У Нью-Йорку українські посадовці, науковці та експерти з міжнародного права обговорили системне знищення й придушення української культури росією – від руйнування музеїв, храмів і бібліотек до заборони мови, привласнення культурної спадщини та примусового переміщення дітей.
Про це повідомляє Світова Федерація Українських Жіночих Організацій (СФУЖО) у пресрелізі за підсумками заходу.
Експертна дискусія «Злочини проти української культури як частина геноцидної війни Росії» відбулася в Українському інституті Америки. Її учасники розглядали культурні втрати України не лише як руйнування окремих пам’яток, а як частину значно ширшого процесу, спрямованого проти української національної ідентичності.
Модерувала дискусію Тетяна Філевська, заступниця міністра культури України. До панелі увійшли доцентка соціології Університету Вірджинії та співдиректорка Лабораторії інформатики та аналізу культурної стійкості (CURIA) Фіона Роуз Грінленд, представниця СФУЖО при Департаменті глобальних комунікацій ООН Ірена Яросевич, представниця СФУЖО при ООН/ЕКОСОР і голова Комітету з питань культури СФУЖО Софійка Зєлик,професор Стенфордської школи права та експерт із міжнародного права і права війни Том Данненбаум, виконавча директорка Nova Ukraine Ерін Е. МакКі, а також заступниця міністра закордонних справ України і голова Національної комісії України у справах ЮНЕСКО Мар’яна Беца.
Однією з головних тез дискусії стало те, що наслідки російської агресії для української культури неможливо оцінювати виключно кількістю пошкоджених чи знищених будівель. Учасники говорили про музеї, церкви, бібліотеки, школи та інші культурні об’єкти, але водночас звертали увагу на мову, культурні інституції, традиції та людей, завдяки яким національна пам’ять зберігається і передається наступним поколінням.
«Війна росії торкнулася кожного аспекту української культури. Це системна атака. Тому недостатньо просто стягнути грошову компенсацію за шкоду, завдану об’єктам культурної спадщини. Така форма відшкодування має бути само собою зрозумілою», – наголосила Фіона Роуз Грінленд.
У пресрелізі СФУЖО наголошується: коли одночасно забороняють мову, знищують українські книжки, ліквідовують культурні установи, позбавляють роботи їхніх працівників, убивають митців або намагаються привласнити їхню спадщину, йдеться вже про значно ширшу атаку на культурну ідентичність.
Окремим напрямом розмови стало привласнення росією української культурної спадщини та використання культури для просування власних історичних наративів. Як приклади учасники згадували художника Казимира Малевича та письменника Миколу Гоголя, українське походження та зв’язок яких з Україною, за оцінкою учасників дискусії, часто замовчували або представляли через російську культурну оптику.
У цьому контексті йшлося і про роль культурних установ та виставок у формуванні міжнародного сприйняття митців, історичних постатей і культурних явищ. Саме тому, як наголошували учасники, фінансових репарацій недостатньо для повноцінного відшкодування культурних втрат. Зруйнований музей можна відбудувати, а пошкоджену церкву – відреставрувати. Проте культура – це також мова, пам’ять, знання, музика і люди, які мають передати все це майбутнім поколінням.
Прикладом стійкості української культури учасники назвали музику. Навіть у періоди утисків української мови саме пісні ставали одним зі способів зберегти культурну пам’ять та ідентичність.
«Можна зруйнувати оперний театр і вбити композитора, але музика продовжує жити завдяки людям, які пам’ятають її, виконують і передають наступним поколінням», – зазначається у матеріалах СФУЖО.
Водночас саме втрата людей – митців, дослідників, викладачів, музикантів та інших носіїв культури – створює наслідки, які неможливо компенсувати лише відбудовою фізичних об’єктів.
З темою збереження ідентичності учасники пов’язали й викрадення та примусове переміщення українських дітей. У СФУЖО наголошують, що вилучення дітей із родин і громад означає також їхнє відокремлення від української мови, історії та культурного середовища. Тому питання дітей під час дискусії розглядалося не тільки в гуманітарному та правовому контекстах, а й як загроза культурній тяглості України.
«Розлучаючи дітей із родинами, мовою, історією та громадами, росія ставить під загрозу їхній зв’язок із власною ідентичністю та здатність нести цю культуру в майбутнє», – йдеться у пресрелізі.
Саме поєднання фізичного руйнування культурної спадщини з тиском на мову, історичну пам’ять, культурні інституції та наступне покоління, за позицією учасників заходу, вимагає ширшої міжнародної дискусії про відповідальність.
У підсумку учасники поставили питання про те, якою має бути міжнародна відповідь на завдану українській культурі шкоду. На їхню думку, йдеться не тільки про майбутню реставрацію будівель, повернення культурних цінностей чи матеріальні компенсації. У центрі дискусії було питання відповідальності за використання культури як інструменту війни та за дії, спрямовані на послаблення чи стирання української ідентичності.
«Без культури нація не може існувати. Знищення мови нації, стирання її історії, привласнення культурних здобутків і перешкоджання наступному поколінню продовжувати культурну традицію є зазіханням на саме існування нації», – наголошує СФУЖО.
У Федерації вважають, що міжнародна спільнота має не лише сприяти відновленню зруйнованої культурної спадщини України, а й протидіяти російській культурній агресії та створювати умови, за яких українська культура зможе повноцінно розвиватися.
«Питання полягає в тому, як міжнародна спільнота притягне росію до відповідальності за використання культури як зброї. росії слід нагадати: щоб користуватися повагою як носій світової культури й цивілізації, вона й поводитися має відповідним чином», – підсумували у Світовій Федерації Українських Жіночих Організацій.
Фото: СФУЖО
Авторка: Інна Міхно