Діти продовжують опинятися в епіцентрі російської агресії проти українського народу. «Замовчувати те, що саме Росія вбиває дітей балістичними ракетами, неправильно і небезпечно», – заявив Президент України Володимир Зеленський. Цю похмуру реальність трагічно ілюструють нещодавні атаки на українських цивільних і дітей.
Родини відвідують захід, організований гуманітарними організаціями «Добра Справа» і «Love UA» у колишньому будинку культури міста Дружківка Донецької області. Фото: Девід Кириченко
12 людей загинули та 90 цивільних, зокрема шестеро дітей, отримали поранення під час масштабного ракетного й дронового удару по Києву 24 квітня. Ця атака сталася лише через кілька тижнів після нищівного удару 4 квітня по Кривому Рогу, коли російська балістична ракета «Іскандер-М», оснащена касетними боєприпасами, вбила 18 людей, включаючи дев’ятеро дітей, та поранила понад 40 осіб. Наймолодшій жертві було всього три місяці.
Цей удар нагадував атаку липня 2024 року на дитячу лікарню «Охматдит» у Києві, яка була переповнена маленькими онкохворими пацієнтами і є життєво важливим закладом для найважчих дітей України.
Ігор, відомий за позивним «Rogue», оператор дронів 23-ї механізованої бригади, вважає, що Росія свідомо атакує дітей та родини ракетними ударами. «Вони займаються відвертим тероризмом, – сказав він. – Після того, як їм заборонили бити по енергетичній інфраструктурі, вони почали бити по цивільних і дітях, щоб створити внутрішній тиск на президента».
«Коли умови миру стануть неприйнятними, – додав Ігор, – матері та цивільні від страху почнуть тиснути на президента, погоджуючись навіть на такі умови».
Пітер Гелпі, американський волонтер, який підтримує гуманітарні операції в Україні з 2022 року, заявив, що російські сили неодноразово цілеспрямовано нападали на нього. «Росіяни тричі цілеспрямовано атакували мене: прямим вогнем зі стрілецької зброї, артилерійським обстрілом і дроном. Кожного разу я керував автомобілем, чітко позначеним словами „гуманітарна допомога“, „евакуація“ і „волонтер“», – розповів він.
Гелпі також зазначив: «Я бачив сотні цивільних будинків, церков, шкіл, громадських центрів та медичних закладів, знищених боєприпасами, де не було жодних військових чи військових об’єктів поруч. Це не могли бути помилки».
«Кожен удар був надзвичайно точним, без ознак повторних ударів чи пристрілювання, характерних для поганого управління вогнем чи неточності зброї. Ці удари були явно навмисними», – додав він. За даними ООН, у період з 1 по 24 квітня 2025 року російські удари вбили 151 людину та поранили 697 осіб в Україні. Це на 46% більше цивільних жертв порівняно з аналогічним періодом 2024 року.
Руслан, позивний «Mj.Pain», командир взводу батальйону безпілотних систем 23-ї окремої механізованої бригади, заявив, що з самого початку війни «Росія систематично атакує цивільних. Вони б’ють по лікарнях, житлових будинках, торгових центрах, а російські ЗМІ заявляють, що вони нібито атакують військові об’єкти». Він додав: «Що я можу сказати? Це держава, що зазнала краху і позбавлена будь-яких моральних цінностей».
Історичні паралелі
Росія не лише атакує дітей ракетними ударами, але й активно їх викрадає. Росія вивезла понад 19 тисяч дітей з України, депортувавши їх до Росії. Деякі навіть називають ці дії Росії, пов’язані з викраденням українських дітей, геноцидом. Адміністрація Трампа також нещодавно призупинила фінансування проєкту Єльського університету, який документує факти викрадення Росією українських дітей.
Згідно з сайтом «Діти війни», на основі відкритих джерел, оприлюднених Російською Федерацією, депортовано 744 тисячі дітей (ймовірно, включно з тими, хто був викрадений з 2014 року).
Ця модель нападу на наймолодших і найвразливіших повторює одну з найпохмуріших сторінок української історії. Крістіна Гук, доцент Університету штату Кеннесо, зазначила, що з початку своїх досліджень у 2015 році українські лідери попереджали її про паралелі між сталінським голодомором і жорстокою кампанією Путіна, спрямованою на знищення автономії України.
Незважаючи на розпад Радянського Союзу, сучасні російські лідери й надалі заперечують цілеспрямованість Голодомору та його українсько-специфічний характер. Гук стверджує, що це історичне заперечення переросло в ширшу спробу стерти українську ідентичність за допомогою війни.
Під час Голодомору 1932–1933 років діти були одними з найбільш вразливих та цілеспрямовано обраних жертв штучного голоду в Україні, створеного радянською владою. Радянський уряд заморив голодом мільйони українців. Попри відчайдушні спроби батьків врятувати своїх дітей, мільйони дітей померли від голоду. За оцінками істориків, кількість загиблих дітей становить від 1,5 до 4 мільйонів.
Фотографія, зроблена в Харкові у 1933 році (колекція Інніцера), зображує мертву дівчинку, яка померла від голоду, лежачи на сходах на одній із вулиць Харкова. Фото: Музей Голодомору
Ті, хто вижив, часто зростали в дитячих будинках, що функціонували як табори смерті, і багато з них досі не визнані офіційними жертвами. «Голодомор відіграє ключову історичну роль у нинішній війні Росії проти України. Поза межами поля бою ця війна значною мірою є боротьбою за історичні наративи», — сказав Джон Всетецка, доцент історії Університету Нова Південно-Східна.
Наталія Кузовова, завідувачка кафедри історії, археології та методики навчання Херсонського державного університету, роздумуючи про багаторічні зусилля Росії щодо знищення українців, зазначила: «Ми говоримо про дітей, які виростуть. Але сотні українських дітей ніколи не досягнуть зрілого віку, бо їх вбила Росія».
Вона проводить паралелі з Голодомором, коли становище дітей у суспільстві суттєво відрізнялося від сьогоднішнього. У той час сімейна структура була патріархальною, виживання залежало від фізичної праці чоловіка, а суспільство не було орієнтоване на дитину. Родинні стосунки виходили за рамки сучасного поняття нуклеарної родини, а під час розкуркулення та Голодомору репресіям піддавалися цілі «господарства».
«Навіть зовсім маленьких дітей вважали ворогами радянської держави і депортували разом із їхніми сім’ями, багато хто помирав по дорозі або ставав сиротою», — сказала Кузовова. Підлітків арештовували за невиконання зернових норм і вони помирали від голоду у в’язницях і виправних колоніях. Діти, чиї батьки були заарештовані, часто залишалися на вулицях без догляду, а ті, кого поміщали до притулків, гинули через нестачу їжі. «Вважається, — зазначила Кузовова, — що найбільше жертв Голодомору було серед дітей віком до чотирьох років, через втрату матір’ю лактації та відсутність відповідного віку харчування».
Психологічні наслідки війни для дітей
Сьогодні психологічні наслідки війни для українських дітей залишаються величезними. Юлія Матвєєва, віцепрезидентка з медичних питань та питань ветеранів Volia Fund, нещодавно повернулася з України, де займалася медичною діяльністю, і наголосила на зростаючому психологічному впливі війни на молодь країни. «Опубліковано численні звіти, які показують збільшення тривожності, порушень сну, депресії та симптомів ПТСР серед українських дітей від початку повномасштабного вторгнення», – сказала вона.
Юлія проводить тренінг із надання психологічної першої допомоги українським захисникам у Донецькій області. Фото: Юлія Матвєєва
«Серед чинників, які погіршують психічне здоров’я дітей, – вимушене переселення, втрата контактів із друзями та родинами, переживання насильства, постійні загрози життю та хронічний стрес, який відчувають опікуни», – зазначила Матвєєва. «Коли батьки чи опікуни постійно перевантажені та емоційно недоступні, це негативно впливає на психічний стан дитини».
Проблеми, пов’язані з переселенням, ще більше ускладнюють цю ситуацію. Ліна Нго, українська біженка в’єтнамського походження, секретар правління організації Ukraine Defense Support, зазначила: «Кожен українець має свою історію за останні три роки, майже кожен знає когось, хто загинув у цій війні».
Мати з сином у притулку в Донецькій області, Україна. Фото: Девід Кириченко
Вона додала: «Український уряд підтримує внутрішньо переміщених осіб (ВПО), надає фінансову допомогу та житло. Але ресурси обмежені, і фінансова допомога не гарантує повної адаптації. Багато людей повертаються на окуповані території, бо не можуть пристосуватися до нового життя, знайти нову роботу, нову спільноту, часто стикаються з упередженнями».
Нго підкреслила: «Український уряд тут не повністю винен, це просто людська природа. Зміни – це важко, не кожен може адаптуватися до вимушеного переселення, чи в Україні, чи за кордоном. Я знаю багато біженців, включаючи моїх родичів, які повернулися до України після втечі за кордон, незважаючи на небезпеку. Вони сказали, що почуваються безпечніше у своїх справжніх домівках».
Аліна Головко з Дніпра, провідна координаторка організації «Добра Справа», яка доставляє допомогу цивільним на фронті та евакуює біженців, зазначила: «Війна перевернула життя кожної дитини догори дном. Вони змушені соціалізуватися в нових умовах, адаптуватися до дистанційного навчання та постійних змін у колі спілкування».
Аліна Головко на Донеччині під час доставки гуманітарної допомоги. Фото: Девід Кириченко
«Інформаційний простір переповнений відео про вбитих і поранених у результаті російських атак. Часто жертвами цих атак стають саме діти».
За словами Головко, психологічні наслідки для наймолодших українців є важкими: «Все це має надзвичайно негативний вплив на психічне здоров’я дітей – хронічний стрес, страх смерті, емоційне та психологічне перенавантаження».
«Кілька разів на день і вночі через повітряні тривоги сім’ї з дітьми змушені ховатися в укриттях: підвалах, бомбосховищах, паркінгах».
Аліна Головко (зліва) біля знаку на в’їзді до Донецької області. Фото: Девід Кириченко
«У відповідь на вибухи та постійну напругу діти ховаються у віртуальному світі інтернету», – сказала вона.
Головко також наголосила на необхідності структурних рішень для підтримки благополуччя та освіти дітей: «Через війну навчальні заклади повинні бути обладнані підземними укриттями. Українським дітям потрібен безпечний простір для спілкування та навчання, наприклад, групові заняття та програми розвитку. Очне навчання вирішило б багато психологічних проблем».
Софія Ющенко, студентка магістратури Стенфордського університету та співзасновниця Code for Ukraine, зазначила, що «діти зазнають довгострокових наслідків через вторгнення Росії. Це не тільки пряме вбивство чи поранення принаймні 2520 дітей в Україні, війна зруйнувала їхню освіту, відчуття безпеки та змінила сімейні стосунки».
«По-друге, – продовжила Ющенко, – мільйони українських дітей живуть за кордоном, навчаючись онлайн, і з кожним днем ймовірність того, що вони повернуться додому, зменшується. По-третє, є діти на окупованих територіях, а також ті, хто пройшов через табори перевиховання і був незаконно усиновлений росіянами. Хоча ООН вагається визнавати ці дії геноцидом, Конвенція про запобігання злочину геноциду чітко визначає, що „насильницьке переміщення дітей із однієї групи до іншої“ є актом геноциду».
Вона також додала, що націлювання на дітей і сім’ї видається свідомою стратегією Росії, яка спрямована на терор населення та підрив майбутнього України через травматизацію її наймолодшого покоління. «Коли росіяни захоплюють місто, разом із солдатами і танками вони привозять вантажівки з підручниками для шкіл і бібліотек, спалюють усі книги з історії, літератури та інші видання, які описують Україну як окрему націю. Вони грабують і знищують музеї, руйнують українські церкви, які відвідували ці діти».
«Вони замінюють це мілітаристською ідеологією, – сказала Ющенко, – сподіваючись виховати покоління проросійських, антиукраїнських та антизахідних воїнів». Починаючи з 2014 року, Росія веде систематичну кампанію «патріотичного виховання» на окупованих територіях України, використовуючи школи, табори та молодіжні організації для впровадження мілітаристської ідеології серед дітей. Після повномасштабного вторгнення Росія посилила зусилля з ідеологічної обробки дітей на окупованих територіях, сприяючи формуванню лояльності до Москви та мілітаризації дітей за допомогою таких молодіжних організацій, як «Юнармія».
Як американці допомагають українській молоді
У відповідь на глибокі психологічні травми, деякі американці взялися підтримувати українських дітей за океаном.
KidsKonnectUkraine — це неприбуткова ініціатива, що створює цифрові мости між українською та американською молоддю за допомогою розповідання історій, культурного обміну та медіапроєктів, які реалізуються самими учнями. Ініціатива була заснована наприкінці 2022 року «як спроба допомогти українським підліткам і дітям просто відволіктися від війни та побути звичайними дітьми», — сказала Кетлін Гессерт, засновниця та директорка KidsKonnectUkraine.
«Ми знаходимо школи та клуби в різних громадах США, які можуть мати або не мати попереднього зв’язку з Україною, але зацікавлені у вивченні інших народів і культур світу», — пояснила Гессерт. «Це можуть бути класи глобальних студій, конференції, журналістські програми, клуби моделі ООН, а також школи, пов’язані з місцевими радами з міжнародних справ».
