нею далі.
– Перед Панамериканським чемпіонатом у тебе була травма. Як тобі вдалося не просто повернутися, а виграти золото all around серед юніорок з таким відривом від конкуренток?
– Так, було складно не втратити форму за пів року. Я тренувалася один раз на день, багато займалася зі спортивним реабілітологом. І найголовніше, що я зрозуміла, – те, що ти сприймаєш як належне, одного дня може змінитися. Я дивилася на дівчат, які просто тренувалися, тоді як у мене було багато обмежень, про які я раніше не думала. Коли постійно є змагання, ти якось звикаєш до процесу, і от коли я з нього випала, у мене було величезне бажання знову повернутися на килим.
– Про що ти думала, коли вперше вийшла на килим у Ріо?
– Нарешті! Бо до цього були відбіркові змагання Elite Qualifier у Чикаго, куди з’їхалися всі найсильніші гімнастки Сполучених Штатів. З клубу, крім мене, поїхало ще двоє дівчат. Звичайно, хвилювання було. Але допоміг досвід участі у Чемпіонаті світу у 2025 році в Софії (Болгарія). Ми вибороли срібло в командному заліку.
– Твоя улюблена музика для м’яча у 2026 році – “New Day Will Rise”. Чи відображає ця назва твій особистий стан після повернення до тренувань?
– Історія створення цієї пісні дуже зворушлива і символічна. Вона відгукнулася мені настроєм та була близькою емоційно. Як сонце починає новий день, так і я відчувала себе на початку нового етапу.
– Ти пройшла через українську школу гімнастики, зокрема “Школу Дерюгіних”, а зараз тренуєшся в США. Яку головну рису характеру тобі заклали в Україні, а яку ментальну звичку ти здобула вже в Каліфорнії?
– В Україні мені дали розуміння, що таке художня гімнастика та яким має бути образ атлетки, яка займається цим видом спорту. Мене з дитинства – а займатися я почала у три з половиною роки – зачарувала грація, легкість, витонченість дівчат, які виходять на килим, і , перш за все, це дисципліна, вміння слухати і чути, що тобі кажуть робити. В Каліфорнії сформувалося більш чітке розуміння того, як я маю тренуватися, побудувати процес, щоб досягти високих результатів, переймаючи досвід, знання та щоденну самовіддану працю наставників.
– Я бачу тебе під час тренувань, ти виглядаєш завжди зосередженою та сконцентрованою. Я ніколи не бачила, щоб ти, наприклад, заплакала. Що допомагає тобі справлятися з психологічним навантаженням, коли виходиш на килим на змаганнях, особливо міжнародних?
– Насправді іноді буває дуже складно і фізично, і морально. Особливо перед важливими змаганнями, коли розумієш рівень відповідальності й дуже хочеться показати все, над чим так довго працювала.
У такі моменти мені допомагає згадати те, для чого я все це роблю, які в мене цілі та мрії і скільки шляху я вже пройшла заради них. Це допомагає зібратися, відкинути зайві думки й зосередитися на тому, що я маю зробити тут і зараз.
Також мені дуже допомагає робота зі спортивним психологом, якого нам надає федерація. Ми працюємо над тим, як справлятися з хвилюванням, тиском і емоціями, особливо перед великими та міжнародними стартами. Я думаю, що психологічна підготовка у спорті не менш важлива, ніж фізична.
Не можу сказати, що я взагалі не нервую або що мені завжди легко. Просто я вчуся справлятися з цими емоціями і не дозволяти їм заважати мені робити те, заради чого я так багато тренуюся.
– Ти казала, що твій улюблений предмет — стрічка. У багатьох гімнасток з нею складні стосунки через підступність (вузли, кондиціонери в залі). Як ти “домовляєшся” зі стрічкою у стресові моменти?
– Працювати зі стрічкою мені подобається найбільше. Художня гімнастика для більшості людей асоціюється саме з цим предметом. М’яч є в багатьох інших видах спорту, булави, обруч – в цирковому мистецтві. А стрічка тільки в художній гімнастиці. Вона елегантна, тендітна, неначе пензлик, який в просторі створює неймовірні візерунки.
– Коли предмет летить під стелю залу, і ти втрачаєш його з поля зору на секунду – як орієнтуватися по звуку чи інтуїції, щоб зробити бездоганний «кетч»?
– Коли ти відпрацьовуєш той чи інший ризик тисячі разів, то тіло автоматично підлаштовується та відчуває траєкторію руху предмета. Наприклад, на чемпіонаті Америки у мене був темний м’яч, і стеля в залі також була темна. Я взагалі не бачила м’яч і зловила його автоматично.
– Моє знайомство з тобою як з гімнасткою відбулося під час одного з виступів, коли ти з’явилася на килимі у незвичному для гімнастки образі. Ти виконувала номер зі стрічкою у білосніжній довгій сукні, як наречена. То був дивовижний танок, наче магія. Ти здавалася невагомою, як хмаринка, що пливе небом, тендітною, надзвичайно граційною й ліричною. Цей образ та костюм – чия це була ідея?
– Ми з тренером Женею Ткаченко (Бурло) готували показовий номер на гала-концерт, який мав завершувати Tamara Cup (змагання, які щороку проводить у Лас-Вегасі, штат Невада, США, колишня відома українська гімнастка Тамара Єрофєєва – ред.). У мене вже був досвід виступу в довгій спідниці. Я побачила цей образ у білому кольорі, запропонувала Жені, і вона підтримала цю ідею.
– До речі, про створення купальника. У твоєму Instagram зазначено, що ти любиш аніме, книги та малювання. Я бачила у тебе вдома, зокрема, колекцію намальованих акварельною фарбою листівок. Я зберігаю одну з таких, яку ти подарувала мені на Новий рік. Чи допомагає малювання тобі краще відчувати образ, костюм (купальник) чи виразність рухів під час виступів? Ти сказала, що стрічка неначе пензлик.
– Так, я дуже люблю малювати. Це допомагає мені відобразити свої внутрішні відчуття на папері. Виступ – це як малюнок рухом тіла на килимі. За допомогою предметів ми можемо надавати вправі різного характеру: швидкості, сили, тендітності, експресії. Також малювання допомагає побачити цільний образ, який пасуватиме цьому дизайну.
– Для цього номера ти використала французьку пісню, яка дуже гармонійно поєднувалася і з танцем, і з твоїм вбранням. Як загалом відбувається підбір музичного матеріалу? Що йде першим – рутина чи композиція?
– Підбір музики – це дійсно складний процес. З нього починається робота над вправою. Кожна композиція підбирається індивідуально, має передавати характер спортсменки, її образ. Іноді це займає доволі багато часу, а іноді почуєш музику – і миттєво відчуваєш, що вона твоя. Потім вже складається номер і починається процес створення костюмів.
– Зараз люди ледь не в усіх випадках користуються штучним інтелектом. Чи не простіше й у цьому випадку вдатися до нього?
– Як на мене, все, створене за допомогою штучного інтелекту, не має душі – недаремно ж його називають штучним. Неможливо створити те, що відобразить твій внутрішній світ, без твоєї власної участі.
– Які твої амбітні цілі як гімнастки? Чи плануєш надалі працювати тренеркою, чи бачиш для себе іншу професійну кар’єру?
– Моя мрія – виграти олімпійське золото. Я хочу, щоб усі знали про мене, а моє ім’я увійшло до історії художньої гімнастики. Прагну популяризувати цей вид спорту в Америці. А надалі я бачу себе тренеркою, яка приведе своїх гімнасток до вершин світових змагань у цьому виді спорту.
– Дякую тобі за розмову та щиро бажаю досягнення мети!
Авторка: Ганна Матвіїшина