Понад три роки проєкт “Co-Pilot” від Razom for Ukraine реалізує в Україні важливі медичні місії “Face the Future Ukraine” та “Face to Face”. За цей час понад 100 хірургів із США та Канади разом з українськими колегами виконали понад 800 складних реконструктивних операцій. Vilni Media зібрало найцікавіші історії із публікації “Rebuilding Faces, Lives and a Sense of Self in Ukraine” The New York Times про українських пацієнтів, чиї життя змінилися завдяки сучасним технологіям і міжнародній співпраці.
Про це повідомляє The New York Times.
Видання описує, як 3D-друк індивідуальних імплантів і хірургічних шаблонів допомагає відновлювати не лише зовнішність, а й емоційний стан та гідність пацієнтів. У матеріалі наведені історії постраждалих: військового Володимира Мельника, який після важкого поранення переніс понад 50 операцій і повернувся на службу; Артура Ткаченка, що втратив батьків під час ракетного удару та зазнав серйозних ушкоджень обличчя; Нелі Леонідової, яка вижила після бомбардування у 2014 році та тепер планує допомагати іншим пораненим; і Богдана Поплавського, котрий після підриву на міні втратив зір і здатність говорити, але продовжує відновлення завдяки підтримці родини та лікарів.
«Хочу жити. Для моїх дітей, для життя, яке було вкрадене, але не втрачено. Хочу знайти спокій у уламках, що залишилися мені», – сказала Неля Леонідова. Її історія почалася у 2014 році, коли вона була поранена під час авіаудару, помилково прийнята за загиблу та потрапила до списку «вантажу 200». Після двомісячної коми та десятків операцій вона вирішила присвятити своє життя допомозі іншим постраждалим.
Володимир Мельник, поранений у 2023 році, отримав численні ушкодження обличчя та нервів, вижив після 23 годин бою без евакуації і зізнався: «Це та сама боротьба – за себе, за своє життя. Як в окопі, так і в лікарняному ліжку після поранення». Він наголосив, що головним було повернути можливість жувати і їсти, адже це – енергія для людини, особливо для солдата.
Історія Артура Ткаченка – це приклад того, що навіть далеко від фронту небезпека не зникає. Після повернення з війни він втратив батьків під час російського ракетного удару, який також серйозно травмував його дружину та маленьку доньку. «Я не відчував частин свого обличчя. Я навіть не міг говорити», – згадує він.
Богдан Поплавський, який після вибуху міни втратив зір і здатність говорити, довго не хотів, щоб його бачили діти. «Уявіть, що ви дивитеся у дзеркало й не впізнаєте себе. А тепер уявіть, що так бачить вас ваша дружина чи дитина», – каже Андрій Копчак.
Лікарі наголошують, що психологічні наслідки таких травм часто важчі за фізичні, а суспільна стигма ускладнює повернення до звичного життя. Міжнародні команди, зокрема з Фінляндії та Франції, передають українським фахівцям досвід складних реконструкцій і трансплантацій нервів. Волонтери допомагають координувати перевезення поранених, забезпечувати їх необхідними матеріалами та проводити навчання медиків. «Солдат втрачає ногу – і суспільство називає його героєм. Але втрачаєш обличчя – і стаєш привидом», – сказав український хірург Андрій Копчак.
Razom for Ukraine забезпечує логістику поїздок, постачає необхідне обладнання й підтримує навчальні програми для українських хірургів. «Ми відновлюємо життя та майбутнє разом», – зазначають у благодійній організації, закликаючи поширювати історії про стійкість і відвагу українців.
Фото: The New York Times
Автор: Данило Пєвчев