24 серпня 1991 року Верховна Рада (тоді ще) Української РСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. Після цього не стало Української радянської соціалістичної республіки (УРСР), а утворилася вільна Україна. Уже через пів року, 20 лютого 1992 року, Верховна Рада України ухвалила постанову «Про День незалежності України», який відзначається щорічно 24 серпня як державне загальнонародне свято.
В цьому році Україна святкує 34-ту річницю своєї незалежності. Святкування невеселе – в країні війна, на фронті щодня гинуть найкращі її сини і дочки, а в тилу йде безперервне бомбардування міст, селищ і сіл, яке перетворює їх на руїни і теж забирає життя цивільних – стариків, жінок і дітей. Все більше стає скалічених і знедолених. І найгірше – Україну зрадив її найбільший друг і помічник – США. Ні, не народ Америки (за опитуваннями 70 % американців підтримують Україну), а президент Дональд Трамп, якого вони обрали. Він не любить українців, а Президента В. Зеленського просто не зносить ще з тих часів, коли той у ході виборів не дав йому компромат на сина Байдена, і він рахує, що це завадило йому виграти. Зате він любить росіян і їхнього фюрера путіна. Це стало очевидним після їх зустрічі в Алясці. Звідки взялася ця любов, коли і як з’явилася – ніхто не знає, а хто й знає – мовчить. Думаю, що з часом історія нам про це розкаже.
Наразі маємо те, що маємо. Ми залежні від США, які продають зброю Європі для нас, надають розвіддані; залежні від Європи, її фінансів, зброї, політичної підтримки, її єдності. Якщо цього не буде – самі не встоїмо перед рашиською ордою. Так що наша незалежність залежить від багатьох чинників і інших країн. Чи могла бути повна незалежність? Могла. Якби колишній президент Кучма не підписав під тиском США, Великобританії і Росії Будапештський меморандум, який ніхто з цих підписантів і не думав виконувати, а один з них – росія – взагалі вчинила протилежне, напала на Україну. В цей час Україна мала один із найбільших ядерних арсеналів світу. Уряд України не міг скористатися зі стратегічної ядерної зброї, бо коди її запуску залишалися в росії, але тактичні ядерні сили залишались під контролем України і могли бути використані нею. Та Кучмі навіщо було морочити собі голову з належним їх утримуванням – краще і легше було позбутися: віддати, продати, знищити. А там далі хай і трава не росте – краще зайнятися корупційною приватизацією, забезпечити себе і своє сімейство маєтками. Спитати б його за це. Натомість він собі живе десь за кордоном, приспівуючи, а Україна харкає кров’ю, ще й платить за утримання його охорони.
Трамп любить казати, що якби він був президентом, а не Байден, то росія не наважилася б напасти на Україну. А дозвольте спитати: якби в України досі була ядерна зброя, чи наважилася б росія на неї нападати? Кажуть, що історія не любить умовних способів. Або, як каже українське прислів’я: «Якби не би, то в роті росли б гриби». Добре було б сказати про це пану Трампу.
Так чого вартує Будапештський меморандум? Це тільки папір? Правду кажуть, що договори, які підписує росія, не вартують навіть паперу, на якому написані. Одного разу ми зробили величезну помилку – фатальну помилку, більше на це не піддаватися. Ніякі гарантійні договори, ніяка 5-та стаття з боку Америки, тим більше згода на це росії, не є правдивими і дієвими. Тільки реальна, своєчасна підтримка – поставка необхідної зброї, розвідданих, коштів – може допомогти нам. Крім того, надалі треба надіятись тільки на самих себе: будувати ракети, виробляти дрони, боєприпаси, фронтову техніку, вдосконалювати управління військами, вишкіл, зміцнювати повітряні, морські сили, ППО, розвивати і впроваджувати нові технології – все те, що допомагає нам перемагати.
Ще одне. Не давати ворогу перепочинку. Бомбити їхню територію так, як вони роблять у нас – військові частини, заводи, склади, НПЗ, транспорт, логістичні зв’язки. Щоб народ на москальських болотах зрозумів і відчув, що війна прийшла і до них. Може тоді стануть більш притомними і згідливими.
Вірю, що Україна вистоїть і переможе, зміцниться, розвинеться в сильну і потужну державу, і що прийде час, коли не ми, а до нас будуть їздити за порадами і просити допомоги. Інакше ми не зможемо виправдати наші жертви.
Про автора:
