У самому серці Нью-Йорка, в елегантних залах Українського Інституту Америки, відкрилася виставка, яка переносить відвідувачів у кінець XIX – початок XX століття. На манекенах — 22 автентичні строї з різних регіонів України: чоловічі та жіночі, святкові й буденні, повсякденні й обрядові. Це все історії поколінь, у яких закодовані пам’ять, віра, любов, а ще – біль.
Колекція належить Галині Баган. Ця жінка, яка вже кілька років збирає та зберігає унікальні зразки української спадщини, прагне продемонструвати красу вишивки усьому світові, створюючи культурні містки з іншими етносами. Ми поговорили з Галиною про її шлях до колекціонування, символіку візерунків та про відчуття людини, коли вона одягає вишиванку.
Пані Галино, як виникла ідея цієї виставки і чому вона приурочена саме до Дня Незалежності України?
Мені хотілося зробити подарунок Україні й водночас американській аудиторії. Вишиванка — це універсальна мова, якою можна розповісти про наш народ. День Незалежності став ідеальною нагодою ще раз підкреслити: українська культура жива, а ще й актуальна у світі. Ця виставка — наш спосіб показати, що ми маємо чим пишатися.
З яких регіонів походять строї у вашій колекції?
Географія дуже широка: Поділля, Покуття, Полтавщина, Гуцульщина, Буковина, Чернігівщина. Кожен край має свій почерк: кольорову гаму, техніку вишивки, крій. Досить порівняти сорочку з Полтавщини й сорочку з Гуцульщини і стає зрозуміло, наскільки багата палітра нашої культури. Для мене ця різноманітність — доказ того, що Україна завжди була країною з багатим внутрішнім життям і глибокими традиціями.
Кожен стрій — це не лише річ, а й історія людини. Ви відчуваєте ці історії?
Це, мабуть, найзворушливіше. Більшість тканин виготовлялася вручну. Я іноді собі уявляю, як жінки вечорами вишивали сорочки для чоловіків і дітей, як наречені готували весільні убори, як матері вплітали в орнаменти молитви та обереги. В цих сорочках — людські долі.
Особливе місце посідають борщівські сорочки. Вони чорні. Легенда розповідає, що після татарських набігів XVII століття, коли чоловіків цього краю винищили, жінки присяглися сім поколінь вишивати лише чорним — на знак жалоби. І,я кщо це правда, вони дотримали слова. Це вражає.
Доки триватиме виставка і чи плануєте показати колекцію ще десь?
У Нью-Йорку експозиція залишиться ще кілька тижнів. Точної дати завершення немає. Але далі я планую подорож колекції Америкою — до інших культурних центрів і музеїв. Це прекрасна нагода розповісти світові про багатство України мовою мистецтва.
Який стрій для вас найдорожчий?
Напевно, подільські сорочки. Я народилася і виросла в Тернополі, і цей стиль — мій рідний. В них є простота й стриманість, але водночас — сила й глибина. Це як характер українців: ніжність поруч із незламністю.
Колекціонування – непросте хобі. Як сталося, що ви почали цим займатися, і чому саме вишиванка?
Для мене вишивка завжди була символом дому та коріння. Ще в дитинстві я вперше побачила на фотографіях родичів українське весілля в Канаді й була зачарована. Моя бабуся теж вишивала, і відтоді в мені жила любов до цього мистецтва.
Після переїзду до Америки моя родина й друзі надихнули мене здійснити свою мрію – зробити показ автентичних строїв у Нью-Йорку. У 2023 році я втілила цю мрію в життя, організувавши грандіозний показ “Celebration of Ukrainian Culture”, де вперше була представлена частина моєї колекції – на той момент ще колекції Івана Бернацького.
Та найбільшою честю для мене стало те, що Іван Бернацький – Народний артист України, засновник Українського драматичного театру в Нью-Йорку – передав мені значну частину своєї унікальної збірки. Продовжувати його справу й представляти ці строї світові для мене – велика відповідальність і водночас величезна гордість.
Що нового у вишиванці ви відкрили для себе, відколи її вивчаєте?
Найперше – неймовірну працелюбність і смак жінок минулих поколінь. Вони не лише ткали й вишивали одяг власноруч, а й вкладали у нього вишуканість, велич і любов. Вражає й те, що навіть у ті далекі часи до України привозили з Александрії парчу, оксамит, коралові намиста – й усе це впліталося в традиційний стрій.
Ще одне відкриття – безмежна багатогранність строїв. Іноді різниця помітна навіть між сусідніми селами. Відмінності проявлялися у всьому: у крої, техніках, прикрасах, головних уборах. Це справжня «мова деталей»: розташування вишивки на комірі, манжетах чи уставках, щільність стібка, добір ниток і тканини – усе це точно «розповідає» про регіон, статус, нагоду й навіть характер майстрині.
І, мабуть, найважливіше: жіноча праця – це архів пам’яті, у якому зберігаються сімейні історії, віра, побут і естетика часу.
Чи завжди візерунки мали захисне значення?
Так, орнаменти були оберегами. Найчастіше їх розташовували біля горла, на плечах і зап’ястях — там, де тіло «відкрите для світу». Ромб символізував поле й родючість; дерево життя — безперервність роду; сонячні розети й зірки — світло й колообіг життя; хрест — охоронний знак.
Чим відрізнялася буденна сорочка від святкової?
Буденна була простішою: з конопляного полотна, з вишивкою «хрестиком» чи лиштвою. Святкова ж — з тонкого льону, прикрашена мережками, гладдю, золотими нитками, бісером, іноді навіть шовком. До святкового строю додавали пояси, китички, ґудзики. Це була справжня окраса.
Сьогодні часто говорять, що вишиванка — це «код нації». Ви з цим погоджуєтесь?
Абсолютно. В орнаментах зашифровано наші цінності, вірування, історію. Це як паспорт людини: ще до того, як почуєш слова, за сорочкою можна зрозуміти багато про її власника. І те, що зараз ми маємо такий вибір — від старовинних вишиванок до сучасних дизайнерських — це величезне щастя.
Ви багато з ким спілкуєтесь: що відчуває людина, коли одягає вишиванку?
Це відчуття гордості й приналежності. Ти ніби одягаєш на себе не просто одяг, а історію свого роду. Це культурна дипломатія, яку несеш світу. Для мене це завжди спокій і водночас сила.
Додатково: цікаві факти про вишиванку
— Перші зразки орнаментів археологи знаходять ще на глиняних фігурках Трипільської культури (V–III тис. до н.е.).
— Вишиванку завжди вважали оберегом. Саме тому орнаменти розташовували на комірі, рукавах і грудях.
— Кожен регіон мав власні символи й кольори: біла вишивка «по білому» — Полтавщина, червоно-чорні мотиви — Поділля, яскраво-зелені й жовті — Гуцульщина.
— Чоловічі сорочки були стриманішими, але теж мали оберегову силу.
— Символіка кольорів: червоний — життя й любов, чорний — земля і родючість, синій — вода і небо, зелений — молодість.
— Сьогодні вишиванка надихає дизайнерів світового рівня — від Valentino до Gucci.
— Щороку в третій четвер травня українці по всьому світу святкують День вишиванки.
Про авторку:
