Другого травня цього року ми святкуватимемо День міста Львова, якому виповниться 770 років. Одне з найстаріших міст України було засноване у 1256 році князем Данилом Галицьким на честь свого сина Лева. Тоді столицею земель князя було місто Галич, від назви якого, за однією з версій, і походить назва Галичина.
На той час Галицьке князівство охоплювало на півночі частину земель сучасної Польщі, зокрема місто Перемишль, північно-східні схили Карпат, верхів’я Дністра, Пруту і Серету, а на півдні сягало Чорного моря і Дунаю. З 1199 року і до 1340-х років воно було об’єднане в Галицько-Волинське князівство. Саме в цей період місто Лева – Львів, завдяки своєму розташуванню на перехресті торговельних шляхів, швидко розбудовується, розвивається і вже з другої половини XIII століття стає столицею князівства.
Починаючи з цього часу, Галичина, а разом із нею і Львів, як центр краю, понад шість століть перебували під владою різних окупаційних держав у різних історичних формаціях: Польщі – 405 років, Угорщини, Австрії та Австро-Угорщини – 152 роки, фашистської Німеччини – 4 роки, Радянського Союзу – 48 років.
І лише впродовж восьми місяців – від 1 листопада 1918 року, дня проголошення ЗУНР, до 25 червня 1919 року, коли Антанта визнала право Польщі окупувати Галичину, – українці реально жили в незалежній республіці. Хоча формально остаточне рішення про приєднання Галичини до Польщі Рада послів Антанти ухвалила лише 14 березня 1923 року – з умовою надання українському населенню автономії, яка так і не була виконана.
За весь час усіх окупацій на українців чинився постійний тиск – якщо не з метою повного, то принаймні часткового позбавлення їхньої ідентичності, національної самосвідомості, культури, мови, звичаїв і традицій, історичної пам’яті. Але окупантам так і не вдалося цього досягти. Українська нація вижила і вистояла. Особливо міцно трималися свого галичани, львів’яни.
Недаремно Львів називають П’ємонтом українства. Ми часто вживаємо це означення, не надто заглиблюючись у його суть. Для довідки: П’ємонт – історична область на півночі Італії, де розпочалися об’єднавчі процеси італійських земель в одну державу. Приклад італійців став імпульсом для визвольних рухів «недержавних» народів у Європі, які почали шукати свій «П’ємонт». Українці не стали винятком.
Таким «П’ємонтом» України став саме Львів. Саме тут вирували хвилі вільнодумства, нескореності, дисидентства, боротьби за незалежність і соборність України, формувалися майбутні державні та політичні діячі – В’ячеслав Чорновіл, Степан Хмара, Ігор Юхновський, брати Горині, Мирослав Маринович та інші. Кожен великий рух спротиву починався у Львові й поширювався на всю Україну. Без Львова не було б ні Помаранчевої революції, ні Майдану.
Львів’яни стали в перші ряди захисників Батьківщини і під час захоплення москалями Луганська та Донецька, і під час рашистської навали на Україну у 2022 році. Героїчно воюють вони і нині, віддаючи свої сили, здоров’я, а часто й життя на олтар волі та незалежності України.
За роки війни тисячі похоронок приходили і продовжують приходити в оселі львів’ян і галичан. Алеї Слави з’явилися в містах і селах усієї Галичини. Вічна пам’ять і слава полеглим воїнам!
Львів – багатонаціональне і багатоконфесійне місто. Згідно з останнім переписом населення 2001 року, у Львові проживало 88,1% українців, а решту становили росіяни, поляки, білоруси, євреї, вірмени, німці та представники інших національностей. За віросповіданням найбільше у місті греко-католиків, православних, римо-католиків, мусульман та юдеїв. Усі вони мають свої культові споруди.
Станом на 1 січня 2016 року населення Львова становило 728 350 осіб. Після початку повномасштабного російського вторгнення у 2022 році, станом на 2024 рік, у Львові перебувало понад 150 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Нині кількість населення міста разом із переселенцями становить близько одного мільйона жителів.
Львів посідає визначне місце в економіці України. До війни в місті працювало 218 великих промислових підприємств, понад 40 банків, 4 біржі, 13 інвестиційних компаній, 80 страхових організацій, 24 лізингові фірми, 77 аудиторських компаній і майже 9 тисяч малих підприємств. Після початку війни на Донбасі, а особливо після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році, багато підприємств, передусім малих і середніх, закрилися. Точну їх кількість зараз визначити складно.
Часто російські інвестори діяли цілеспрямовано, щоб зруйнувати українські підприємства. Прикладом може слугувати Львівський автобусний завод. ЛАЗ існував з 1945 року, а його автобуси були відомі на весь тодішній Радянський Союз. Однак уже у 2018 році власник акцій підприємства, російський бізнесмен Ігор Чуркін, довів завод до банкрутства. Підприємство зупинилося, тисячі працівників були звільнені, а територія заводу площею 50 гектарів занепала.
Попри важкі часи, більшість львівських підприємств вистояли і продовжують працювати. Вони функціонують у таких галузях, як машинобудування і металообробка, ІТ-технології, легка, будівельна та харчова промисловість, хімічна і нафтохімічна галузі, енергетика, логістика.
Сьогодні у Львові працюють такі великі підприємства, як ПАТ «Концерн Галнафтогаз» – власник мережі АЗК «ОККО», однієї з найбільших в Україні; ЗАТ «ЛКФ “Світоч”», що виробляє шоколад і солодощі; «Галка Лтд» – кавова фабрика; ВАТ «Львівська пивоварня»; Львівська тютюнова фабрика; ПрАТ «Львівський лікеро-горілчаний завод»; ПрАТ «Львівський електроламповий завод “Іскра”»; ДП «Державний ювелірний завод»; «Концерн-Електрон»; Львівський локомотиворемонтний завод та інші.
У Львові діють дев’ять закладів вищої освіти. Серед них – одні з найкращих в Україні: Львівський національний університет імені Івана Франка та Національний університет «Львівська політехніка», а також всесвітньо відомий Український католицький університет.
Львів – це також центр культурного і туристичного життя. Тут багато театрів, музеїв, галерей, виставкових просторів, екскурсійних маршрутів. Місто живе культурним розмаїттям. Про все це можна докладно дізнатися з численних довідників і статей, тож не хочу цим перевтомлювати читача.
Хочу сказати лише одне: Львів – це міць України, історичний форпост її незалежності, її гордість і краса.
Особисто для мене Львів – це незабутнє і найпрекрасніше місце моєї студентської юності. Саме тут я знайшов найкращих друзів, уперше зустрів свою дружину, тут народилася моя донька, тут я проходив перші сходинки свого професійного і громадського становлення.
І тепер, приїжджаючи до Львова, я щоразу схиляю голову перед його історичною сивиною і сучасною актуальністю, вдихаю повітря волі й мужності, надовго хмелію його життєдайним гомоном.
Хай живе неповторний, вільний і незламний Львів!
Автор: Мирослав Ґрех
