Якою мірою зміниться політика США щодо України після відходу президента Джо Байдена і приходу Дональда Трампа? Попри невпинні спекуляції, правда полягає в тому, що ніхто не знає. Це питання все ще перебуває в процесі розвитку.
Як віцепрезидент в адміністрації колишнього президента Барака Обами, пан Байден був головним у питаннях, пов’язаних з Україною, приділяючи значну увагу цій країні, особливо після початкового вторгнення Росії у 2014 році. Він часто виступав – не завжди успішно – за більш рішучу політику, включно з наданням Україні летальної зброї.
Завдяки своїй роботі щодо України як віцепрезидент та попередньому лідерству в питаннях зовнішньої політики у Сенаті, пан Байден був найбільш обізнаним щодо України серед усіх президентів в історії США. Це підготувало його до протистояння найбільшій війні в Європі з часів Другої світової.
Хоча підтримка України з боку пана Байдена була безпрецедентною, поки що зарано оцінювати його спадок у контексті ведення війни. Однак на цьому ранньому етапі, коли він залишає свою посаду, я б охарактеризував його спадок як змішаний. На мою думку, однак, позитивів більше, ніж негативів.
З негативного боку, пан Байден був надто обережним і повільним у реагуванні на запити України щодо певних систем озброєнь (у деяких випадках через відсутність надлишкових запасів), часто накладаючи обмеження на їх використання через страх, що Росія може ескалувати війну до рівня застосування тактичної ядерної зброї. Звісно, ми бачили, що «червоні лінії» президента Росії Володимира Путіна неодноразово порушувалися, і нічого не сталося. Багато спостерігачів, включно зі мною, вважають, що президент Байден, чий погляд на світ був сформований у часи Холодної війни і перегони ядерних озброєнь, був надто обережним. Проте можна сказати, що легко бути мудрим заднім числом і знати, що слід було зробити. Але це неймовірно складніше, якщо саме ти ухвалюєш рішення в моменті, які можуть мати величезні, руйнівні наслідки – навіть якщо ймовірність такого розвитку подій мінімальна.
З позитивного боку, саме президент Байден рішуче об’єднав наших союзників і друзів по всьому світу для створення безпрецедентної підтримки України після того, як Росія розпочала повномасштабну війну проти України у лютому 2022 року. Значущість цього неможливо переоцінити. Також надзвичайно важливо, хоча часто це залишається поза увагою, те, як президент Байден мобілізував американський народ і Конгрес на підтримку України. Він зробив це, використовуючи потужну трибуну президентства.
Що ще важливіше, під його керівництвом Україні були надані рекордні обсяги військової та іншої безпекової допомоги, включно зі зброєю, навчанням і розвідданими. Крім того, адміністрація Байдена надала широкий спектр економічної та іншої невійськової допомоги країні, яка постраждала від війни. До цього слід додати безпрецедентні санкції та інші каральні заходи проти Росії, зокрема експортний контроль, що послабив агресора. З наближенням четвертого року війни ці позитиви інколи сприймаються як належне.
Адміністрація Байдена робить усе можливе, щоб забезпечити постачання безпекової допомоги та економічної підтримки – особливо прямої бюджетної допомоги – до завершення терміну президента. Загалом майже 6 мільярдів доларів військової та прямої бюджетної допомоги було оголошено 30 грудня, а 500 мільйонів доларів військової підтримки – 9 січня. До цього додається частка США у розмірі 20 мільярдів доларів у складі позики Групи семи (G-7) на 50 мільярдів доларів для України, яка була оплачена за рахунок значних надходжень, отриманих із заморожених активів Росії.
Хоча неможливо точно знати (і так, визнаю свою провину у спекуляціях про альтернативні сценарії), я сумніваюся, що будь-який із попередників Байдена з часу незалежності України у 1991 році впорався б із цією війною краще, ніж він. Я навіть піду далі й припущу, що більшість – а, можливо, й усі – впоралися б гірше.
Підсумовуючи, можна сказати, що якби пан Байден діяв сміливіше та швидше у питанні постачання зброї, Україна зараз мала б сильнішу позицію на полі бою. З іншого боку, без національного та глобального лідерства Байдена Україна опинилася б у вкрай небезпечному та скрутному становищі.
У міру переходу до президентства Трампа існує величезна невизначеність щодо того, як він підійде до війни в Україні. Ті, хто не хвилюється, очевидно, не звертали уваги на численні несприятливі висловлювання та дії пана Трампа щодо України протягом останнього десятиліття. Його позиція стосовно України під час і після президентства, попри всі спроби прикрасити її у «світі Трампа», була слабкою, а його симпатія до Путіна виглядає просто тривожною.
Однак із часу листопадових виборів пан Трамп надсилає суперечливі сигнали щодо своєї позиції стосовно України.
Деякі з його виборів у сфері національної безпеки, такі як Піт Гегсет на посаду міністра оборони, є щонайменше проблематичними. Можливо, найбільш суперечливим є вибір Тулсі Габбард на посаду директора Національної розвідки. Проте інші кандидатури викликають обережний оптимізм – зокрема, відставний генерал Кіт Келлог на посаду спеціального посланця з питань України та – хоча й у меншій мірі – вибір Майка Волца як радника з питань національної безпеки та Марко Рубіо на посаду державного секретаря. Вони та деякі інші кандидати, запропоновані для роботи в адміністрації Трампа, принаймні мають базове розуміння небезпеки, яку Росія становить для національних інтересів безпеки США та міжнародного порядку під керівництвом США.
Сам пан Трамп був непослідовним у своїх заявах про Україну. Але останніми тижнями він робив деякі заяви, які свідчать про зростаюче розуміння того, що досягнення тривалого миру – можливо, навіть припинення вогню – буде значно складнішим, ніж він спочатку думав. Хоча немає жодних гарантій, коли йдеться про непередбачуваного пана Трампа, я сподіваюся, що чим більше він дізнається про реалії війни та чим більше він бачить непоступливість і нещирість Путіна (тобто, що поступки стосуються лише українців, а не Росії), тим більше він буде підтримувати Україну.
Зараз Путін не прагне миру, а лише капітуляції України. Антидотом до цього є політика миру через силу. А це може означати підвищення вже значної підтримки України адміністрацією Байдена за допомогою більшої військової допомоги та розширення каральних економічних заходів. Попри браваду Путіна, Росія має серйозні економічні, військові та політичні вразливості. Простими словами, чим більше тиску союзники України чинитимуть на Москву і чим більше ресурсів Захід надасть Україні для посилення її здатності до самозахисту, тим більшими є шанси на справедливий і сталий мир.
Про автора:
