Двадцятип’ятирічний Джейкоб Маркотт зі штату Нью-Гемпшир переїхав в Україну – до міста Золотоноша, що в Черкаській області, де працює інструктором з екстремальних видів спорту для ветеранів, дітей та їхніх родин. Після служби у військово-повітряних силах США він долучився до волонтерства, а згодом вирішив залишитися в Україні, щоб допомагати людям повертатися до мирного життя.
Про це повідомляє українське онлайн-видання “Суспільне Черкаси”.
Джейкоб Маркотт уперше приїхав до України як волонтер міжнародної організації Goodsports International. До цього він два з половиною роки служив у військово-повітряних силах США, а після демобілізації долучився до проєктів, які використовують спорт та активний відпочинок для допомоги людям.
«Я хотів бути військовим, тому що подобається допомагати людям. І я дуже люблю мою країну. Після демобілізації я працював з організацією “Goodsports International”», – розповів Маркотт.
Захоплення екстремальними видами спорту з’явилося в нього ще у школі. Інструкторський досвід він здобував у США, а згодом волонтерив у Словаччині та Україні. Під час поїздок побував у Вінниці, Кривому Розі й Києві, після чого вирішив оселитися в Золотоноші.
Нині Маркотт допомагає ветеранам та їхнім родинам долати страхи й отримувати новий досвід через заняття на скеледромі, мотузковому парку та так званій шаленій гойдалці. Ці активності є частиною реабілітаційних програм.
«Мені подобається екстрим, тому що це важко. Багато людей на скеледромі бояться і хочуть злізти. Але кажу: “Давай” – і вони роблять ще один крок, і потім ще один, попри страх. Вже нагорі кажуть: я це зробив!», – пояснив інструктор.
Серед учасників таких занять – українські військові, які проходять відновлення після поранень. Віталій Мельник, який служив у 118-й бригаді територіальної оборони та дістав поранення у 2024 році, приїхав до табору разом із дружиною та двома синами.
Чоловік зізнався, що боїться висоти, однак вирішив спробувати себе на шаленій гойдалці.
«Я боюся висоти, але тут я вважаю, що переступлю цей страх. Мені сподобалось. Таких гострих відчуттів щодня отримати важко – тут це трошки підіймає дух, тонус і я вважаю – воно потрібно нам. Тут нові враження, нові відчуття», – розповів Мельник.
Його дружина Тетяна також взяла участь у випробуванні. За її словами, найбільш хвилюючим був момент спуску.
Інший учасник, Дмитро Федяй, звільнився з військової служби за два місяці до участі в таборі. Він самостійно виховує дитину й розповів, що вперше спробував таку розвагу. Після фронту йому важливо повертатися до звичайного життя.
«Страх я вже втратив там, а зараз повертаюсь до життя. Коли ти вертаєшся звідти, ти ще довго думаєш про те, що було там, сни сняться погані. А тут крутишся – мирне, спокійне життя», – сказав Федяй.
Маркотт приїхав до України вже після початку повномасштабної війни. Військовий досвід, за його словами, допоміг йому підготуватися до дій у стресових ситуаціях, однак він також усвідомлює ризики, пов’язані з перебуванням у країні під час війни.
«Я був військовим в Америці і багато тренувався діяти у стресових ситуаціях. Одного разу на вокзалі, думаю, бачив шахед. Бачив, як військові збивали його. Золотоноша, думаю, безпечніше місце. Це не Черкаси чи Київ. Не страшно», – розповів він.
У роботі з ветеранами та їхніми сім’ями інструктор зважає на травматичний досвід, який може мати кожен із них. За його словами, підтримки потребують не лише військові, а й дружини та діти.
«У всіх людей є травми, просто вони різні. До них треба ставитися з повагою і обережно. Не лише ветерани мають травми, це і їхні жінки, і діти. Не можу вільно спитати про тата, бо не знаю, де тато і чи повернеться тато назад», – пояснив Маркотт.
За час волонтерства Україна стала для нього близькою. Він каже, що найбільше цінує людей, а також полюбив українську кухню. Серед улюблених страв називає борщ і голубці.
Українську мову американець почав вивчати під час першої поїздки. Згодом йому довелося спілкуватися з дітьми в таборі без перекладача, що стало додатковою мотивацією продовжувати навчання.
«Під час першого візиту я знав кілька слів: добрий день, до побачення, смачного, просто “вітаю”. Вдруге я був у таборі тут і мав говорити з дітьми без перекладача, без допомоги. Дуже важко вчити, але якщо треба говорити, я знаю легші слова, і люди можуть зрозуміти, що я хочу сказати. “Драбина” – це важке слово. І буква “и”. Ми йдемо – важко сказати».
Маркотт планує й надалі допомагати українцям, які проходять реабілітацію та адаптуються до життя після війни. На Різдво він хоче відвідати рідних у Піттсфілді, штат Нью-Гемпшир, і розповісти їм про свій досвід в Україні.
«У мій перший приїзд, я знав про Україну до війни. Я бачив, як українці продовжують будувати будинки, відновлюють їх. Мене надихає – бачити, що країна у війні не зупиняється, а продовжує зростати й розвиватися, а не лише захищати кордони», – зазначив він.
Фото: Суспільне Черкаси
Автор: Данило Пєвчев