Світ сьогодні змінився не лише технологічно, а й глибинно інформаційно. Новини сьогодні вже не шукають – вони самі знаходять людину, адже алгоритм TikTok підкидає “правду” в півторахвилинних відео, а Facebook точно “знає”, що нас цікавить, ще до того, як ми самі це усвідомили. Усе це зручно, швидко, але водночас – дуже небезпечно. Адже в епоху штучного інтелекту, глибоких фейків і самонавчальних алгоритмів, інформація перетворюється з факту на віртуальну конструкцію. І з кожним днем стає дедалі важче відрізнити, де закінчується правда і починається маніпуляція.
На перший погляд, штучний інтелект (ШІ), алгоритми і медіа – це просто інструменти. Але на практиці вони визначають те, що ми бачимо, що думаємо, кому довіряємо і навіть за кого голосуємо. У ХХ столітті пропаганда вимагала друкарських верстатів і армії цензорів. Сьогодні ж достатньо декількох рядків коду, глибокої нейромережі й тисячі ботів, щоб створити масову ілюзію правди. Це і є сучасне поле бою – без вибухів, але з потужним руйнівним ефектом.
І сьогодні це питання не тільки для фахівців з кібербезпеки чи політичних аналітиків. Це питання для всіх нас, бо навіть якщо ми не створюємо дезінформацію – ми її читаємо, ділимося нею, іноді мимоволі підтримуємо її поширення. І якщо ми не почнемо розуміти механізми її дії, то точно програємо бій за свідомість і критичне мислення.
Американське суспільство вже відчуло силу інформаційних атак – від виборчих кампаній до COVID-дезінформації. Проте українське відчуло це ще більше, – адже для нас це частина щоденної гібридної війни. І саме тому важливо подивитися на цю проблему комплексно: як технологічно це працює, хто це використовує і з якою метою, і що ми як громадяни можемо з цим робити.
У цій статті ми спробуємо розібратись у трьох основних аспектах поширення дезінформації у цифрову епоху:
- як штучний інтелект і дипфейки створюють ілюзію реальності;
- як алгоритми соцмереж визначають, що ми бачимо;
- як все це використовується як інструмент політичного впливу та інформаційної війни.
Бо лише розуміння реальних загроз може стати першим кроком до справжньої інформаційної безпеки.
1. Штучний інтелект, дипфейки і автоматизована дезінформація: як створюється нова реальність
Коли ми говоримо про дезінформацію у XXI столітті, маємо справу не просто з перекрученими фактами. Ми стикаємося з абсолютно новим явищем: контент, якого ніколи не існувало, але який виглядає справжнім. Це – генеративні системи штучного інтелекту. Простіше кажучи, машини, які можуть не просто обробляти інформацію, а створювати її: вигадувати зображення, писати новини, імітувати голоси та навіть генерувати обличчя, яких ніколи не було. І саме ці інструменти лежать в основі нового покоління дезінформаційних кампаній.
ШІ, який творить ілюзію
Однією з найпотужніших технологій, яка використовується для створення фейків, є генеративні змагальні мережі (GANs). Саме вони стоять за так званими deepfakes (англ. deepfake; поєднання слів deep learning (“глибоке навчання”) та fake (“підробка”)) – відео, на яких відомі люди «говорять» те, чого ніколи не говорили. До прикладу, у 2018 році вірусним стало відео, на якому президент США Барак Обама нібито заявляє абсурдні речі. Це відео було створене дослідниками з метою показати загрозу технології, але вже за кілька років такі інструменти стали доступними публічно. Сьогодні згенерувати дипфейк можна онлайн за 10 хвилин.
Один із найнебезпечніших прикладів – фейкове відео президента України Володимира Зеленського, де він закликає українців скласти зброю. Відео поширювалося через російські Telegram-канали та соцмережі у березні 2022 року. Якість була низькою, проте сам факт того, що це було зроблено і поширено в реальний момент війни, свідчить: такі інструменти вже стали зброєю.
Водночас існують ще більш витончені варіанти: обличчя неіснуючих людей, створені за допомогою GAN, використовуються для маскування фейкових акаунтів у соцмережах. У 2020 році The Daily Beast викрив десятки таких профілів, що просували проросійські наративи у США. Обличчя виглядали цілком правдоподібно, але не мали жодної реальної особи за собою.
Боти, фабрики фейків і автоматизована пропаганда
Але генерація контенту – лише половина проблеми. Ще важливіше – масове поширення. І тут вступає в гру інша технологія – автоматизація. Прості скрипти, армії ботів, фейкові акаунти можуть поширювати фейкову інформацію тисячами репостів за лічені хвилини. Так звані «фабрики тролів» (наприклад, сумнозвісна IRA в російському Санкт-Петербурзі) використовують штучний інтелект для автоматичного управління акаунтами, адаптації меседжів і навіть взаємодії з живими людьми в дискусіях.
За даними дослідження Stanford Internet Observatory, під час президентських виборів у США в 2020 році фіксувалася активність понад 40 координаційних мереж, частина з яких використовувала автоматизовані платформи для симуляції органічної підтримки певних наративів. Деякі з них були пов’язані з іноземними державами, деякі – з внутрішніми радикальними угрупованнями.
Цікаво, що сучасні боти вже не просто поширюють заздалегідь написані повідомлення. Вони взаємодіють – реагують на критику, імітують емоції, створюють дискусії. Це вже не пропаганда в стилі радянської газети “Правда”, це – симуляція реального діалогу, який поступово змінює тональність публічного простору.
Масштаб проблеми
Технології генерації тексту, зображення й відео – це не маргінальна загроза. До прикладу, за оцінками дослідницької групи Graphika, у 2023 році кількість фейкових акаунтів, створених з використанням ШІ, перевищила 100 тисяч на місяць лише на одній платформі. І це – лише виявлена частина. А сьогодні ми живемо у 2025 році і масштаб проблеми значно більший!
Але це не вся проблема, бо у наш час інструменти для створення дипфейків стають дедалі доступнішими. Якщо ще 5 років тому це вимагало технічних знань, сьогодні практично будь-який школяр може скористатися безкоштовним застосунком і зробити пародійне (чи образливе) відео з вчителем, політиком або антипатією у класі чи школі. І хоча це може виглядати як жарт, у масштабах масової політики чи війни – це вже далеко не гумор, а зброя.
2. Алгоритми соціальних мереж: коли популярність важливіша за правду
Соціальні мережі давно перестали бути лише “вітринами” для контенту. Вони стали головними “редакторами” нашої інформаційної реальності. Те, що ми бачимо у стрічці Facebook, TikTok, X (Twitter) чи Instagram – це не результат хронології, а результат алгоритмічного вибору. А отже, й поля впливу. І тут виникає ключове питання – за якими принципами працює цей вибір?
Емоція, а не істина: головний критерій успішного контенту
Алгоритми соцмереж заточені під одну мету – утримати користувача якомога довше на платформі. Це означає, що перевага віддається контенту, який викликає емоції: гнів, обурення, страх, захват. Саме такі реакції змушують людей взаємодіяти, писати коментарі, шерити – а отже, збільшують кількість переглядів і часу, проведеного в додатку.
До слова, ще у 2021 році колишня співробітниця Facebook Френсіс Хауген викрила внутрішні дослідження компанії, які показували: контент, що викликає поляризацію й негатив, має більшу залученість. І хоча менеджери знали про ці ефекти, платформа не змінила принципів рекомендації, бо це було фінансово невигідно.
У результаті ми маємо ситуацію, коли алгоритм не розрізняє фейк і правду – він розрізняє лише залучення (engagement). Якщо фейкова новина про “таємні лабораторії в Україні” викликає тисячі коментарів – вона буде поширена далі. Якщо спокійне пояснення експерта набирає лише кілька лайків – воно зникне зі стрічки.
Алгоритми як каталізатори дезінформації
Дослідження MIT Media Lab 2018 року показало: фейкові новини поширюються у Twitter у 6 разів швидше за правдиві. Основна причина – емоційна природа фейку і його новизна. Людина інстинктивно реагує на сенсацію. Алгоритм лише підсилює це.
Особливо небезпечним є принцип “вибухового зростання” – коли алгоритм тестує реакцію аудиторії на нову публікацію впродовж перших хвилин. Якщо реакція активна – пост отримує більший охват. Таким чином, одна дезінформаційна публікація може за годину отримати мільйони переглядів, перш ніж фактчекери встигнуть відреагувати.
Платформи часто заявляють, що борються з фейками. Проте на практиці їхні системи перевірки працюють повільно, а алгоритмічне просування фейкового контенту – блискавично. Звіт Mozilla Foundation 2022 року показав, що навіть після позначення відео як фейкового, YouTube продовжував його рекомендувати – алгоритм не був змінений.
Масштаб і таргетинг: точний удар по уразливих аудиторіях
Однією з найбільш тривожних характеристик сучасних соцмереж є здатність до мікротаргетингу. Це означає, що фейковий контент може бути спрямований на дуже конкретні групи – наприклад, ветеранів, людей похилого віку, студентів або національні меншини. Усе це можливо завдяки збиранню персональних даних, яке дозволяє алгоритмам “знати” нас краще, ніж ми самі.
У США та Європі це вже мало політичні наслідки, до прикладу, кампанія Brexit у Великій Британії чи президентські вибори 2016 року в США стали прикладами того, як Facebook використовувався для точкового поширення дезінформації, зокрема за участі компанії Cambridge Analytica. І хоча цей скандал привернув увагу світу, механізми, які тоді використовувалися, залишаються актуальними й досі.
Ілюзія вибору: коли ми не обираємо, що бачимо
Часто користувачі вважають, що вони бачать у стрічці саме те, що їм цікаво. Але це – алгоритмічна ілюзія вибору. Те, що здається нам органічним чи “власним уподобанням”, насправді є результатом підбірки мільйонів обчислень, які виводять у топ не те, що корисне, а те, що продається. І дезінформація, на жаль, сьогодні дуже добре “продається”.
Звідси маємо ще одну проблему – так звані “інформаційні бульбашки”. Алгоритми формують довкола нас середовище, де ми бачимо лише те, що підтверджує наші погляди. Це зменшує критичне мислення і робить нас більш вразливими до маніпуляцій.
Кейс TikTok: ідеальна платформа для вірусної маніпуляції
TikTok – одна з найвпливовіших платформ серед молоді зокрема у США. Алгоритм рекомендацій For You Page (FYP) має неймовірну здатність раптово зробити будь-який контент вірусним. У цьому його сила – і водночас слабкість. Так ще у 2022 році NewsGuard виявив, що при введенні базових запитів, пов’язаних з війною в Україні чи вакцинацією, TikTok пропонував користувачам фейки серед перших результатів.
Особливістю TikTok є те, що алгоритм може просувати ролики без підписників – якщо відео затримує увагу кількох сотень глядачів, воно може розійтися на мільйони. Це ідеальне середовище для маніпулятивних кліпів, дипфейків чи коротких фейкових пояснень, поданих у розважальній формі.
У 2023 році журнал Forbes оприлюднив розслідування, яке доводило, що TikTok приховано модерує політичні теми в США – зокрема, може «згладжувати» теми, пов’язані з Тайванем, геноцидом уйгурів, або ж підіймати антизахідний наратив щодо війни в Україні. І хоча компанія заявляє про нейтральність, зв’язки з материнською фірмою ByteDance та китайською владою викликають занепокоєння в уряді США.
Meta: бізнес-модель, яка заохочує фейки
Попри скандали з дезінформацією у Facebook, зміни залишаються точковими. Хоч Meta й створила платформи перевірки фактів і заявляє про боротьбу з фейками, алгоритмічні пріоритети залишилися незмінними: контент, що викликає емоції, розганяється активніше.
У 2023 році Center for Countering Digital Hate дослідив топ-100 найбільш залучених постів про війну в Україні – 30% з них містили дезінформацію або проросійські меседжі, і здебільшого це були відео або меми, поширені через Instagram Reels або Facebook Watch. І платформа не видаляла їх, посилаючись на “відсутність порушень політики”.
Навіть коли фактчекери маркують пост як неправдивий, користувачі можуть обійти обмеження – наприклад, опублікувати скріншот або змінити формулювання. Алгоритм не здатен самостійно розпізнавати перекручену інформацію, а от же, фейки продовжують “жити”.
X (колишній Twitter): хаос після масового демонтажу модерації
Після придбання Twitter Ілоном Маском платформа втратила значну частину команди модераторів. У межах “свободи слова” було дозволено повернення акаунтів, раніше заблокованих за дезінформацію чи мову ненависті. За кілька місяців кількість дезінформаційних кампаній на X різко зросла.
