Нещодавно я подорожував до України, де відвідав урочистості з нагоди Дня Незалежності України у Львові та долучився до друзів, колег і студентів у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на церемоніях святкування початку нового навчального року, а також на занятті-дискусії про відносини США й України. Після трьох з половиною років відсутності мене вразило, наскільки легко я зміг знову зануритися в ритм життя України, попри триваючу війну. Я щиро сподіваюся, що мій візит, невеликий жест солідарності з втомленими від війни, але незламними українцями, допоміг підняти їм дух. Вони ж, без сумніву, підняли мій своєю мужністю та рішучістю й надалі захищати свою свободу і демократію. Було важко залишати Україну.
Фото: бандуристка з Київщини виступає на Карловому мосту у Празі.
Після моєї подорожі в Україну я вирушив до Праги — міста, про відвідання якого мріяв десятиліттями. Можу підтвердити, що є вагома причина, чому чеська столиця є одним із провідних туристичних напрямків у Європі — це вражаюче красиве місто! Але що зробило цю подорож особливою для мене — так це сильна присутність українців. На цій частині мандрівки мене супроводжувала моя дружина Соня.
Під час екскурсії Прагою наш гід згадав, що українці є найбільшою етнічною меншиною у Чехії — звісно ж, через величезний наплив біженців, спричинений війною Росії проти України.
За даними, зібраними Статистичним управлінням Нідерландів (CBS), до повномасштабного вторгнення Росії в Україну у Чехії проживало близько 190 000 українців. Від початку війни у лютому 2022 року Чехія прийняла приблизно 400 000 українських біженців, що довело загальну кількість до майже 600 000 українців, які нині мешкають у Чехії. Населення Чеської Республіки оцінюється приблизно в 11 мільйонів осіб.
На початку цього року онлайн-видання expats.cz опублікувало матеріал, у якому підкреслювалося, що українці становлять близько п’яти відсотків населення Чехії та складають половину всіх іноземців у країні. Автор статті, визнаючи виклики прийняття такої великої кількості українських біженців, зазначав, що «оскільки війна в Україні триває, українська громада у Празі розквітла: з’являються нові бізнеси, культурні ініціативи та зростає відчуття належності».
На бруківці празьких вулиць ми справді чули багато української мови від перехожих, але кілька особистих зустрічей із українцями під час нашого тижневого перебування підтвердили, що українці мають міцну присутність у місті та країні.
Під час прогулянки величним Карловим мостом ми натрапили на бандуристку з Білої Церкви, яка зачарувала натовп своїм чарівним виступом.
У класичному чеському ресторані ми мали жваву розмову з нашою офіціанткою Оленою з Дніпра про різницю між чеськими та українськими дерунами та про унікальні риси національних кухонь обох країн.
На відкритому ринку Гавела, де ми купували смаколики й сувеніри, виявилося, що продавчиня — молода українська мати з Сумщини. Вона евакуювалася зі свого дому в прикордонному районі, який потерпає від жорстоких російських обстрілів. Наша розмова про війну, її родину та підтримку Америки Україні довела її до сліз, і вона міцно обійняла нас.
Ми зустрілися на каву з Ганною Твердохліб, уродженкою Закарпаття та колишньою журналісткою «Голосу Америки», яка нині мешкає у Празі. Вона жартома сказала, що її прихильність до Праги може бути пов’язана з тим, що її рідне місто Ужгород певний час входило до складу Чехословаччини.
Фото: активісти протестують проти вторгнення Росії в Україну в історичному центрі Праги.
На Староміській площі ми розмовляли з активістами Prague Maidan (українцями та чехами), які розгорнули величезний банер із написом: «Russia, Hands Off Ukraine». Вони збирали пожертви на підтримку України й роздавали проукраїнську літературу та значки.
Під час одноденної поїздки до Карлових Вар — відомого курортного міста неподалік Праги — ми зустрілися зі Світланою, українською вчителькою з Дніпра, з якою моя дружина цього року проводить розмовні заняття англійської через американську програму ENGin. Світлана навчила нас правильно набирати й пити воду з місцевих гарячих джерел.
Ми почали екскурсію в Карлови Вари з празького автобусного вокзалу, де кілька кас призначені для поїздок в Україну і де багато пасажирів розмовляли українською, обіймали й цілували рідних, що прибували чи від’їжджали, — показник того, що багато переміщених українців продовжують їздити туди й назад.
Прогулюючись Прагою кілька днів, ми не могли не помітити, що на державних установах поряд із чеськими та європейськими прапорами зазвичай майорів синьо-жовтий прапор України. Це символічне свідчення значної та непохитної підтримки України з боку чеського керівництва перед обличчям російського вторгнення. Для прикладу, президент Петр Павел та прем’єр-міністр Петр Фіала очолили ініціативу, яка вже надала Україні понад два мільйони артилерійських снарядів. Перелік чеської військової допомоги Україні є довгим.
Вияв народної підтримки України також був помітний на знаменитій стіні Джона Леннона в Празі, вкритій графіті. Заснована як місце вшанування після вбивства відомого учасника «Бітлз» у 1980 році, вона перетворилася на постійно змінювану площину антиавторитарних протестних послань. Сьогодні вона служить полотном для вільного самовираження та коментарів щодо сучасних проблем. Особливо привернув нашу увагу один малюнок: анонімний вуличний художник зобразив президента Трампа, який доїть синьо-жовту корову, — очевидно, натяк на спершу суперечливі та однобокі зусилля адміністрації США змусити Україну підписати угоду про корисні копалини. Я додав і своє послання на стіну: «Свобода, Мир і Справедливість для України!»
Фото: на стіні Джона Леннона у Празі. Вуличний художник зобразив президента Трампа, який доїть синьо-жовту корову, тоді як Путін тягне її за хвіст, наче відмовляючись відпустити.
У цій статті я не заглиблювався в довгу історію української громади Праги, але завершу однією цікавою історією, яка має особливе значення для мене як колишнього керівника Української служби «Голосу Америки». Після комуністичного перевороту в Україні понад сто років тому міністр освіти Української Народної Республіки Никифор Григоріїв знайшов притулок у Празі, де став одним із лідерів української діаспори в Чехословаччині у 1920–1930-х роках. Пізніше він переїхав до Сполучених Штатів, де зрештою став першим директором Української служби «Голосу Америки». Про життя українців у Празі в 1920–1930-х роках можна прочитати в чудовій біографії Григорієва, написаній київською історикинею Ольгою Сухобоковою.
Посилання:
https://www.cbs.nl/en-gb/news/2025/19/4-7-million-refugees-from-ukraine-across-europe
https://www.expats.cz/czech-news/article/i-still-believe-most-czechs-support-us-ukrainians-in-prague-face-uncertainty-with-resilience
https://www.reuters.com/business/aerospace-defense/czech-arranged-ammunition-shipments-ukraine-are-increasing-says-government-2025-07-17/
Про автора:
