Борис Ґудзяк – митрополит Української греко-католицької церкви, голова Філадельфійської архиєпархії в США, громадський діяч, провідний науковець у галузі церковної історії, президент Українського католицького університету. А ще він прихильник тіловиховання, спорту та олімпійських ідеалів. Людина в процесі еволюції завжди рухалася до гармонійного розвитку. Бути розвиненим духовно, тілесно та інтелектуально – мета чи не кожного з нас. Ми можемо долати цей шлях самостійно, а можемо брати приклад і натхнення з тих, хто вже досяг успіху та гармонії буття.
У цій статті я здійсню опис та аналіз окремих дуже цікавих життєвих подій, фактів і моментів, які трапилися на шляху архієпископа і митрополита Філадельфійської митрополії Української греко-католицької церкви, пластуна (курінь «Орден Хрестоносців»), спортсмена та просто чудової людини, харизматичної особистості та лідера.
Родинний спорт та друга релігія
В одному з інтерв’ю Борис Ґудзяк, розповідаючи про родинні традиції, зазначив: «Ще дуже важливим був родинний спорт – другою релігією у нашій сім’ї були лижі. Нам з цієї точки зору пощастило – ми мешкали у кліматичній зоні, де могло випадати навіть 5 метрів снігу. До останніх місяців свого життя батько їздив на лижах».
Дійсно, у родині Ґудзяків спорт був у пошані, та й успіхи були значні. Ось, для прикладу, у журналі «Юнак» поміщена стаття «Брати Борис і Марко Ґудзяки – першуни лещетарських змагань 1976». 28 та 29 лютого 1976 року Борис та Марко брали участь у вісімнадцятих лещетарських (лижних) міжкрайових змаганнях на першість УСЦАК (Вест-Маунтин, Н.Й.). У віці 15 та 13 років відповідно вони здобули перемоги у своїх вікових групах у трьох конкуренціях (крутобіг, великий крутобіг, альпійська комбінація) серед 117 змагунів.
Про це зазначалося так: «Два брати, пластові юнаки зі Станиці Сіракузи-Ютика, пл. розв. Борис (15 р.) і пл. уч. Марко (13 р.) Ґудзяки здобули у своїх вікових групах по три перші місця в таких конкуренціях: крутобіг, великий крутобіг і альпійська комбінація. Це не перший раз ставали ці юнаки до лещетарських змагань і не перший раз здобували медалі. Борис у 1971 році, коли йому було 10 років, здобув друге місце у своїй групі, а Марко в 1974 і 1975 рр. здобув перше місце у великому крутобігу. Та не лише лещетарство є улюбленим спортом обох юнаків. Вони теж добрі плавці й учасники плавальних змагань, у яких здобували нагороди, а також змагаються в тенісі і залюбки грають у кошиківку».
Успішні родинні виступи братів, і не тільки їх, були і в 1980 році на лещетарській першості УСЦАК, бо у змаганнях у категорії «Чоловіки-сеньйори» брав участь їхній батько Олександр Ґудзяк. Борис цього разу у крутобігу виступає у категорії «Чоловіки» і здобуває перемогу, Марко перемагає у категорії «Юнаки (1-18 років)», а Олександр Ґудзяк у своїй категорії посів друге місце.
У змаганнях великого крутобігу: Борис посідає друге місце, Марко – здобуває перемогу,
їхній батько виборює третє місце. У наступних змаганнях – комбінація крутобігу та великого крутобігу – у своїх категоріях результати були такими: Борис – перше місце, Олександр – друге місце, Марко – перше місце. У 1985 та 1986 роках родина Ґудзяк (батько та сини) брала участь у чергових лещетарських змаганнях КЛК та УСЦАК.
Отже, упродовж багатьох років у родині Ґудзяків тіловиховання, спорт та олімпійські традиції залишалися незмінною традицією.
Євро-2012
Борис Ґудзяк про роль спорту, зокрема “Євро-2012” та стадіон у Львові для проведення футбольних матчів: «Хочеться вірити, що уявний сателіт, який фіксує духовні та емоційні імпульси, під час чемпіонату на моніторі зафіксує теплі яскраві кольори, що променітимуть від нашого міста. Я очікую на гарну гру та відчуття близькості таїнства спорту… Тому я очікую великої динаміки людей. На нашому стадіоні буде бігати 22 гравці, літатиме м’яч – цей феномен спонукатиме доволі потужні людські переживання – з підняттями і падіннями. За цим спостерігатимуть десятки тисяч людей, локалізованих у нашому місті, в Україні».
Далі він говорив: «Коли відбувається зустріч людей з різних культур і контекстів, з різною ментальністю – це має потенціал для творчості». А захоплення мільйонів людей спортом – «це легкий спосіб пояснити метафору людського життя – особистого і колективного змагання до високого. Я надіюся, що досвід підготовки буде добрим уроком, щоб в майбутньому максимально ефективно використовувати ресурси, які для нас є дефіцитом. Якість підготовки (якою б вона не була) залишиться з нами на довгий час».
Про гру збірної України Владика розповідав таке: «Я дивився гру збірної України із збірною Швеції з львівської фан-зони. Атмосфера у Львові прекрасна. Взагалі, місто останніми роками підсвідомо і свідомо готувалося до цієї події. І воно залишається особливо відкритим для своїх мешканців і для гостей… Я все-таки надіюся, що наша збірна вийде з групи і тоді покаже свою силу… Я молюся за країни, команди, футболістів, фанатів, щоб справді пасіонарність гри і ця міжнародна арена стала приводом до доброї зустрічі, до позитивного емоційного звільнення від навантажень, які над нами тяжіють».
Лижний спорт, Буковель 2013
28 лютого 2013 року відбулася направду непересічна спортова подія. Ось як про це писали засоби масової інформації: «На гірськолижному курорті «Буковель» 28 лютого відбулися лижні змагання з гігантського слалому для священиків і студентів навчальних закладів УГКЦ – «Кубок Блаженного Йосафата Коциловського». Учасниками змагань стали близько сотні священиків та семінаристів, а також миряни Української греко-католицької церкви. Про це повідомила пресслужба Українського католицького університету». Уявляєте таке спортове дійство?
Упродовж багатьох років Борис Ґудзяк не зраджує своїй любові до спорту. Навіть коли начебто пріоритетнішою є інша сфера життєдіяльності – служба Богу та суспільству, спорт завжди залишається у його серці. Саме з ініціативи владики Бориса Ґудзяка на гірськолижному курорті «Буковель» відбулися лещетарські (лижні) змагання з гігант-слалому (прим. технічна дисципліна гірськолижного спорту) для священиків і студентів навчальних закладів УГКЦ – «Кубок Блаженного Йосафата Коциловського». У змаганнях брали участь близько сотні священиків, семінаристів та мирян УГКЦ, а владика Борис Ґудзяк став срібним призером у категорії «Духовенство»!
Митрополит Івано-Франківський Володимир Війтишин під час нагородження призерів наголосив на тому, що: «Сьогодні ми, люди, які працюємо в Церкві, мали можливість відчути себе спортсменами, що мають велику волю і бажання, практику і намагаються втілити їх у життя. Ви показали дуже добрі показники. Такий здоровий приклад ми повинні показувати іншим».
Срібний призер змагань владика Борис прокоментував турнір такими словами: «Годі було очікувати такої кількості учасників та ідеальної погоди. Ми всі у цьому бачимо, якого великого Бога маємо. Я впевнений, що ця традиція буде рости і розвиватися. Цей кубок названий на честь Блаженного Йосафата Коциловського. Єпископ Перемиський був дуже вимогливий у священичій дисципліні, але любив спорт. Сьогодні ми шукаємо нові категорії і стиль, щоб промовити до людей у ХХІ ст. Лижі – це один із засобів нашої євангелізації».
Варто зазначити результати змагань. Отже, призери лижних змагань «Кубок Блаженного Йосафата Коциловського» були визначені у таких категоріях: «Священики до 40 років»: І – о. Микола Семенишин, ІІ – о. Богдан Чеборак, ІІІ – о. Софрон Зелінський; «Священики після 40 років»: І – о. Тарас Шпех, ІІ – владика Борис Ґудзяк, ІІІ – о. Петро Глібчук; «Семінаристи та студенти навчальних закладів УГКЦ»: І – Артемій Димид, ІІ – Василь Качмарський, ІІІ – Богдан Кліщ; «Родини серед дорослих»: І – Василь та Іван Качмарські, ІІ – Андрій та Оксана Стадницькі, ІІІ – Андрій Задільський та Лідія Афанасієва; «Родини серед дорослих і дітей»: І – Юстина та Марко Загаратовські, ІІ – Петро і Ганна Дідула, ІІІ – Павло і Галина Дідули. Цей історичний момент ми зафіксували!
Через всього два роки плідної спортової праці, а саме у 2015 році, в Українській греко-католицькій церкві було створено відділ душпастирства спорту при Комісії у справах мирян УГКЦ, куратором якого запросили бути владику Бориса Ґудзяка.
«Боско-Арена»
Преса про цю подію писала таке: «У Львові за участі митрополита Бориса Ґудзяка відкрили новий великий спортивний комплекс «Боско-Арена». Великих спортивних локацій у Львові стає більше. Сьогодні, 5 вересня 2021 року, на вул. Дорога Кривчицька, 19-Д, відбулося відкриття сучасного спортивного залу «Боско-Арена» (20×40 метрів), що входить до спортивного комплексу Салезіанського згромадження УГКЦ».
На початку відкриття відбулася Архиєрейська Божественна Літургія, яку очолив архієпископ і митрополит Філадельфійський владика Борис Ґудзяк. У співслужінні з ним був собор священиків.
У своєму виступі владика Борис зауважив: «Всі разом радіємо цим відкриттям. У Святому Письмі апостол Павло не раз вживає спортивні метафори, щоб пояснити, чим є духовне життя. Від древніх мудреців через усю християнську традицію звучить у різних формах ця істина: в здоровому тілі – здорова душа. Адже сказано, що “ваше тіло є храмом Святого Духа”. Відкриття цієї господи – «Боско-Арена» – є особливою подією у нашій Церкві, у нашому місті. Це особливий етап служіння отців салезіян. Нехай тут ніколи не буде жодної травми, а навпаки – лише здійснення мрій. Дякуємо всім, хто спричинився до цього проєкту і підтримував його і духовно, і матеріально. Нехай сходить Господнє благословення на вас».
Перший благодійний забіг УКУ
У червні 2025 року у Львові відбувся перший благодійний забіг УКУ. Захід розпочався зі спільної молитви за загиблих внаслідок російської агресії, після чого учасників привітав митрополит УГКЦ, президент УКУ Борис Ґудзяк.
Зі слів Захара Миляника: «Разом з митрополитом Борисом Ґудзяком, студентами, викладачами, ветеранами, спортсменами, колегами-депутатами ЛОР і народними депутатами, спортсменами та аматорами спорту, дорослими і дітьми ми пробігли (хто 5 км, хто менше, а хтось просто прийшов на розминку) заради великої мети – зібрати кошти до стипендійного фонду УКУ «ДоНація».
Цитати владики Бориса про спорт
«Спорт – це легкий спосіб пояснити метафору людського життя».
«Лижі – це один із засобів нашої євангелізації».
«Більше ніж 50 років я щороку їздив на лижах. Колись це було і 12, і 30 днів на рік».
«В Парижі, де я живу, є баскетбольний щит. Колись у Галичині казали: “були перли, та ся стерли”. У баскетбол пробую грати, але моя успішність стає дедалі сумнішою».
«Я глибоко переконаний, що свобода неможлива без Божої благодаті та мережі стосунків людей, які нас підтримують. Це як спорт: треба мати тренера й друзів у команді, які скажуть – чекай, ти робиш щось не те».
Автор: Олексій Лях-Породько
