Український спорт у США має тисячі унікальних постатей. Про них варто писати, читати, не забувати, пам’ятати. Наші герої не завжди мають бути успішними професійними спортсменами або олімпійськими чемпіонами. Є й такі, що своєю працею та прихильністю до тіловиховання, спорту, олімпійських традицій заслуговують на увагу. Адже їхнє захоплення спортом вражає.
Серед плеяди унікальних особистостей яскраво вирізняється Олег Лисяк. Народжений у Львові, він відійшов у Вічність у Філадельфії (США). Його життя – це карколомний шлях та боротьба за національну ідентифікацію й волю України. За свої ідеї він боровся зі зброєю у руках у часи Другої світової війни, з олівцем, пишучи редакційні статті, або ж зі спортивним інвентарем.
Розуміючи міжнародне значення Олімпійських ігор, Олег виступав за участь у змаганнях українських спортсменів, які б презентували незалежну Україну. Тому однією з його мрій було відвідати Олімпійські ігри. Це бажання Олега не покидало навіть у сні. Сам Олег доволі з гумором писав про це: «Коли йде про Олімпіяди, то я, дотепер, мав завжди з ними пеха». Тобто – невезіння!
Одного разу, зі спогадів Олега, трапилася справжня олімпійська пригода, у часі якої він розповідав про те, які б Олімпійські ігри він міг відвідати і чому цьому не судилося відбутися.
III Зимові Олімпійські ігри 1932 року
Зимові Олімпійські ігри 1932 року відбулися у Лейк-Плесіді (США). Про те, чи міг би він їх відвідати, Олег Лисяк пише наступне: «Лейк Плесід, де в 1932 році відбувалася перша на американській землі зимова Олімпіяда. Туди я заїхав також – але щойно через 22 роки після Олімпіяди, в 1954 р. Зате мав я там приємність стати до останніх у своєму житті лещетарських змагань і меншу приємність набрати добре в шкіру від молодших колег, так «як книжка пише».
Власне, направду фізично Олег не міг відвідати ці олімпійські змагання, бо був в Україні, окупованій Польщею, і щоб перетнути океан, на це потрібні були ресурси, час, гроші тощо. Натомість він був на «олімпійській землі» у Лейк-Плесіді у 1954 році, коли вже вимушено переїхав до США. Примітно, що українська громада США та Канади запланувала цього року або ж у 1955 році організувати Олімпійські ігрища серед українців у діаспорі. На жаль, масштабних, комплексних заходів не вдалося втілити у життя. Однак відбулися олімпійські лещетарські змагання, у яких брав участь Олег Лисяк. Звісно, це не те саме, що й міжнародні Олімпійські ігри. Тому мрія пана Олега ще не була до кінця втілена у життя.
Якби Олег Лисяк відвідав III Зимові Олімпійські ігри 1932 року, чи зустрів би він українських спортсменів? Так, але з України – ні. Адже Україна у ці роки була розшматована та окупована Польщею, СРСР, Румунією, Чехословаччиною. Можливо, у збірних цих команд українці виступали, але наразі про це невідомо. Водночас у збірній США з ковзанярського спорту брав участь Василь (Валентин) Білас.
Ігри ХІ Олімпіади 1936 року
Літні Олімпійські ігри 1936 року відбулися у Берліні (Німеччина). Ось як Олег Лисяк описує свою можливість відвідати ці змагання: «…коли Олімпіяда була найближчою територіально до нашого рідного Львова, себто, коли відбувалася вона в Берліні 1936 року… я мав цивільну рангу безробітного магістра. Очевидно, й мови не було, щоб поїхати на Олімпіяду. Пару років пізніше, коли я мав уже рангу рядовика в Дивізії і затопав до Берліна, була якраз війна і, замість Олімпіяди, відбулися такі атракції, як нальоти американських бомбардувальників опівдні, а англійських опівночі. Так що я мав лише нагоду глипнути оком на порожній олімпійський стадіон, і на тому мої олімпійські переживання закінчилися, коли йде про Берлін».
Отже, у 1936 році чи не найближче за географічним розташуванням проводилися Олімпійські ігри до місця проживання пана Олега. Але тогочасний соціально-економічний його стан завадив поїхати до Берліна. А потім, коли він сам був у Берліні, вже олімпійські змагання були затьмарені війною.
Якби Олег Лисяк відвідав Ігри ХІ Олімпіади 1936 року, чи зустрів би він тут українських спортсменів? Так і ні. Україна ще й досі була розшматована та окупована. Тим не менш, у різних збірних були спортсмени з українським корінням: Геревич Аладар (збірна Угорщини з фехтування), Андрій Гайда та Юрко Немчік (збірна США з футболу), Джон Лисак (збірна США з веслувального спорту), Петро Фік (збірна США з плавання), Володимир Сироватка (збірна Чехословаччини з веслувального спорту), Адальберт Бубенко (збірна Латвії з легкої атлетики).
IV Зимові Олімпійські ігри 1936 року
Зимові Олімпійські ігри 1936 року відбулися у Гарміш-Партенкірхені (Німеччина). Про можливість відвідати ці олімпійські змагання Олег Лисяк згадував таке: «Ще пару років пізніше, коли я був уже повноправним, п’ятикратно скринінгованим «діпістом» і жив у незабутньому Міттенвальді, в одній з українських республік на німецькій землі, в зелених баварських Альпах, до місця, де в 1936 році відбулася зимова Олімпіяда, то Гарміш-Партенкірхен, був лише один стрибок. Але з олімпійського стадіону в «Гармішу», як популярно ця місцевість між діпістичним народом звалася, не лишилося ні сліду. Навіть п’ять олімпійських кілець на великій скічні були замальовані… Але все-таки дружина «Лева» заграла там пару разів у гокей, і то в найкращому львівському складі… Там навіть мав я честь дати розбити собі голову на льоді змагунові СК «Грайнав». Не що-небудь – олімпійський стадіон».
Виявляється, Олег Лисяк грав декілька матчів у хокей на олімпійському стадіоні. Однак, направду, як він сам і говорить, це теж не те, про що він мріяв.
Якби Олег Лисяк відвідав IV Зимові Олімпійські ігри 1936 року, чи зустрів би він українських спортсменів там? З України – навряд, бо сусідні країни окупували Україну. Однак у збірній Румунії, подолавши всі перешкоди, змагався Роман Турушанко у фігурному катанні на ковзанах.
Ігри ХІІ Олімпіади 1940 року
У роки Другої світової війни Ігри Олімпіад та Зимові Олімпійські ігри не проводилися. У 1940 році літні мали відбутися спочатку у Токіо (Японія), а потім у Гельсінкі (Фінляндія). Але ні ті, ні ті так і не відбулися. До речі, у 1944 році – те саме.
Олег Лисяк про цей період згадує наступне: «… мала бути ще Олімпіяда в Гельсінкі в 1940 році, але туди також не вдалося поїхати, бо якраз у 1940 році Фінляндія воювала з совєтами і, замість змагатися на олімпійських шляхах, фіни змагалися з большевиками коло Віпурі. Залишалася у мене пропам’ятна відзнака, видана з нагоди тієї Олімпіяди ще в 1939 році. Що ж, відзнака є – Олімпіяди не було».
Це трагічний час для мільйонів людей усього світу. Звісно, що тоді олімпійські змагання були не на часі.
Ігри XIV Олімпіади 1948 року
Олімпійські ігри 1948 року відбулися у Лондоні (Велика Британія). Можливо, цього разу Олег Лисяк відвідав олімпійські змагання? Він про це пише таке: «Потім була ще Олімпіяда в Лондоні, в 1948 році, перша після війни. Тоді ми вислали від Ради Фізичної Культури з Авгсбурга лист до президента Олімпійського Комітету, лорда Барлея, намагаючись йому пояснити, чому української молоді нема на цьому святі молоді цілого світу. На диво, лорд Барлі, колишній олімпійський першун у бігу через бар’єри на 400 метрів, чемно відписав на листа. До самого Лондону я приїхав щойно двома роками пізніше, але там уже також не залишилося сліду від олімпійського духу».
Знову, як сказав би пан Олег, пеха з цими Олімпійськими іграми. І цього разу йому не пощастило. Хоча слід зауважити, що українці у 1948 році в Німеччині були ініціаторами проведення Олімпіади Ді-Пі. До участі у змаганнях долучилися й інші національності, які підтримували олімпійські цінності. Нікого не здивує, що росіяни, як завжди, намагалися нашкодити цим змаганням. Це ті самі «хороші» росіяни, які не могли повернутися до СРСР (зараз – росії), але всіляко сіяли пропаганду та дезінформацію. До слова, вони так і не наважилися брати участь у змаганнях у Німеччині і у Лондоні також. Вищезгадуваний очільник організаційного комітету Олімпійських ігор у Лондоні особисто приїздив до СРСР і запрошував їх до участі. Але у відповідь отримав відмову. В подальшому їх пропагандистська машина поширювала неправду про те, що радянських спортсменів не допустили до участі в Олімпійських іграх. Це вам нічого не нагадує? Так, це саме росія робить і зараз – фальсифікує, бреше, викрадає, вбиває і у спорті також.
Якби пан Олег відвідав Ігри XIV Олімпіади у Лондоні, то чи він би зустрів там українських спортсменів? Як ми вже з’ясували, радянських спортсменів там не було. Відповідно, українських також, бо СРСР окупував Україну. Однак з інших країн олімпійці з українським корінням у Лондоні були. Наприклад, Геревич Аладар (збірна Угорщини з фехтування), Стів Лисак (збірна США з веслувального спорту), Волтер Бар (збірна США з футболу), Джек Звіревич (збірна Канади з веслувального спорту), Джозеф Котис (збірна США зі спортивної гімнастики).
VI Зимові Олімпійські ігри 1952 року та Ігри XVI Олімпіади 1956 року
Зимові Олімпійські ігри 1952 року відбулися в Осло (Норвегія), а Олімпійські ігри 1956 року – в Мельбурні (Австралія). Олег Лисяк з притаманним йому гумором та письменницьким талантом описує ці роки так: «Про Олімпіяду в Осло в 1952 році – не було, ясна річ, мови. Якраз тоді чоловік дороблявся в поті чола першого ступеня американізму – то хіба тоді були в голові олімпіяди? Щодо Мельбурну в 1956-му, то вистачило, що поїхав туди Зенек Снилик як змагун олімпійської збірної ЗДА. Він же ж також народжений у Львові – отже, представництво було, і то не найгірше. Крім Зенка, на Олімпіаду до Австралії їздив ще один українець з Америки – Ахіль Хрептовський».
Отже, у ці роки Олег Лисяк не міг приїхати до Осло чи Мельбурна, бо вже ретельно готувався до переїзду до США. Тому вся його увага була прикута до побутових справ і нового життя у новій країні.
Якби пан Олег відвідав Осло, то він не зустрів би українських спортсменів з СРСР, бо там олімпійців з цієї країни ще не було серед учасників. У збірній США з хокею був Йосип Чарнота, який має українське коріння. У разі поїздки до Мельбурна він би зустрів чимало українців у збірній СРСР, а також у складі інших країн. Наприклад, Манченко Василь (збірна Болгарії з баскетболу), Геревич Аладар (збірна Угорщини з фехтування), Зуб Роман (збірна Польщі з фехтування), Лисенко Костянтин (збірна Франції з легкої атлетики), Бернард Ньюман (збірна Канади зі спортивної гімнастики), Зенон Снилик (збірна США з футболу), Дороті Козак (збірна Канади з легкої атлетики), Володимир Козак (збірна Канади з боксу), Джордж Боссі (збірна Канади з веслувального спорту), Дік Бушка та Рон Томсік (збірна США з баскетболу), Джозеф Котис (збірна США зі спортивної гімнастики), Вільям Йорзик (збірна США з плавання).
VIII Зимові Олімпійські ігри 1960 року
Зимові Олімпійські ігри 1960 року відбулися у Скво-Веллі (США). Цього разу це була чи не найліпша нагода відвідати олімпійські змагання, адже вони проходили у США, де вже жив Олег Лисяк. Про цю можливість сам Олег пише наступне: «Як оце відбулася Олімпіяда на американській землі, в Скво-Веллі – мене за кілька тижнів перед її початком стало нудити під ложечкою. Як-то, Олімпіяда в Америці, правда, за пару тисяч миль від Френклін-стріту, але все-таки у нас!».
Упродовж тривалого часу пан Олег переймався поїздкою до Скво-Веллі. Але, на жаль, і цього разу нічого не вийшло. Знову мав пеха з цими Олімпійськими іграми.
Якби він поїхав до Скво-Веллі, то б на власні очі побачив українських спортсменів, але не у збірній СРСР, бо їх там не було. Адже українців утискали та здійснювали геноцид у цій країні. Спортсменів українського походження пан Олег міг зустріти, наприклад, у збірній Канади з хокею – Юрія Самойленка або ж у збірній США з ковзанярського спорту – Джуан-Марі Омеленчука.
Отже, хоча й олімпійська мрія Олега Лисяка не здійснилася, він був залучений до олімпійських традицій та цінностей. Його прихильність до тіловиховання, спорту та олімпійського руху мала глибоке українське коріння, навіть перебуваючи чи в Німеччині, чи у США.
Автор: Олексій Лях-Породько
