У місті Парма американського штату Огайо є три українські школи. Найстаріша з них – школа українознавства імені Тараса Шевченка – відзначила столітній ювілей. Це навчальний заклад, де діти вивчають мову, історію та культуру України, і місце, довкола якого гуртується українська громада, яка оселилася на околицях Клівленда.
– Історія школи українознавства імені Тараса Шевченка тісно пов’язана із життям парафії українського православного собору святого Володимира, яка заснована 1924 року, – розповідає директорка навчального закладу Галина Ярема. – Перші шкільні заняття були зорганізовані тодішнім дяком Антоном Стангричуком і їх проводили щонеділі в Українському Національному Домі в історичному районі Клівленда – Тремонті. Згодом навчання відбувалося у новозбудованому церковному підвалі. Діти тричі на тиждень відвідували уроки української мови, літератури, історії, географії та народного співу. Після Другої світової війни на парафію дедалі більше прибувало українських емігрантів, які переважно оселялися на околицях Клівленда, зокрема в Пармі. Тому духовенство прийняло рішення про зведення у цьому місті нового храму. Згодом поруч у будинку на території святині продовжила роботу школа українознавства.
У вересні 2024 року освітній заклад прийняв рекордну за час існування кількість учнів – 262. Навчаються вони від дошкілля до 11 класу. Щосуботи мають уроки української мови, літератури, географії, історії, культури та християнської етики. Навчальну програму розробляє Шкільна Рада при Українському Конґресовому Комітеті Америки, що діє у місті Нью-Йорк.
– Педагогічний колектив нашої школи – це 25 досвідчених і креативних учителів, які приїхали з України до США в різні хвилі еміграції, – розповідає пані Галина. – Щороку ми беремо участь у Всеамериканській вчительській конференції. Цьогоріч такий захід відбувався у нашій школі. Ми активно співпрацюємо з батьками учнів і разом організовуємо для дітей цікаве та пізнавальне дозвілля: проводимо тематичні майстер-класи та концерти. Ідейною натхненницею позакласних заходів є заступниця директорки початкової школи Любов Довжанська.
У школі українознавства працює парафіяльна бібліотека, де особливе місце займає дитяча література. Учні часто забігають сюди, цікавляться книжками, залюбки проводять тут свій вільний час.
– Упродовж століття ми прищеплюємо нашим дітям любов і шану до України, закладаємо міцний фундамент знань, який їм неодмінно знадобиться у майбутньому, – підкреслює Галина Ярема. – Багато наших випускників обрали міжнародні спеціальності і нині працюють в організаціях, які допомагають українцям. Відколи розпочалася повномасштабна війна, школа всіма силами підтримує Україну, організовуючи благодійні заходи. Позаторік на свято Миколая провели «Вернісаж добра». Всі виручені кошти передали дитячим будинкам, які переселилися з Харківщини у Ворохту Івано-Франківської області. На підтримку ЗСУ щороку колядує вчительський ансамбль «Намисто», музичними керівниками якого є наші вчителі Леся Шуфляда і Мар’яна Дорош. На заколядовані гроші купили автомобіль для військових. Учні школи малюють малюнки і передають їх захисникам на фронт, аби вони знали, як ми за океаном цінуємо їх і молимося за перемогу.
Школа українознавства ім. Т. Шевченка бере активну участь у житті української громади в Пармі: долучається до Шевченківських днів, параду з нагоди Дня Незалежності України, Дня матері. Усією шкільною і батьківською спільнотами вшановують Героїв Майдану, російсько-української війни та жертв Голодомору. У шкільній кімнаті Голодомору зусиллями заступниці директорки, вчительки історії Анни Мессерлі влаштували фотогалерею на тему геноциду українців у 1932–1933 роках та в умовах російсько-української війни.
– Ми не лише навчаємо дітей розмовляти і писати українською. Ми вчимо їх шанувати українські скарби, які передалися їм від предків, – зазначає пані Галина. – Діти мають знати, наскільки багатою є українська культура, традиції, мистецтво. Ми щоразу нагадуємо їм про їхнє українське коріння, яким вони повинні пишатися. Тому й не дивно, коли українська родина переїжджає у Сполучені Штати, то передусім цікавиться українською школою. Для них це духовний місточок із рідною землею.
Автор: Марія ІЛИК-БЕЗКОРОВАЙНА