У радянському складі біля харківського фронту Євген, командир роти 92-ї штурмової бригади, керує підготовкою до нічної місії. Обговорюють, чи варто відправляти наземний безпілотник (UGV), щоб урятувати пораненого українського бійця, який чекає на евакуацію. «Ми схрещуємо пальці, щоб це сталося якнайшвидше», – каже він, пояснюючи, що іноді поранені залишаються на передовій тижнями, очікуючи на евакуацію. «Багато хто настільки тяжко поранений, що більшість часу перебуває без свідомості».
Середній час очікування на евакуацію – тиждень, іноді – до місяця. Поранені помирали, чекаючи, навіть попри те, що їм постачали внутрішньовенні рідини та знеболювальне, каже він. Евакуації дуже небезпечні, і командири постійно зважують ризики. В одному випадку водій броньованої машини М113, відправленої рятувати бійця, загинув, коли машину вразив дрон. Ще шестеро військових були поранені під час подальших спроб урятувати того самого солдата.
Солдати 92-ї штурмової бригади завантажують наземний безпілотник (UGV) у фургон для відправлення на фронт. Фото: Ryan Van Ert
Українські сили дедалі активніше звертаються до технологій, використовуючи наземні безпілотники, щоб доставляти поранених у безпечне місце та до медичної допомоги. Не вперше українське поле бою стає полігоном для технологій, які, ймовірно, визначатимуть війни майбутнього. «Ми ніколи не відправляємо людей ближче ніж на 5 км до фронту, якщо роботу може виконати робот», – каже Євген. – «Ми орієнтуємося вночі за деревами, вежами й дорогами. Це як спортивне орієнтування».
Було вирішено, що сьогоднішню евакуацію виконати неможливо, і команда переключилася на інші завдання – серед них доставка боєприпасів і продовольства на передову та повернення UGV, який вийшов з ладу біля фронту. Раніше ці завдання наражали військових на небезпеку. Інженери підрозділу модифікували одного зі своїх наземних роботів TERMIT, якого тепер називають «Містер Гак», щоб відбуксировувати застряглі UGV. «Іноді все просто – електрокабель або уламки потрапляють у гусениці, навіть покинуті сільські лінії електропередач можуть становити небезпеку, заплутуючись у ходовій», – каже Євген. – «Але цього разу буде важче – UGV важить близько 120 кілограмів, а з вантажем – майже 270».
Український солдат завантажує припаси у фургон перед місією наземної робототехніки на фронті. Фото: David Kirichenko
Коли план місії було остаточно сформовано, солдати завантажили роботів у причіп. Руслан, який відповідає за доставку UGV ближче до фронту, каже, що як українські, так і ворожі дрони постійно літають над головами. Якщо ворожий дрон помічає їхній фургон, вони намагаються сховатися під деревами. Іноді він відстрілюється, але часто безпечніше цього не робити – особливо якщо дрон може нести велику вибухівку, яка може впасти поруч. Для захисту від дронів Руслан використовує турецьку рушницю Hatsan 12-го калібру.
Коли UGV висаджують на землю, керування бере на себе Віталік, Сергій – його штурман і навігатор, і менш ніж за годину робот досягає передової. З укриття швидко виходять солдати й забирають припаси. Повертаючись назад у темряві, команда помічає зламаний UGV на дорозі. «Містера Гака» відправляють на його евакуацію. Після кількох спроб водієві вдається зачепити несправного робота гаком, привареним до машини. Обидва UGV повертаються до фургона.
Усе обладнання та програмне забезпечення створене власними силами підрозділу. Адаптація безпілотників, доставлених виробником, до умов фронту займає близько тижня, каже Євген. Наприклад, GPS часто зникає через російські перешкоди, тому оператори змушені орієнтуватися візуально за відео з дрона Mavic. Спеціальне програмне забезпечення зменшує затримку сигналу, але є проблема – немає єдиної національної системи. Державне ПЗ є закритим і довго погоджується, тож підрозділ розробляє власне, щоб залишатися гнучким і швидко адаптуватися до змін на полі бою.
Наземний безпілотник (UGV) із встановленим гаком готують до відправлення для евакуації іншого застряглого UGV на фронті. Фото: David Kirichenko
Керування UGV набагато більш трудомістке, ніж польоти FPV-дронів, каже Євген. Але хоча FPV-дрони досягають цілі за лічені хвилини, вони можуть нести лише легкі вантажі. Наприклад, «Баба Яга» може підняти лише близько 10 кг і зношується приблизно після 100 місій. UGV рухаються повільно й долають перешкоди місцевості, зате можуть перевозити важкі вантажі. Вартість одного – близько 10 тисяч доларів. Євген зазначає, що ціни залишаються високими, бо їх не виробляють масово. «Зараз у цьому секторі є лише дві придатні дороги, які росіяни патрулюють дронами», – каже він. – «UGV складніше виявити, бо вони електричні й мають низький тепловий слід».
Фронт уже не одна суцільна лінія окопів, а місцями – смуга глибиною до 15 км із багатьма рівнями позицій. Євген каже, що його команда не може охопити деякі лісові ділянки, через що бійці змушені останній відрізок нести вантажі вручну. А нестабільний зв’язок Starlink ситуацію не полегшує.
Українські солдати керують наземним роботом для постачання військових у фронтових окопах. Фото: Ryan Van Ert
У цій місії на Харківщині робот працює через децентралізовану так звану mesh-мережу, а не тільки через Starlink. Іноді підрозділ додатково запускає «велосипед-проникник» – невеликого робота, який несе Starlink або вузли mesh-мережі як пересувний ретранслятор. Звичайний діапазон сигналу – близько 7 км, але невеликий літак із передавачем може розширити його до 30 км.
На одній із місій, коли Євген був навігатором для іншого підрозділу, що користувався лише Starlink, він провів UGV із пораненим через 1,7 км ворожої території. Поїздка зайняла дві з половиною години, бо сигнал Starlink зникав кожні п’ять метрів. Маршрут повністю проходив крізь «kill zone» – зону ураження, де ніхто не може залишатися відкрито, але пораненого довелося везти звичайною дорогою. «Просто пощастило, що UGV не знищили», – каже Євген. – «Якби виконали 100 таких місій, 95 би провалилися».
Руслан, боєць 92-ї штурмової бригади, тримає виготовлену в Туреччині протидронову рушницю Hatsan Escort BTS12.
Дерева й радіоперешкоди знижують надійність Starlink, бо він потребує GPS для визначення положення й з’єднання із супутниками. Потужні перешкоди можуть повністю відрізати зв’язок, каже він. Залежно від місцевості, підрозділ також використовує Wi-Fi-мости, волоконно-оптичні лінії й кілька mesh-мереж для зв’язку з машинами. Робот, що використовується для доставки, має 16 різних точок доступу й може автоматично перемикатися між ними для кращого сигналу.
Модифікації тривають і далі. «У майбутньому ми хочемо, щоб наземні роботи виконували завдання ППО – із турелями для знищення ворожих дронів, розчищаючи шлях іншим», – каже Євген.
Наступної ночі команда Євгена відправила UGV і успішно врятувала пораненого чоловіка та ще одного солдата, який потребував евакуації після удару російського FPV-дрона.
Про автора:
