П’ять років тому, 9 серпня 2020 року, білоруський диктатор Олександр Лукашенко був оголошений переможцем на шостий термін на виборах, які були очевидно сфальсифіковані. Справжньою переможницею була головна опозиційна кандидатка Світлана Тихановська. Масове й відверте фальшування результатів голосування викликало величезні вуличні протести. Ці щотижневі акції, які зазвичай відбувалися в неділю, часто збирали понад 100 000 людей, що є вражаючою цифрою для країни з населенням 9 мільйонів.
Як радник з питань політики Комісії з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ, також відомій як Гельсінська комісія), я виступав офіційним спостерігачем від уряду США на виборах у Білорусі вісім разів із дев’яти національних кампаній протягом 2001–2017 років (одну я пропустив через відмову білоруської влади видати мені візу, попри дипломатичні протести з боку Державного департаменту США та ОБСЄ).
Враховуючи мій досвід спостереження за виборами в Білорусі, я зовсім не здивувався, що вибори 9 серпня 2020 року були ні вільними, ні чесними – це було звичною практикою. Але мене вразила кількість білорусів, які вийшли протестувати після оголошення результатів.
Під час моїх восьми місій я бачив протести після кожних сфальсифікованих президентських і парламентських виборів – інколи більші, інколи менші, інколи суворіше придушені, інколи менш жорстко. На останніх двох протестах після виборів у 2015 і 2016 роках натовпи були мізерними. Адже демократичні сили й громадянське суспільство були виснажені десятиліттями репресій, включно з жорстоким розгоном після президентських виборів 2010 року. Тому масовий сплеск підтримки демократії в серпні 2020 року став несподіванкою і для мене, і для більшості спостерігачів за подіями в Білорусі. Це стало свідченням того, що прагнення людей до свободи неможливо знищити.
Масові мирні демонстрації 2020 року тривали місяцями, попри жорстокі репресії, що включали тортури, викрадення та ув’язнення десятків тисяч людей. Ще сотні тисяч були змушені втекти з країни. Зрештою, протестувальники не змогли протистояти репресивному апарату, який відточував свої методи з 1994 року, коли Лукашенко вперше прийшов до влади.
За останні п’ять років понад 5000 людей були засуджені за політично мотивованими звинуваченнями, і близько 1200 залишаються у в’язницях. Серед них – сотні тих, кого заарештували за підтримку України у війні проти російської агресії. Білорусь, можливо, має найвищий у світі (або один із найвищих) показник політичних в’язнів на душу населення.
Не дивно, що диктатор Лукашенко є одним із найближчих союзників Володимира Путіна і давно покладається на дотації з Москви, щоб утримувати свою невідреформовану економіку. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році, яке режим Лукашенка підтримав, Білорусь стала більш ізольованою та залежною від Росії. Країна використовувалася як плацдарм для російських військ у їхньому наступі на Україну. Але білоруська влада співпрацювала з Москвою й в інших аспектах, зокрема брала участь у примусовому вивезенні та ідеологічній обробці українських дітей із територій, окупованих Росією.
Завдяки моїй роботі над білоруською тематикою в Гельсінській комісії та моєму українському походженню я відчуваю велику симпатію до Білорусі та її народу, який історично, мовно й культурно найбільше споріднений саме з Україною. Білоруси продовжують страждати під диктатурою Лукашенка. Життя під антидемократичним режимом, що протягом трьох десятиліть пригнічує їхні права й свободи, не знищило їхнього прагнення до свободи та справжньої незалежності.
Я глибоко захоплююся демократичною опозицією, представниками громадянського суспільства та правозахисниками, чимало із яких знаю особисто протягом багатьох років. Їхня мужність перед обличчям безжальних репресій – справжнє джерело натхнення.
Білоруські демократи послідовно підтримують Україну, а опозиція в еміграції активно виступає на її боці. Вони чудово розуміють, що свобода Білорусі й свобода України нерозривно пов’язані. Ба більше, тисячі білорусів воюють на боці України, багато з них – у полку Калиновського. Щонайменше 65 із них загинули. Понад 41 людину в Білорусі засудили за фінансову підтримку цього добровольчого формування, і 30 отримали тюремні строки за «намір воювати» на боці України.
Інші форми спротиву включають діяльність білоруських хакерів, які атакують не лише режим Лукашенка, а й саму Росію. Наприклад, 28 липня білоруські кіберпартизани у співпраці з українською групою Silent Crow атакували російську державну авіакомпанію «Аерофлот», що призвело до скасування численних рейсів.
Білоруський народ загалом виступає проти війни. Це головна причина, чому Лукашенко жодного разу не надіслав білоруські війська воювати разом із росіянами в Україні. Навіть він розуміє, що це буде надто для білорусів.
Велика помилка – ототожнювати режим Лукашенка з народом Білорусі, який десятиліттями страждає і не хоче цієї війни, а натомість прагне позбутися диктатури. Вони визнають і відкидають той факт, що останніми роками Білорусь фактично перетворилася на васальну державу Росії.
Високо в порядку денному демократичної опозиції та міжнародних організацій, таких як ООН, ОБСЄ та ЄС, стоїть питання близько 1200 політичних в’язнів. Умови в білоруських тюрмах нелюдські: несправедливо ув’язнені зазнають тортур і знущань. Їх тримають у повній ізоляції, у переповнених камерах, піддають впливу сильного холоду, спричиняють різку втрату ваги, позбавляють належної медичної допомоги, не допускають до них родини, адвокатів, духовних наставників, а також вчиняють інші дії, що порушують міжнародні стандарти прав людини та базову людську гідність.
Серед цих 1200 – давній правозахисник Алесь Бяляцький, який разом із українським Центром громадянських свобод, очолюваний Олександрою Матвійчук, та російським «Меморіалом» став лауреатом Нобелівської премії миру 2022 року.
США вели перемовини з білоруським урядом щодо звільнення політичних в’язнів. Після зустрічі в Мінську в червні між Лукашенком і генералом Кітом Келлогом, спецпосланцем президента США Дональда Трампа з питань України, було звільнено шістьох політичних в’язнів, зокрема Сергія Тихановського, чоловіка лідерки білоруських демократичних сил у вигнанні Світлани Тихановської.
Хоча всі в демократичній опозиції занепокоєні долею політичних в’язнів, деякі роблять пріоритетом їхнє звільнення, вірячи у можливість переговорів із режимом Лукашенка. Інші закликають до продовження жорсткого міжнародного тиску, зокрема санкцій, і розглядають звільнення в’язнів як суто тактичний хід режиму для пом’якшення санкцій.
Попри це, кількість політичних в’язнів цього року зросла, незважаючи на сім хвиль «помилувань» з початку року та угоду зі США. Останні тижні в Білорусі тривають суди над тими, хто брав участь у протестах 2020 року (на підставі архівних відеозаписів, соціальних мереж і доносів), оскільки строк давності за участь у них невдовзі сплине.
Хотілося б сподіватися, що Лукашенко звільнить більше політичних в’язнів і бодай трохи пом’якшить наступ на громадянське суспільство, яке завжди перебувало під тиском, але яке його режим нині фактично знищив. Виходячи з мого досвіду стеження за ситуацією в Білорусі з 1995 року, я давно дійшов висновку, що Лукашенко конституційно не здатний на фундаментальні реформи. З тактичних міркувань він може трохи послабити репресії, але не змінить своєї суті й не прийме демократію чи повагу до прав людини — це абсолютно очевидно. Доки білоруський диктатор залишається при владі та служить імперіалістичній автократичній Росії, Білорусь не буде вільною. І це ще одна причина (ніби їх бракує), чому Росія не повинна перемогти у своїй війні агресії проти України.
Жыве Беларусь!
Про автора:
