У першій половині ХХ століття хорове мистецтво стало одним із важливих напрямів культурного життя українців у США. У Чикаго діяли хори, музичні та танцювальні колективи, проходили фестивалі й концерти, а виступи українських артистів відбувалися також перед американською аудиторією. Важливу роль у розвитку цього напряму відіграли Олександр Кошиць, Михайло Гайворонський, Василь Авраменко та інші українські музиканти й виконавці.
Про це повідомляє Олена Ковальчук.
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття серед українців діаспори у США популярним було драматичне мистецтво. У 1930-х роках його місце значною мірою зайняли хорове й танцювальне мистецтво. Цей період пов’язаний, зокрема, з іменами композитора, диригента й педагога Михайла Гайворонського, Олександра Кошиця та Василя Авраменка.
Однією з важливих подій для популяризації українського мистецтва у США стало турне Українського національного хору під керівництвом Олександра Кошиця у 1923 році. До приїзду в США хор виступав у багатьох країнах Європи.
Під час концертів у США колектив виконував також американські пісні в обробці Олександра Кошиця. Часто хор виступав перед американською аудиторією, яка не складалася з українців.
4 березня 1923 року на концерті в Нью-Йорку були присутні понад чотири тисячі людей, серед яких не було українців. Олександр Кошиць згадував: «Співали як ніколи гарно, і так було приємно, що публіка приймала також “знаменито”». За півтора року капела дала понад 400 концертів.
Після турне Олександр Кошиць і частина співаків залишилися на американському континенті. Діяльність хору сприяла розвитку українських хорових колективів у США. Серед його учасників були Юрій Кириченко, Лев Сорочинський, Юрій Бенецький та інші, які згодом очолювали власні хори.
Українські хори у Чикаго
Перші українські співочі організації у Чикаго виникли ще наприкінці ХІХ століття. Станом на 1909 рік у місті діяли два хори: імені Миколи Лисенка при церкві Святого Миколая та «Січ».
Перший хор організували о. Струтинський та Михайло Костюк. Другий створила Наталія Гриневицька, співачка Віденської державної опери, яка прибула до Чикаго на початку ХХ століття.
Попри аматорський характер, обидва хори досягли достатньо високого виконавського рівня, зокрема завдяки фаховій підготовці їхніх керівників.
У 1920-х роках культурне життя української діаспори активізувалося. Цьому сприяла підготовка молодих людей, народжених у США, а також приїзд фахівців з України.
У цей час у Чикаго оселився вчитель Дмитро Атаманець. До приїзду у США він виступав у народному театрі «Бесіда» в Галичині, а також керував драматичним гуртком.
У 1930-х роках у Чикаго діяли художні аматорські колективи, які не лише збільшувалися чисельно, а й частіше отримували запрошення на різні зібрання та святкування.
Важливою подією стало створення Українського хору. Він брав участь у музичних фестивалях, які щороку проводив у Чикаго часопис «Чикаго Трибюн», і тричі здобував перші місця. У 1930 і 1932 роках хор перемагав під керівництвом Юрія Бенецького, а у 1931 році – під керівництвом Лева Сорочинського. Обидва диригенти до приїзду у США були учасниками Українського хору Олександра Кошиця.
Український хор виступав у найпрестижніших залах Чикаго, а його спів транслювали американські радіостанції. Один із музичних критиків писав про колектив Юрія Бенецького: «писати можна тільки похвали, винести можна тільки приємні спогади. Слухаючи спів хору.., відновилася наша віра в музичне майбутнє Чикаго, бо з такими талантами… ми не мусимо ні просити, ні домагатися місця в центрах культури. Воно нам належить!».
У Чикаго також діяла група співаків «Молоді козаки» під керівництвом Семена Чуби. На щорічному чиказькому фестивалі 1933 року колектив посів друге місце.
1925 року при відділі Союзу українських робітничих організацій у Чикаго створили товариство імені Івана Франка. Воно організувало хор, виступи якого збирали тисячні аудиторії.
Згодом при товаристві створили дитячий драматичний гурток під керівництвом Д. Боднара. Він ставив народно-побутові вистави з класичного українського репертуару, зокрема «Ой, не ходи Грицю», «Сватання на Гончарівці» та інші. Пізніше ставили також твори українських радянських драматургів, зокрема О. Корнійчука та М. Ірчана.
Із прибуттям нових переселенців та активізацією діяльності СУРО виникла потреба у власному приміщенні. 1928 року організація придбала будинок вартістю 150 тисяч доларів із залом на тисячу глядачів.
При організації, крім уже наявних колективів, створили гурток танцюристів, який налічував понад 80 членів. Хор також активізував діяльність і під час одного з фестивалів хорового співу в Чикаго здобув срібний кубок.
Українська виставка та «Український тиждень» 1933 року
Українська діаспора взяла участь у Міжнародній виставці 1933 року в Чикаго. Підготовка до участі розпочалася ще на початку 1932 року, коли створили організаційний комітет.
Організатори наголошували на можливості представити українські культурні здобутки. У своїй заяві вони зазначили: «На міжнародній виставці українське народне мистецтво прокладе українському імені шлях до більшого розголосу і допоможе тим способом до визволення його народу та створення Вільної Соборної Української Держави».
Український павільйон був єдиним на виставці, який не фінансувався урядом жодної країни. Його створили за рахунок української діаспори США і Канади. До організації долучилися українці з Аргентини, Бразилії, європейських країн та західноукраїнських земель. Бюджет павільйону становив понад 20 тисяч доларів.
Із 14 до 20 серпня 1933 року на виставці проходив «Український тиждень». Щодня організовували масові заходи за участю українських колективів.
19 серпня відбулося свято українського мистецтва. Перед американською публікою виступили хор міста Чикаго під диригуванням Юрія Бенецького, оркестр І. Барабаша, оперна співачка М. Гребінецька, танцюристи під керівництвом Василя Авраменка та хор під керівництвом Олександра Кошиця.
Свято завершилося виконанням українського гімну «Ще не вмерла Україна». Мер Чикаго у своєму виступі сказав, що українці спромоглися показати світу свою культуру, і висловив переконання, що їм належить одне з почесних місць на виставці.
СРСР, зокрема УРСР, у виставці участі не брав. Під час роботи виставки на вежі адміністративного будинку поряд з іншими державними прапорами був український синьо-жовтий прапор. Про український павільйон, заходи та концерти писали українські й американські часописи. Українські пісні також транслювалися на американському радіо.
Концерти українських виконавців
З діяльністю Олександра Кошиця та Василя Авраменка пов’язували розвиток українського національного мистецтва на американському континенті. Виступи українських співаків і танцюристів були доступними також для молодого покоління українців, народжених у США.
Значний внесок у популяризацію української культури зробили сольні концерти українських співаків, які жили у США. Серед них був Іван Стешенко, який у 1925–1926 роках був солістом Чиказької опери.
Стешенко виступав в українських громадах. Після звернення до центрального комітету СУРО він запропонував виступити перед українськими робітниками. Після цього було організовано низку його концертів у місцях, де діяли осередки організації. Концертні зали були переповнені.
До репертуару співака входили арії з опер, які він виконував на сценах найбільших театрів світу, а також українські пісні. За один виступ в американських театрах він отримував 200 доларів. Водночас Стешенко говорив: «Справа не в грошах, а в душевному вдоволенні!..».
У 1932 році радянський уряд запросив Стешенка повернутися на батьківщину, після чого він залишив США.
Окреме місце у популяризації українського мистецтва посідав Василь Ємець, бандурист-віртуоз і пропагандист українського національного інструменту. Вперше до Північної Америки він прибув 1930 року. Його виступи проходили з великим успіхом.
Часопис «Свобода» описував один із концертів Ємця: «Багато українців вперше почули звуки бандури, почули той неоцінений чар старовинних козацьких дум, які оригінально були передані на козацькому інструменті. Перед слухачами наче розгорталися живі картини минувшини, страждань і слави України. Наче бачилися славні походи козацькі, боротьбу з ворогами неустрашимих козаків, страшні катування й муки, котрі завдали вороги благочестивому козацтву. Наче в рухомому театрі пересувалася картина за картиною. Концерт тривав дві години, а слухачам здавалося це двома хвилинами».
Його виступи завершувалися тривалими оплесками. Концерти бандурист закінчував виконанням національного гімну «Ще не вмерла Україна», який у тексті названо забороненим на материковій Україні.
Марія Машір та хор Юрія Бенецького
У 1926–1927 роках Олександр Кошиць відновив діяльність Національного хору. До цього проєкту долучилася оперна співачка Марія Машір.
У перервах між концертами вона підготувала та записала на платівки кілька пісень зі свого репертуару. У вересні 1927 року були записані «Коли б мені, Господи», «Карі очі», «Чого вода каламутна», «Гандзя», «Ой, казала мені мати», «Стоїть гора високая», «Віють вітри», «Баламути», «Реве та стогне Дніпр широкий» і «Коли б мені така молодиця», виконані в дуеті з Іваном Басманівим.
1927 року Марія Машір очолила народний театр, де працювала як співачка, драматична артистка та режисер. Під її керівництвом театр продовжив діяльність із популяризації українського мистецтва в Америці.
На початку 1929 року Марія Машір підписала контракт із корпорацією «Чикаґо Сівік Опера Компані» та разом із чоловіком і донькою Марією Бенецькою виїхала до Чикаго. 29 листопада того ж року відбулося відкриття нового будинку опери. Його зал вміщував 3563 особи і був другим за величиною після «Метрополітен-опери» у Нью-Йорку.
Під час роботи в «Чикаґо Сівік Опера» Машір виступала з Тіто Скіпою, Розою Райзою, Форрестом Ламондом, Джоном Томасом, Мері Ґарден, диригентом Джорджем Полакко та іншими представниками оперного мистецтва.
Після приїзду родина Бенецьких організувала концерт української пісні за участю Українського національного хору Юрія Бенецького. Концерт відбувся 28 грудня 1930 року в залі оперного театру.
Наступного дня американська преса опублікувала відгуки та рецензії на концерт. Українська газета «Свобода» повідомляла, що це була велика маніфестація української пісні в приміщенні однієї з найбільших зал Америки.
Хор Юрія Бенецького був заснований 25 серпня 1930 року, за кілька місяців до концерту. У 1931 і 1932 роках він двічі здобував золоті медалі на музичних фестивалях штату Іллінойс, а 1933 року виступив із самостійною програмою на виставці народів світу в Чикаго.
Спів хору часто транслювали по радіо. Колектив був відомий серед української та американської публіки. Марія Машір до кінця життя залишалася його солісткою.
Фото: ukrainianpeople
Автор: Данило Пєвчев