Ці дві країни перебувають зараз у стані війни, захищаючи свій суверенітет і незалежність, свої кордони. Вони знаходяться під загрозою повітряних атак агресорів і терористів, в ході бойових дій несуть втрати у живій силі і техніці. І не тільки це є подібним. Населення обох країн вибрало демократичний шлях розвитку, шлях свободи і гідності. Це найбільше подразнює диктаторські режими, злочинний трикутник зла: росія-іран-північна корея, який прямо чи опосередковано веде війну проти цих країн. Обидві країни отримують військову, фінансову і гуманітарну допомогу від США. Ще є одна цікава подібність – очільниками обох держав є євреї.
Проте відмінностей є значно більше. По перше, це різниця в території і народонаселенні. Не вдаючись у цифри, які змінюються, треба підкреслити, що Україна є більшою за територією, має більшу армію, більше ресурсів і можливостей. Проте оснащеність ізраїльської армії сучасними ефективними видами зброї є значно кращою. Наразі війська оборони Ізраїлю – ЦАХАЛ – вважаються одними з найсучасніших і найсильніших у світі. За рівнем спорядження засобами електронної боротьби, високоточною зброєю, системами управління вони посідають перші рядки у рейтингах аналітиків. Бої, які ця армія веде останнім часом, показують її високу боєздатність. Це рівень, який ще належить осягнути ЗСУ. Боєздатність української армії, вмотивованість воїнів теж високі, однак сьогодні їм доводиться подекуди відступати внаслідок недоукомплектованості зброєю і технікою.
В Ізраїлі створена система протиповітряної оборони «сталевий купол», яка дозволяє мати захищеним небо і збивати всі повітряні цілі. В Україні цього немає, тому майже кожного дня міста і села держави піддаються повітряним атакам російських дронів, ракет, авіабомб, що несуть руїни і смерть. Кожен день помирають дорослі і діти, воїни і цивільні. Ось чим різниться Україна від Ізраїлю. А світ, цинічний світ, не може (чи не хоче) нічого зробити, щоб припинити це, тільки висловлює осуд і стурбованість.
Різниця ще й в тому, що процес створення держави Ізраїль почався 1897 року. Ця держава почала значно раніше будувати свій суверенітет, проголошений 14 травня 1948 року. Ізраїльському суспільству довелося пройти тернистий шлях через війни і втрати, щоб на сьогодні дійти до такої міцності. Невже такий же шлях чекає Україну?
Справа ще й у тому, що підтримка Ізраїлю з боку супердержави – США – була постійною і набагато більшою, ніж України. Велику роль в цьому відіграла потужна єврейська діаспора. Станом на 2018 рік кількість єврейського населення складала 14,6 млн осіб, близько 45 % з яких мешкають у державі Ізраїль, на історичній території єврейського етносу, близько 42% — у США і Канаді та понад 9% — в ЄС. Єврейські діаспори присутні у 98 країнах світу. Натомість українська діаспора в США і світі є значно меншою. З 5 млн українців, що проживають у західній діаспорі, близько 2 млн мешкають у США, та й фінансово-економічні можливості їх не такі великі, як у євреїв.
Більше уваги Ізраїлю приділяли майже всі адміністрації Білого дому, надаючи йому потужнішу допомогу. Позиція Трампа під час його попередньої каденції була однозначно проізраїльською. За його ініціативи США перенесли своє посольство з Тель-Авіва до Єрусалима, що є сильним символічним кроком, адже статус міста є предметом давніх суперечок – і Палестинська автономія, і Ізраїль вважають його своєю столицею.
Наразі неясно, як поводитиметься Трамп і його адміністрація щодо України. Поки що, з тих висловлювань і призначень, які він робить, справи мають кепський вигляд. Планується зменшення допомоги Україні, відсторонення від її проблем війни, поблажливість до агресора – росії. Очікуємо перших дій після інавгурації. Єдина надія, що американський народ, тобто суспільство, яке в більшості своїй вболіває за долю України і підтримує її, не дасть її скривдити. А Трамп не ризикне піти проти волі народу.
Як би там не складалось, нам своє робить, бити москалів скільки сили маємо, відбудовувати свою економіку, оборонну промисловість, зміцнювати армію, відвойовувати свої території, досягати перемог на фронті. Якнайшвидше продукувати свої ракети, щоб влучати ворогові на його території, і не питати дозволу Америки. А в перспективі – будувати свої літаки, танки, бронетехніку. А якщо буде потрібно, то і відновити ядерний арсенал, адже все для цього в нас є. І вчитися цьому в Ізраїлю.
Знаєте, коли запитали Ґолду Меєр чи має Ізраїль атомну зброю, то вона відповіла: «Ні, не маємо, але якщо буде потрібно, то ми її застосуємо» Треба вчитися в Ізраїлю жити в умовах постійної загрози вторгнення, бо маємо такого божевільного, кровожерного сусіда, від якого ніде дітись, а водночас розвиватись, відбудовуватись. Треба всіма способами зміцнювати дипломатичні контакти, бізнесові зв’язки з Ізраїлем, громадянський діалог і стосунки. Ізраїль зі стороннього спостерігача повинен стати нам другом і помічником, бо загрози у нас однакові, і сьогодні він сильніший за нас, хоч і менший. А коли ми станемо сильнішими (у що я свято вірю), то допоможемо йому.
Якось я слухав одного ізраїльського політолога, який висловив таку думку, що Україна, Балтія та Ізраїль, які найбільше ненавидять агресію сусідів та найбільше терплять від неї, повинні б утворити такий собі трикутник, трикутник добра, який буде боротися з трикутником зла. Мрії. Але так іноді стається, що і нездійсненні мрії збуваються. Хай нам щастить!
Слава Україні!
Автор: Мирослав Ґрех