Восьме березня в Україні асоціюється з квітами, подарунками та компліментами жінкам. Однак історично ця дата виникла як день боротьби за права жінок і не була пов’язана з образом «жіночності», який десятиліттями нав’язувала радянська традиція. Історія Міжнародного жіночого дня бере початок ще ХХ століття, а однією з перших ініціаторок жіночого дня була уродженка Вінниччини Тереза Сербер Малкіель – активістка робітничого руху у США, яка запропонувала відзначати Національний жіночий день. Згодом ідею підтримали європейські активістки, а 8 березня стало міжнародною датою солідарності жінок у боротьбі за рівність.
Про це повідомляє dreamschool.
Так, Тереза Сербер Малкіель є однією з перших ініціаторок жіночого дня. Вона народилася у місті Бар на Вінниччині, яке на той час входило до складу Російської імперії. У 1890-х роках її родина емігрувала до США. Попри хорошу освіту, Тереза, як і багато жінок-емігранток, працювала на текстильній фабриці в нью-йоркських нетрях. Робочий день тривав по 16-18 годин, умови праці були важкими, а зарплата – вдвічі нижчою, ніж у чоловіків.
У 1908 році в Нью-Йорку тисячі текстильниць вийшли на вулиці з вимогами скорочення робочого дня, гідної оплати праці та виборчих прав. Демонстрації розігнала поліція, страйкарок переслідували роботодавці, однак протестний рух не припинявся.
Тереза Малкіель була активною учасницею робітничого руху. Вона заснувала профспілку текстильниць і стала однією з лідерок Соціалістичної партії Америки. У 1909 році саме вона запропонувала відзначати Національний жіночий день. Того ж року, 23 лютого, у Нью-Йорку відбулася масова демонстрація жінок, які вимагали змін – від трудових прав до політичного голосу.
Протести у США стали прикладом для активісток у Європі, які також почали вимагати рівних прав. Коли жіночий рух у США набирав сили, європейські активістки розпочали обговорювати необхідність спільних дій. Одну з ключових ролей у цьому процесі відіграла німецька соціалістка і журналістка Клара Цеткін.
На початку ХХ століття жінки в Європі отримували нижчу зарплату за ту саму працю, не мали виборчих прав, а в багатьох країнах навіть не могли самостійно розпоряджатися власним майном.
У 1910 році в Копенгагені відбулася Міжнародна соціалістична жіноча конференція. Саме там Клара Цеткін запропонувала зробити Жіночий день міжнародним – щоб щороку в один день жінки в різних країнах могли заявляти про свої права.
Пропозицію підтримали. Уже 19 березня 1911 року Міжнародний жіночий день вперше відзначили в Австрії, Німеччині, Данії та Швейцарії. У демонстраціях взяли участь понад мільйон жінок. Вони вимагали: права голосу, рівної оплати праці, права обіймати державні посади та захисту від дискримінації та експлуатації.
У наступні десятиліття в багатьох країнах жінки почали отримувати виборчі права.
Однією з найрезонансніших подій, пов’язаних із цією датою, стали події 1917 року в петрограді (нині санкт-петербург, росія). 8 березня (за новим стилем) жінки вийшли на демонстрацію з вимогами «хліба і миру».
Ці протести стали початком Лютневої революції, що призвела до зречення царя Миколи II. Після цього Тимчасовий уряд надав жінкам російської імперії виборче право.
У 1975 році Організація Об’єднаних Націй офіційно визнала 8 березня Міжнародним жіночим днем. У 1977 році була ухвалена резолюція, що закликала всі країни відзначати цей день як день боротьби за рівність.
Та після Другої світової війни радянська влада почала формувати образ «ідеальної жінки» – турботливої матері, вірної дружини та відповідальної працівниці. Відкриті дискусії про рівні права не вписувалися в офіційну ідеологію, тому контекст 8 березня змінили.
Контроль над суспільством. Радянська держава прагнула усунути протестні рухи, які могли бути незалежними від партійної ідеології. Фемінізм з його вимогами рівності розглядався як потенційна загроза.
Збереження патріархального порядку. Попри офіційні заяви про рівність, жінки не мали реальної політичної ваги. Вони працювали нарівні з чоловіками, але залишалися відповідальними за побут і виховання дітей.
Перетворення на кероване свято. 8 березня стало офіційним державним вихідним. Замість демонстрацій за права почали проводити концерти, урочисті заходи та привітання від партійних керівників.
Інструмент пропаганди. Влада поширювала тезу, що в Радянському Союзі жінки вже мають усі права, тому феміністичний рух, нібито, не потрібний.
На Заході жіночий рух продовжував розвиватися, і 8 березня зберегло значення дня боротьби за права жінок. Та в Україні ще донедавна поширювався радянський наратив про 8 березня як «свято жіночності». Та радянській владі не вдалося вкорінитися.
Сьогодні в Україні планують остаточно відмовитися від святкування 8 Березня на користь нового національного свята. У Верховній Раді зареєстрували проєкт постанови про встановлення Дня української жінки, який має замінити свято з радянським минулим. Наразі ще тривають дискусії навколо доцільності святкування 8 Березня. Та у зв’язку з процесами декомунізації та відмовою суспільства від радянських традицій, в Україні вже не вперше лунають пропозиції повністю скасувати цей день.
Фото: dreamschool ,Американська історія та політика
Автор: Данило Пєвчев
Читайте нас у
Instagram