У 2023 році European Commission офіційно заявила, що X є платформою з “найвищим рівнем дезінформаційної активності серед усіх соцмереж в Європі”. Дослідження показали: акаунти з високою активністю в поширенні прокремлівських меседжів отримували збільшений охват, оскільки платформа просувала підписки на Blue Verified, що відкривало шлях для масового розповсюдження фейків через легітимізовані акаунти.
Ці приклади ілюструють: кожна соцмережа має свої особливості алгоритмів, але спільне в них одне – пріоритет залучення над достовірністю. І саме в цьому полягає глибока системна проблема.
YouTube Shorts: коли відеофейк влізає в 60 секунд
У контексті війни в Україні YouTube Shorts став потужним інструментом маніпуляцій. Формат коротких відео зручний для монтажу, виривання фраз з контексту, використання дипфейків або аудіозаписів, які важко миттєво перевірити. Алгоритм YouTube активно просуває ролики з високим утриманням уваги – незалежно від їх достовірності.
Зокрема, у 2023 році група OSINT-дослідників з Bellingcat зафіксувала десятки прикладів, коли проросійські канали публікували фейкові кадри обстрілів, змонтовані з гри Arma 3 або старих відео з Сирії, подаючи їх як “нові удари ЗСУ”. Такі відео миттєво потрапляли в рекомендації і набирали сотні тисяч переглядів за лічені години. Система автоматичної модерації YouTube не встигала реагувати вчасно.
Telegram: токсичний симбіоз новин, емоцій та анонімності
Telegram, особливо в умовах війни, перетворився на центральну платформу оперативної (а часто і фейкової) інформації. Анонімні канали, такі як “Rybar”, “Воєнкор Котенок” або “Rezident UA”, мають мільйонні аудиторії й поширюють як реальні новини, так і цілеспрямовану дезінформацію. Алгоритм Telegram формально не фільтрує контент, а сам формат forward-зв’язків дозволяє миттєво запускати інформаційні атаки.
Telegram став особливо ефективним у поширенні паніки – наприклад, під час атак по Києву або Харкову, коли вкидались повідомлення про “зливи інформації”, “зраду” або “тотальні прориви” ЗС РФ. Часто це були скоординовані інформаційні спецоперації – із застосуванням ботоферм, які створювали ефект масовості.
Попри спроби українських органів влади вести офіційні канали і оперативно спростовувати фейки, Telegram залишається середовищем з високим рівнем інформаційного шуму – і мінімальними обмеженнями для інформаційної війни.
3. Як держави, спецслужби, політичні кампанії і лобі структурують дезінформацію через ШІ, соцмережі й алгоритми
У цифрову епоху інформація стала інструментом геополітики, так само важливим, як енергетика чи військова потуга. Від державного рівня до приватних політичних кампаній – сучасні актори навчилися системно впливати на громадську думку через платформу соцмереж, використовуючи можливості штучного інтелекту та алгоритмічних систем для масового, таргетованого та часто малопомітного втручання у публічні дискусії, вибори та громадські конфлікти.
3.1. Спецслужби як оператори інформаційної війни
Сучасні авторитарні держави – насамперед Росія, Китай, Іран вже давно і активно використовують дезінформацію як частину гібридної війни. Це включає:
- створення тисяч фейкових акаунтів за допомогою генераторів фото облич (наприклад, ThisPersonDoesNotExist);
- застосування LLM (мовних моделей, як GPT) для написання переконливих коментарів, аналітики, фейкових статей;
- розміщення матеріалів на проксі-сайтах, що видають себе за незалежні ЗМІ;
- запуск координаційних мереж ботів і тролів через Telegram, Facebook, YouTube, TikTok, X (Twitter).
До прикладу, Росія зробила ставку на агресивну інформаційну тактику – відомі операції включають: - втручання у вибори США 2016 і 2020 рр. через IRA (Internet Research Agency) та афілійовані структури;
- фейкове відео з “капітуляцією Зеленського” у 2022 році (дипфейк);
- кампанії з дискредитації українських біженців у ЄС;
- просування фейків про “біолабораторії США в Україні”, “розіп’ятих дітей”, “знищення християн” тощо.
Китай натомість діє більш обережно – робить ставку на довгострокове формування позитивного іміджу КПК і поширення антагоністичного до США порядку денного через контрольовані медіа (CGTN, Global Times), дипфейкові відео та боти в TikTok, Weibo та навіть на Reddit і YouTube.
Іран застосовує подібні підходи, просуваючи антизахідні меседжі через мережу підставних сайтів і Facebook-сторінок, орієнтованих на ліву або релігійну аудиторію в США.
3.2. Політичні кампанії й супер-PAC: як інструменти легальної маніпуляції
У США внутрішні політичні гравці також використовують методи, що фактично межують з дезінформацією – хоча формально це “політичний маркетинг”.
Особливо небезпечними стали супер-PACи – незалежні політичні комітети, які можуть витрачати необмежені кошти на кампанії, не координуючись напряму з кандидатами. Вони замовляють:
- нейромережеву генерацію негативної реклами;
- таргетинг на основі страхів, упереджень або етнічної/культурної ідентичності;
- селективне редагування відео для дискредитації опонентів (часто з використанням дипфейків або вирваних з контексту фраз);
- використання ботів і “громадських сторінок” для мімікрії під grassroots-рух.
У 2020 році в кількох штатах виявили кампанії з дезінформацією про голосування поштою, які формально не були пов’язані з жодною партією, але фактично діяли на користь конкретної стратегії однієї з двох найбільших політичних сил.
3.3. Лобістські й ідеологічні групи: повільна, але системна ерозія інформаційної гігієни
Окремим каналом поширення дезінформації є аналітичні центри, релігійні групи, радикальні медіа, які під виглядом “альтернативної думки” транслюють викривлену або маніпулятивну інформацію. У США до таких структур часто входять:
- певні медіа, які не перевіряють або свідомо маніпулюють фактами;
- інфлюенсери з великою аудиторією, які поширюють інформацію без фактчекінгу;
- YouTube-канали й Telegram-групи, що паразитують на темах “глибинної держави”, “вакцинації”, “ЗМІ як ворога народу”.
Часто ці канали використовують алгоритмічні лазівки: драматичні заголовки, емоційно заряджені відео, гнів, страх або відчуття “ми проти всіх” – усе це прекрасно працює в системі рекомендацій соцмереж.
3.4. Інформаційна атака як бізнес-модель
У сучасних умовах дезінформація – це не лише політичний інструмент, а й прибутковий бізнес. Контент, що викликає обурення, страх або ненависть, приносить більше переглядів, лайків і прибутку через монетизацію. Це створює унікальний союз між тими, хто хоче маніпулювати, і тими, хто просто хоче заробити.
Навіть без прямого втручання спецслужб, система сама відтворює себе – алгоритми підсилюють крайнощі, аудиторія радикалізується, платформи заробляють.
4. Політична перспектива: інформація як інструмент влади та гібридної війни
У XXI столітті інформація – це не лише знання, а й інструмент тиску, маніпуляцій та контролю. Авторитарні держави, спецслужби, популістські кампанії та навіть приватні політичні структури активно використовують можливості цифрового середовища для формування вигідного їм порядку денного.
Цифрові платформи стали вже не просто ареною дискусій – вони перетворилися на поле бою, де контент, аудиторія та алгоритми перетворюються на стратегічні ресурси. Вперше в історії один комп’ютер у якійсь авторитарній країні може масово впливати на політичну ситуацію у Вашингтоні або Брюсселі.
Росія – промислова дезінформаційна машина
Так саме Росія вже понад десять років системно розвиває інфраструктуру інформаційних операцій. Починаючи з фабрик тролів (як сумнозвісна IRA – Internet Research Agency) до сучасних ШІ-генерованих акаунтів, Кремль бачить інформаційне середовище як арену війни. До прикладу, у доповіді U.S. Senate Intelligence Committee (2020) було встановлено, що російські структури активно впливали на вибори у США в 2016 та 2020 роках через Facebook, YouTube, Instagram і Twitter, з використанням як фейкових профілів, так і таргетовану рекламу.
У 2022-2023 рр., за даними EU DisinfoLab, саме Росія використовувала ШІ для створення тисяч фейкових акаунтів, які генерували правдоподібні обличчя через нейромережі (thispersondoesnotexist.com) та писали текст завдяки LLMs (мовним моделям). Бот-мережі публікували вигадані новини про біолабораторії в Україні, “таємні змови НАТО”, або “втрати ЗСУ”, які потім підхоплювались “медійними проксі” – анонімними телеграм-каналами або сайтами-смітниками.
Особливо небезпечним є використання дипфейків, зокрема відео, де “Зеленський” нібито капітулює, чи “Байден” робить фальшиві заяви. Хоча поки що ці відео технічно недосконалі, їх сила – в моментальному ефекті на аудиторію, яка не готова до критичного сприйняття.
Китай: контроль, цензура та експорт наративів
Китайська стратегія більш системна: держава контролює внутрішнє інформаційне середовище (через “Великий китайський фаєрвол”) і водночас експортує пропаганду за кордон. Платформи на кшталт CGTN, Global Times, People’s Daily ведуть англомовні кампанії, часто маскуючи пропаганду під “альтернативну точку зору”.
У 2023 році дослідження Brookings Institution зафіксувало, як прокитайські акаунти використовували ШІ для поширення “м’якої сили” – зокрема, в регіонах Африки, Азії та Латинської Америки. Наприклад, пропагандистські кліпи про “успіхи китайської медицини”, “провал демократії в США” чи “неколоніальну політику Китаю” були створені ШІ на десятках мов і просувались через платформи на кшталт TikTok та Weibo.
Хоча Китай не так агресивно атакує американські вибори, як Росія, він поступово конкурує за глобальний наратив – використовуючи ті самі технології.
Важливо розуміти: алгоритми самі по собі не знають, що таке “правда”. Вони підсилюють те, що викликає реакцію – а отже, будь-яка структура, яка володіє ресурсами для створення ефективного контенту (навіть фейкового), може вигравати у війні за увагу.
5. Реакція журналістики, соцмереж і громадськості на дезінформацію: виклики медійної екосистеми
У ситуації, коли гібридна дезінформація поширюється з рекордною швидкістю, роль журналістики, незалежних медіа, платформ і активної громадськості набуває екзистенційного значення. Це не просто боротьба за правду – це боротьба за спільну реальність, без якої демократія не функціонує.
5.1. Професійна журналістика під тиском: швидкість проти перевірки
У цифрову добу класична журналістика зіткнулася з безпрецедентним викликом: швидкість інформації знецінює процес її перевірки. У гонитві за кліками навіть великі редакції іноді публікують неперевірені матеріали, спираючись на вірусні відео або соцмережеві “новини”. Це особливо небезпечно в умовах, коли ШІ може генерувати абсолютно правдоподібний, але фейковий контент буквально за секунди.
Це посилює дискусію про етичні стандарти та редакційні протоколи: як верифікувати ШІ-згенерований контент, чи варто маркувати зображення, які могли бути створені нейромережею, як перевіряти відео у TikTok чи Telegram.
5.2. Роль фактчекінгу: важливо, але запізно?
Фактчекінгові платформи як Snopes, PolitiFact, Bellingcat, StopFake, The Markup стали критично важливими гравцями. Їхні розслідування допомагають зупиняти хвилі фейків, особливо щодо:
- виборів;
- тем, пов’язаних з вакцинацією;
- дезінформації про Україну;
- спотворення контексту міжнародних подій.
Але є і структурна проблема: перевірка триває години або дні, а фейк поширюється за лічені хвилини і часто – незворотно. До моменту спростування, людина вже сформувала думку. Це – так званий first impression bias.
До прикладу, ще у 2022 році Facebook-сторінка з 50 тисячами підписників поширила дипфейк, на якому генерал Залужний нібито визнає поразку під Бахмутом. Публікація отримала 15 тисяч поширень ще до того, як була спростована StopFake і заблокована.
5.3. Відповідальність платформ: алгоритми, що підсилюють радикалізацію
Алгоритмічна логіка соцмереж – TikTok, YouTube, X (Twitter), Facebook – побудована на максимальному утриманні уваги. Система не розрізняє правду і брехню – вона підсилює те, що викликає реакцію:
- YouTube та Facebook визнавали, що теорії змови та радикальні відео мають вищу середню тривалість перегляду, тому автоматично просуваються;
- TikTok масово поширював у 2023-24 роках антиукраїнські відео, які потім виявлялися змонтованими або згенерованими через ШІ;
- Telegram став головним каналом поширення нефільтрованої інформації на пострадянському просторі, і його алгоритми майже не регулюються.