Мік Рід, виконавчий продюсер KKU після проведення майстер-класу з мобільної журналістики в центрі України. Фото: Тейлор Тігпен
В Україні KidsKonnectUkraine було запущено як молодіжну філію громадської організації MoveUkraine.org, яка будує житло для внутрішньо переміщених осіб, реабілітаційні центри та громадські простори. «Засновники співпрацюють із місцевими органами влади, які звертаються з проханням організувати молодіжні програми для своїх громад», – сказала вона.
«У нас також є офіційні домовленості з кафедрою журналістики та комунікацій Українського католицького університету, а також із кількома факультетами Університету Нотр-Дам, включаючи Інститут Нановича», – додала Гессерт.
Президент KidsKonnectUkraine Кетлін Гессерт робить селфі з українською молоддю, яка бере участь у програмі. Фото: Тейлор Тігпен
«Молодь України неймовірно пишається тим, що є українцями, однак переживає травму більшою мірою, ніж це можна собі уявити. Вони постійно живуть між бомбосховищами і звичайним життям, побоюються, що війна поставила під загрозу їхню освіту і це може змусити їх покинути країну, щоб мати майбутнє», – сказала вона.
Вона також відзначила труднощі, пов’язані з переміщенням: «Так само складно інтегрувати внутрішньо переміщених осіб у громади, як і самим переселенцям інтегруватися. Усі діти або мають членів сім’ї, або знають когось, кого вони люблять і хто зараз воює, був поранений чи загинув. Багато хто з них самі є переселенцями, а ті, хто ними не є, повинні навчитися приймати їх у свої громади, школи та групи друзів, що саме по собі буває складно».
«Багато внутрішньо переміщених осіб культурно відрізняються, навіть говорять різними мовами, багаторазово переїжджали й втратили все», – додала Гессерт. «Деякі з наших учнів стали біженцями, а потім повернулися в Україну. Інші були змушені виїхати зі своїми сім’ями жити в чужих країнах, де нікого не знають, не говорять мовою, не знають культури й не звикли до місцевої їжі. Деякі не мають домівок і продовжують жити в притулках або соціальному житлі».
Учні програми KidsKonnectUkraine. Фото: Тейлор Тігпен
Вона розповіла про перший випадок, який розкрив суть міжкультурного спілкування: «Під час першої зустрічі в Zoom, організованої для запуску конкурсу графічного дизайну офіційного логотипу KKU, учні старшої школи з міста Шарлотт, Північна Кароліна, майже нічого не знали про Україну і запитали перше питання українських підлітків: «Чи є в Україні фастфуд?» Українські діти засміялися і сказали: «Ми ж не країна третього світу».
«Але наприкінці цієї відвертої та широкої розмови, – сказала Гессерт, – американські учні зазначили: „Вони набагато більше схожі на нас, ніж ми думали. Ми навіть не змогли б відрізнити їх від наших ровесників на вулиці“. Українські діти були щасливі, що змогли детально поспілкуватися з носіями англійської мови і що всі добре зрозуміли один одного».
Тейлор Тігпен, директор проєкту KidsKonnectUkraine, описав, як програма пропонує відчуття зв’язку, зцілення та відкриття нового: «Завдяки KidsKonnectUkraine американська та українська молодь залучаються до значущих міжкультурних обмінів, які сприяють емпатії, стійкості та глобальному розумінню».
Американські учні, зазначив він, отримали потужні знання від своїх українських ровесників, дізнаючись про стійкість перед обличчям кризи, реалії війни та важливість глобальної солідарності. «Ці взаємодії розширили їхні горизонти, посилили почуття вдячності за мир і стабільність, а також ознайомили їх із багатою культурною спадщиною України».
Для української молоді програма пропонує надію і зцілення. «Вони відчувають підтримку і те, що їх бачать, використовуючи творчі формати, такі як розповідання історій, мистецтво та подкасти, для висловлення свого досвіду та емоцій», – сказав Тігпен.
Тейлор Тігпен виступає на українській конференції в Нотр-Дамі, штат Індіана. Фото: Тейлор Тігпен
Ці обміни допомагають їм впоратися з травмою, стимулюючи бачення майбутнього і можливість уявити життя поза конфліктом. Він наголосив, що програма виходить далеко за рамки історій війни: учні знаходять спільну мову через музику, сленг, їжу та TikTok-челенджі, діляться сміхом і повсякденним життям. «Справа не лише у війні, – додав Тігпен. – Учні люблять обговорювати свої родини і те, чим займаються для розваги».
Для багатьох учасників ці зв’язки залишають незабутній слід. «Для них це життєвий досвід», – сказала Тетяна Дуплей, українська вчителька з Калуша.
Якщо ви бажаєте долучитися до KidsKonnectUkraine, відвідайте їхній сайт для додаткової інформації.
Про автора:
