Починаючи з першого дня нової президентської каденції Дональда Трампа актуальність теми зовнішньої політики Сполучених Штатів Америки б’є абсолютно всі рекорди, адже 47-й президент найвпливовішої держави світу кардинально змінив традиційні акценти та наразі сконцентрувався на вирішенні проблем у Західній півкулі.
Але попри все, сьогодні ми стоїмо на порозі нової ери – ери, коли США як найпотужніша держава та демократія світу безальтернативно мусить залишатися непорушною стіною і захистом для усієї західної цивілізації від так званої сучасної “вісі зла” або можемо назвати їх як “новітніх вершників Апокаліпсису” – Китаю, Росії, Ірану та Північної Кореї. І перелік саме цих держав у списку першочергових завдань для другої адміністрації Дональда Трампа не применшено через його поточну надувагу до Канади, Мексики, Гренландії та Панами, бо мова йде не про тактичні, а про стратегічні цілі.
Для початку просто констатуймо той факт, що у світі постійно відбуваються військові конфлікти, проте ми всі маємо пам’ятати про два гарячі фронти – Україну та Ізраїль, які ведуть екзистенційну боротьбу, до якої прямо чи опосередковано залучені всі “новітні вершники”. І від перемоги чи поразки цих двох держав без перебільшення залежить майбутній світовий порядок, бо якщо впадуть Україна та Ізраїль, то далі за принципом доміно впадуть і інші держави та сталі міжнародні інституції і це лише питання часу та методів, які будуть використовувати “новітні вершники”.
І слід розуміти, що Сполучені Штати Америки завжди мають дбати про власні інтереси, бо це є нормою у світовій історії. До прикладу, відомий англійський (британський) політик та багаторічний прем’єр-міністр Сполученого Королівства середини ХІХ століття лорд Генрі Палмерстон є автором вже давно легендарної фрази: “У Британії немає ні вічних союзників, ні постійних друзів, вона має лише постійні інтереси і захищати їх – наш обов’язок!”. Питання лише в тому яка це держава – демократична, авторитарна чи тоталітарна? Бо це суттєво впливає на поняття національних інтересів у межах самої держави, а також на міжнародній арені.
А тепер давайте безпосередньо перейдемо до нашої проблеми, а саме зовнішньої політики США щодо “вершників” у найближчі як мінімум чотири роки.
Тож, першочергово Сполученим Штатам потрібно взятися за вирішення російського питання. Чому саме російського, а не китайського? Все дуже просто – саме Росія, а не Китай сьогодні є найбільшою небезпекою для США, адже з Китаєм (за допомогою санкцій та мита – авт.) можна прагматично домовитись і офіційний Пекін в принципі готовий грати за встановленими правилами.
Тому у питанні зовнішньої політики щодо Росії США мають бути дуже обережними і постійно пам’ятати деякі геополітичні аксіоми. До прикладу, що сьогодні не 1990-ті роки, а вже 2025-ий і світ кардинально змінився. Тому змінилася і геополітична ситуація, а отже і ключові гравці сучасних міжнародних відносин. І розглядати світ з точки зору двох геополітичних центрів (Вашингтону та Москви) вже давно не актуально, бо після розпаду Радянського Союзу пройшло майже 35 років. І, до слова, Росія – це далеко не СРСР за своїм впливом на світопорядок. Але це тема для окремої статті.
Проте, до прикладу, деякі європейські політики продовжують вважати, що думка Росії є надважливою і її потрібно враховувати на 100%. Але це абсолютно не відповідає дійсності, більше того – це дуже шкідливо для США та всього сучасного демократичного світу.
Тож, ось кілька потенційних напрямків зовнішньої політики США, які мають бути використані для протистояння з Росією. На нашу думку, одним із найдієвіших кроків буде економічний блок, зокрема, продовження та поглиблення санкційної політики. Як відомо, США вже багато зробили у цьому напрямку, однак, ще є над чим працювати, зокрема, у питанні точкового санкційного тиску проти фінансових установ Росії, енергетичного блоку її економіки і персональних санкцій проти російських чиновників та олігархів наближених до офіційного Кремля. І, повірте, цей натиск спрацює тільки на користь США.
Також, на нашу думку, дієвим кроком може стати продумана політика американської адміністрації у нафтогазовому питанні, а саме – зменшення можливостей Росії експортувати свої енергоносії. США може дуже прагматично зіграти у цю “карту”, що принесе значну користь як самій американській економіці, так і енергетичній безпеці усієї Європи. І тут “поле” для гри просто величезне. До прикладу, можна провести кілька “наполегливих” та взаємовигідних переговорів з Саудівською Аравією, яка є лідером ОПЕК. І не потрібно чекати ще кілька місяців як того хоче саудівський наслідний принц Мухаммед ібн Салман ас-Сауд.
Надзвичайно важливими у американо-російському протистоянні є і безпекові питання. Тут адміністрація Дональда Трампа може направити свої зусилля на продовження зміцнення оборонної співпраці з союзниками в рамках НАТО, а також окремо з Туреччиною. І, до слова, європейські країни-члени НАТО дійсно мають почати більше дбати про власну безпеку поступово збільшуючи відсоток ВВП на оборону, а не постійно та з острахом дивитися у бік Москви. Повірте, колективний тиск на Росію просто виб’є всі важелі її впливу на Європу, Близький Схід і на так званий глобальний Південь.
Окремо потрібно виділити питання кібербезпеки. Тут США мають суттєво посилити свої позиції, зокрема щодо захисту від кібератак та глобальної боротьби з кіберзлочинністю, бо як відомо дуже часто за терористичними угрупуваннями стоять саме російські силовики.
Щодо політичної сторони співпраці, то США повинні продовжувати діалог з Росією але робити це з позиції сили, бо сьогодні Росія ослаблена як ніколи за останні 25 років, а її топчиновники та олігархи повністю залежні від банківської та фінансової політики країн Західної Європи та США.
І, найголовнішим для США у вирішенні російського питання є підтримка України. Це парадоксально звучить, але саме для власної безпеки Сполучені Штати повинні продовжувати військово та політично підтримувати український народ до його перемоги та підписання нового миру, який може стати фундаментом для нової системи міжнародних відносин. До речі, підтримка України принесе не тільки колосальну користь американській економіці, а й значно посилить політичний вплив офіційного Вашингтону у довготривалій перспективі.
Для повного розуміння, після початку війни (2014 р.) та повномасштабного вторгнення Росії в Україну (2022 р.) ми вже точно не можемо говорити про встановлений та прийнятий міжнародним співтовариством порядок чи якусь безпеку у Європі, а отже і в усьому світі. Тож, активна чи пасивна позиція у цьому питанні може принести або міжнародний тріумф або дуже неприємну (як мінімум репутаційну) поразку Сполученим Штатам Америки на всіх континентах.
Чому так? Як відомо, Росія як один з постійних членів Ради Безпеки ООН та гарантів Будапештського меморандуму (1994 р.) прямо порушила свої зобов’язання щодо України (як члена ООН) і, як наслідок, відбулося повне нівелювання величезної кількості норм міжнародного права та почався період “світопорядку хаосу”, у якому вже відбувається цілий ряд негативних процесів для західної цивілізації, лідером якої є саме США.
Тому США мусять продовжувати залишатися першим номером, бо інакше дійсно спрацює принцип доміно і ми вже не зможемо стримати “вершників”. І, давайте будемо відвертими, без лідерства США не тільки Європу, але й Близький Схід, Азійсько-Тихоокеанський регіон (АТР), Латинську Америку та Африку поглинуть колосальні суспільно-політичні проблеми.
Що стосується зовнішньої політики США щодо Китаю у найближчі як мінімум чотири роки, то вона повинна бути багатогранною та швидко пристосовуватися до змін у світовій політиці та глобальній економіці. І, що надзвичайно важливо, співпраця США та Китаю напряму залежить від того, як саме нова адміністрація 47-го президента Сполучених Штатів розв’яже “російське питання”.
Попри все, на нашу думку, США повинні продовжувати переговори щодо нових торговельних угод з Китаєм, спрямованих на зменшення торговельного дефіциту та захисту інтелектуальної власності. США мають прагматично використовувати свою економічну могутність у час, коли саме Китай має найбільші за останні кілька десятиліть демографічні та економічні проблеми. Цей короткий проміжок часу та сприятливі можливості не можна втратити.
Щодо питання військово-політичної безпеки, то США повинні продовжувати зміцнювати оборонну співпрацю з союзниками в регіоні, зокрема з Японією, Південною Кореєю, Австралією та іншими країнами АТР. Тобто потрібно посилювати та розширювати “азійське НАТО”. Також США повинні посилити і поглибити співпрацю з Китаєм у сфері інтелектуальної власності, штучного інтелекту та кібербезпеки. Крім цього, потрібно посилювати співпрацю у рамках “п’яти сестер” (Сполучені Штати, Канада, Великобританія, Австралія та Нова Зеландія), що теж допоможе у вирішенні китайського питання.
Політична співпраця з Піднебесною має базуватися на діалозі щодо питань, які стосуються спільних інтересів, до прикладу, питання нерозповсюдження ядерної зброї та боротьба з тероризмом, бо для обох держав це дійсно важливі питання.
І, насамкінець, США черговий раз можуть показати, що вони продовжують підтримувати суверенітет та територіальну цілісність Китаю, зокрема щодо питань Тайваню, але при цьому притримуватися політики подальшої підтримки цього острову.
Щодо зовнішньополітичних шахів з Іраном, то США мають грати виважено та обережно. Для початку можемо зазначити, що офіційний Вашингтон позитивно вирішивши російське питання дасть сигнал не тільки Китаю але й Ірану. І, ось кілька потенційних напрямків, які допоможуть новій президентській адміністрації США тримати все під контролем. Почнемо (за аналогією з Росією) із санкцій. Сполучені Штати повинні продовжувати застосовувати санкції проти Ірану, у першу чергу, щодо його ядерної програми та підтримки тероризму. Це надзвичайно важливо і для стратегічного партнера США на Близькому Сході – Ізраїлю та загалом країн Перської затоки. Цей крок дозволить вирішити одразу кілька важливих питань для Сполучених Штатів. Зокрема, ще більше послабить терористичні організації та рухи, а також допоможе у подальшому вирішенні сирійського питання.
Крім цього, США повинні продовжувати зміцнювати оборонну співпрацю зі своїми союзниками в регіоні. Особливу увагу також потрібно приділити співпраці з Туреччиною, яка вже давно мріє як мінімум про регіональне лідерство і буде ще завзятіше протистояти як Ірану, так і Росії. Тобто, Туреччина в принципі має стати одним із ключових союзників США.
Також Сполучені Штати повинні зберігати військову присутність у близькосхідному регіоні, але уникати прямої військової конфронтації з Іраном. На нашу думку, США повинні продовжувати підтримувати регіональні сили безпеки, зокрема сили безпеки та оборони Ізраїлю, у їх боротьбі проти терористичних організацій регіону за якими часто стоїть саме Іран. До речі, послаблення у цьому питанні Ірану автоматично ослабить і Росію. Тож, як бачимо, можна одним пострілом кількох зайців “заспокоїти”.
Зовнішня політика США щодо Північної Кореї повинна спиратися на досягнення у російському та китайському напрямках. Ми ж прекрасно розуміємо, що без підтримки та співпраці Китаю та Росії з офіційним Пхеньяном авторитарний режим Кім Чен Ина дуже швидко змінить свою войовничу риторику і перестане поводитися як неконтрольований детонатор. Тож, у безпековій політиці щодо Північної Кореї США повинні продовжувати зміцнювати та поглибоювати оборонну співпрацю з союзниками в регіоні, у першу чергу з Південною Кореєю та Японією, а також системно піднімати північнокорейське питання на американо-китайських дипломатичних переговорах.
Слід також розуміти, що Північна Корея попри все продовжує розвивати свою ядерну програму, а також системно проводить ракетні випробування (за взаємовигідної підтримки Росії – авт.), що постійно поглиблює протиріччя в цьому регіоні.
Важливим для США є також питання кібербезпеки, бо північнокорейські хакери, які є підконтрольними авторитарному режиму вже неодноразово здійснювати атаки на фінансові установи провідних країн світу і, до прикладу, викрадали криптовалюту на мільярди доларів, а потім ці кошти використовувалися для подальшої розробки ядерної програми КНДР.
Тому США повинні постійно застосовувати всі доступні засоби та механізми впливу на Північну Корею, а також бути військово присутніми у Південній Кореї та навколо Корейського півострова.
Тож, як бачимо, для нової президентської адміністрації США на найближчі роки є дуже багато роботи. Проте, ми маємо чітко розуміти, що жоден із “вершників Апокаліпсису” самостійно не зможе протистояти Сполученим Штатам, але всі разом вони можуть створити дуже серйозні проблеми для офіційного Вашингтону одночасно на трьох “фронтах” – у Європі, на Близькому Сході та Азійсько-Тихоокеанському регіоні.
Тому США життєво необхідно продумано та раціонально діяти на випередження, бо інакше весь сучасний демократичний блок країн світу, а за ним і всю людську цивілізацію чекають м’яко кажучи скрутні часи та непередбачені події ери “світопорядку хаосу”.
Автор: Юрій Копинець