Відповіддю стали: - маркування ШІ-згенерованих зображень і відео (ініціативи Meta та Google у 2024 році);
- набори правил про прозорість контенту — зокрема, EU Digital Services Act;
- партнерства з фактчекерами, як-от у Meta/Instagram.
Однак ці кроки часто є значно запізнілими або половинчастими.
5.4. Громадські ініціативи й цифрова освіта
Виникають сотні grassroots-ініціатив (від англ. grassroots – “коріння трави”, тобто “низовий рівень”), які намагаються підвищити рівень критичного мислення:
- шкільні програми з медіаграмотності;
- публічні кампанії “Don’t Share, Before You Check”;
- волонтерські мережі цифрових активістів (наприклад, InfoDefenders або Cyber Volunteers for Ukraine);
- застосунки, які автоматично перевіряють посилання, як NewsGuard або SurfSafe.
Також активно працюють українські медіа-освітні проекти в діаспорі США – вебінари, лекції, TikTok-інфлюенсери, які пояснюють, як розпізнати ШІ-фейки, як користуватись фактчекінгом або як не потрапити на маніпуляції Telegram-каналів.
5.5. Законодавча відповідь: запізніла й фрагментована
Багато демократичних країн намагаються врегулювати використання ШІ та дезінформацію на законодавчому рівні. Так, Європейський Союз уже запровадив:
- Digital Services Act (DSA) — вимагає прозорості алгоритмів, ефективного моніторингу контенту та швидкого реагування на дезінформацію;
- AI Act — передбачає суворі обмеження для генеративного ШІ у високоризикованих сферах, зокрема в політиці, освіті, виборах.
У США лише з 2023–2024 років почалося серйозне обговорення законів, які б зобов’язували технологічні компанії:
- маркувати ШІ-контент (наприклад, відео- або аудіофайли, створені ШІ);
- захищати вибори від маніпуляцій за допомогою дипфейків;
- забороняти використання ШІ для обману виборців.
Втім, сильний лобізм Big Tech (Meta, Google, X, TikTok та інші) суттєво гальмує ці процеси. У результаті:
- у США досі немає загальнонаціонального закону, який би чітко забороняв використання політичних дипфейків під час виборчих кампаній;
- відповідальність платформ за дезінформацію залишається мінімальною, насамперед через положення Section 230 Закону про добропристойність у комунікаціях (Communications Decency Act), ухваленого ще у 1996 році. Він надає цифровим платформам імунітет від юридичної відповідальності за контент, який публікують користувачі.
Тож, у якості певних висновків можемо констатувати, що у сучасному світі, де штучний інтелект, дипфейки та алгоритми соцмереж кардинально змінюють медіа-ландшафт, дезінформація стала одним із найсерйозніших викликів для демократій і безпеки. Технічні інновації, що відкривають нові можливості, водночас породжують небезпеки – від швидкого поширення фейків до маніпуляцій суспільною думкою на глобальному рівні.
Аналіз ролі ШІ і соцмереж у цьому процесі показує, що дезінформація – це не просто випадкова помилка чи технічний збій. Це цілеспрямована гібридна війна, у якій держави, спецслужби, політичні кампанії та лобі структурують й масштабують фейки, використовуючи алгоритми та можливості штучного інтелекту.
Водночас медійна система і громадянське суспільство не залишаються безсилими. Журналістика, фактчекінг, просвітницькі ініціативи та законодавчі кроки – це фронт, на якому вирішується доля правди. Однак багато з цих заходів поки що недостатньо ефективні і часто реагують із запізненням, що вимагає нових, більш проактивних стратегій.
Ключовим висновком є те, що боротьба з дезінформацією – це спільна відповідальність. Відповідальність кожного окремого громадянина, кожної демократичної інституції і технологічної платформи. Особливо важлива активна позиція української діаспори в США, яка може стати прикладом як розуміння, так і ефективної протидії інформаційним атакам.
І тільки через постійне підвищення медіаграмотності, законодавчу регуляцію і міжнародну співпрацю можливо мінімізувати руйнівний вплив фейкових новин, зберегти демократичні цінності та інформаційну безпеку на глобальному рівні.
Про автора:
