Український слід Осипа Хоми у США був надзвичайно вагомим. Хоча й нетривалий у часі, він залишив по собі яскравий і помітний відбиток. Постать Осипа безумовно заслуговує на увагу й шану з боку всієї української громади.
Осип Хома народився 22 січня, і сьогодні ми маємо нагоду згадати, вшанувати та розповісти про унікальні життєві та спортові історії, пов’язані як зі США, так і з Україною. Втім, із прикрістю мусимо зазначити: побачити й пожити у вільній Україні йому, на жаль, так і не судилося. Бо народився він в окупації, жив в окупації, а відійшов у Вічність на чужині. Болісно усвідомлювати, що його мрія так і не здійснилася. Ось як Осип Хома говорив про це: «Знаєш, я переїхав так багато світу, бачив полярну зорю і Хрест Півдня, знаю, як за Уралом сонце сходить і як виглядають тропічні джунґлі, а все-таки – хоч не погано нам і тут, в Америці, – я не можу забути цієї малої рвучкої Бистриці. Колись мене тягнуло від неї у світ – а тепер я дав би пів світу, щоб побачити Бистрицю ще раз. От, хоч би поглянути на наші сторони й показати їх моїй Тамарці… Чи дозволить нам Бог побачити ще раз нашу землю… Не хотілось би тут назавжди залишитися». Осип дуже хотів повернутись в Україну – незалежну Україну, за яку він боровся у ринзі, на фронті і у самому житті.
Американський період у житті Осипа Хоми
Літописець прикарпатського спорту Олег Олексишин про переїзд Осипа до США із Німеччини пише таке: «У 1949 р. отримала такий дозвіл і родина Хомів, перебравшись майже у повному складі до Америки. Лише Осипу довелося ще на якийсь час затриматися в Німеччині. І тільки за два з лишком роки українець разом зі своєю дружиною-латишкою, на ім’я Дзідра, з якою його звела нелегка табірна доля, зміг також емігрувати в американський штат Коннектикут». Цей “якийсь час” тривав, як виявилося, понад два роки. Що ж змусило Осипа залишитись або хто не випускав його – це питання залишається відкритим. Можливо є родинні спогади про це. Було б цікаво дізнатися.
Отже, у 1951 році Осип Хома долучається до родини у США. У новій країні в родині Хомів народжується донька Тамара – починається новий етап життя. Осип влаштовується на роботу, долучається до української громади, бере участь у національно-патріотичних заходах, акціях і маніфестаціях.
На жаль, детальної інформації про ці роки його життя в Америці збереглося обмаль. Але є дуже цікаві факти, на які я хочу звернути увагу. Зокрема, у 1957 році Осип отримав американську натуралізаційну картку. Тобто через шість років по приїзду до США. Напевно, у ті роки це було нормою закону. Далі відомо, що 30 квітня 1958 року, за свідченнями різних авторів, сталася трагічна випадковість у лікарні Нью-Гейвена. Осип перебував там на лікуванні. Після операції – хірургічного втручання на жовчному міхурі – медичний персонал транспортував його на ношах ліфтом з операційної до палати. І саме в цей момент сталося непоправне: коли ноші з Осипом лише наполовину завезли до кабіни ліфта, підйомник раптово рушив униз. Двері ліфта зчепилися й розчавили грудну клітину пацієнта, який перебував у непритомному стані під дією наркозу. Від отриманих травм Осип Хома помер на місці у віці 43 років. Ця трагедія й досі викликає більше запитань, ніж відповідей. Похований Осип Хома на цвинтарі у місті Нью-Гейвен, штат Коннектикут.
Спогади українців у США про Осипа Хому
Українська громадська діячка, правозахисниця із США Галина Климук-Хом’як згадує таке про Осипа Хому: «Я памʼятаю його похорон. Знаю його брата доньку. Мені було 4 чи 5, як він помер. Більше, як вже написано, ми не знаємо. Знаю що він був дуже великий і важко було його вдягнути й чоботи знайти». Пані Галина мені розповіла, що фото надгробка поховання Осипа Хоми у США їй надіслала донька Платона Хоми – молодшого брата Осипа, пані Ліда.
Побратим Осипа, М. Макаренко із США, у спогадах писав наступне: «У найгрізніші часи для України, коли на її землях змагалися два окупанти, друг Осип Хома вступає в ряди Української Дивізії, щоб зі зброєю в руках боронити свій народ. З бою під Бродами, а пізніше з совєтських концтаборів пощастило йому вийти живим і здоровим. Але не думав він тоді про себе і свій добробут. Вірний син України вступає в ряди УПА, щоб далі боротися з її ворогами. Бл. п. О. Хома був визначним і відомим боксером, що свої вмілості віддав для боротьби з жорстоким окупантом. Славної пам’яти командир «Боксер» був учасником великих боїв УПА в Яселку, Поломні, Щавне Куляшне, Команча. Це він вивів з оточення цілий почот відділу Командира Хріна у великому бою на горі Камінь над Пребишовом. Це його, людину скромної, але шляхетної вдачі, любили й поважали не тільки вояки УПА, але все українське населення, серед якого жив він і боровся. Завжди веселий і жартівливий, підбадьорював він стрілецтво в найскрутніших ситуаціях. Був загально відомим не лише в нашому терені, на Лемківщині, але писала про нього й ворожа польська та чехословацька преса, як про якогось «великана», що носить, замість «запашки», на грудях кулемет і в бою ніколи не залягає. Сп. п. Осип Хома перебуває щасливо великі облави 1947 року і виходить в рейд до Західньої Европи, де в Міттенвальді зустрічається зі своєю ріднею, що вже вважала його за небіжчика». Я наводжу ці спогади цілісними, бо у них є те, чого нам зараз не вистачає для цілісної картини життя та боротьби за волю України Осипа Хоми. Кожен, хто згадує про Осипа, додає щось своє унікальне – спогад, емоцію, історію. Таким чином, пам’ять про Осипа Хому живе.
Далі М. Макаренко згадує: «Коли здавалося, що всі небезпеки проминули і смерть уже не чигала на нього на кожному кроці, коли міг він після років боротьби подумати про себе і взятися до виховання своєї маленької дочки Тамари, яку так дуже любив, сталося несподіване». Що було далі ми вже знаємо. Осип Хома загинув передчасно, несподівано, трагічно. Адже пройти крізь пекло війни, полон і вижити… і так несподівано померти. Чи був це справді фатальний збіг обставин? Не має документального підтвердження, але звучить у спогадах і роздумах умисне втручання?
Історичний контекст лише підсилює ці запитання. Радянські спецслужби системно переслідували українських діячів за кордоном. Від рук радянських агентів у різні роки загинули: Симон Петлюра – вбитий радянським агентом у 1926 році у Франції; Євген Коновалець – у 1938 році у Нідерландах; Степан Бандера – у 1959 році у Німеччині.
Зі спогадів М. Макаренка похорон Осипа Хоми відбувався так: «30-го травня в Нью-Гейвені відбувся величний похорон, на який поз’їздилися з усіх сторін товариші сл. п. друга Осипа з УПА і Дивізії. Прибули на цвинтар, щоб пoпpoщатися з Ним майже всі українці з Нью-Гейвену та околиці. Над могилою виголосили прощальне слово полк. Долинський від Української Дивізії, старшина УПА О. Олег від Т-ва був. Вояків УПА, голова Головної Управи ООЧСУ проф. Вовчук. Хор відспівав «Ой, Морозе-Морозенко» та «Видиш, брате мій». Рідні, друзі, знайомі зі сльозами на очах підходили до домовини, щоб віддати Покійному останню прислугу, не вірячи, що дорогого Осипа немає вже між живими».
Майже вся українська громада прийшла віддати шану Осипу Хомі. Такої Слави й поваги він зажив. Українські часописи у США сповіщали на своїх шпальтах про трагічну загибель славетного українця.
Побратим на завершення своїх спогадів писав наступне: «Прощай ще раз! Хай Тобі присняться стрункі лани Лемківської сотні Хріна, що Ти так нею гордився. Хай присниться шум Бескиду над Вислоком Великим, де ти так часто кватирував. Спи спокійно, дорогий Друже, хай вільна Американська Земля буде Тобі легкою». Повернення до України – саме цього хотів Осип Хома.
Відомий у США український журналіст та спортовець Роман Дубляниця у своєму нарисі-спогаді писав таке про Осипа Хому: «Недавно несподівано помер боксер Осип Хома. Це невід жалувана втрата для українського спорту… Свій барвистий життєвий шлях закінчив в ЗДА, прибувши до Нью-Гейвен як політичний емігрант».
Давній друг Осипа, Олег Лисяк український громадський діяч, журналіст, письменник, дивізійник згадував про Осипа ось таке: «Багато років тому, на залізничній станції «Штарнбергер Бангоф» у Мюнхені, очікуючи на потяг до Міттенвальду, я побачив незвичайну постать. Людиною, яка звертала на лише мою увагу, але й увагу всіх людей, був високий, понад нормального росту мужчина в чорному гумовому плащі і спортовому кашкеті, з малою валізочкою у руці. З-під кашкету гляділи привітні ясно-блакитні очі, а п’ястук, що в ньому тримав велика рукоять валізки, знаменував незвичайну силу». Так ми дізнаємось про його зовнішній вигляд, зріст, колір очей, тіло будову й звісно надлюдську силу. Справжній українець, велетень й славень боротьби за свободу України.
Зі спогадів Олега Лисяка дізнаємося, що Осип вже не одноразово відвідував США, до того як приїхав з Німеччини. Він розповідає наступне: «В характері моряка, Осип Хома 48-кратно перепливає Атлянтійський океан, 24 рази побував у Нью-Йорку. Тут пробує вперше своїх сил як боксер-професіонал. Нокавтує в Нью-Йорку американського чеха Гавлічека в «Стенлі Джімнезіюм» на Бруклині і впадає в боксерським промоторам Нью-Йорку. Його законтрактовує манаджер Гудмен з Бостону і здається вже, що перед нашим Осипом відкритий шлях до великої професійної боксерської кар’єри. Його тренером стає колишній чемпіон світу Бенні Леонард».
Направду Осипу щастить у США і він має всі можливості зробити супер успішну кар’єру професійного боксера. Але трапляється непередбачувана справа, яку він мав полагодити у Польщі. Осип повертається і його настає війна. Він долучається до польської армії у боротьбі проти нацистської Німеччини. Потрапляє у полон. Згодом окупанти дізнавшись про боксерське минуле Осипа звільняють його. Він вступає до лав дивізійників і боронить Україну від комуністичного навалу. Знову потрапляє у полон. Тільки тепер вже комуністичний. Як громадянин Польщі, добивається звільнення. Одразу долучається до лав Української Повстанської Армії для визволення України від окупантів. Знаменито робить рейд через пів Європи зі своїми побратимами й пробивається до Західної окупаційної зони, де опиняється у таборі переміщених осіб у Німеччині, а згодом – до США.
Олег Лисяк продовжує свій спогад такими словами: «Ми сиділи на борті швидкої моторівки Осипа, навколо була тиша зелених лісів і плюскіт хвиль озера, а сонце з-поза гір гляділо нам прямо в очі. «Не знаю – відповідав сам собі мій друг Осип Хома, боксер і вояк, моряк і подорожник – не знаю. А все-таки не хотілось би тут назавжди залишатись».
На жаль, не справдились бажання та мрії Осипа. Він на завжди залишився у США. Але пам’ять про нього живе й по нині в Україні. Українці шанують й пам’ятають Осипа Хому. Адже він є світочем та прикладом для наслідування у боротьбі за свободу України. Зокрема, у Львові у Криївці є окремий зал присвячений Осипу Хомі.
Нам є ким і чим пишатися!
Автор: Олексій Лях-Породько
