Повномасштабне вторгнення Росії у 2022 році спричинило демографічну кризу в Україні, і саме університети постраждали одними з перших – студенти масово виїжджали за кордон, а державне фінансування було переорієнтоване на військові потреби.
Головний корпус університету. Фото: Девід Кириченко.
Однак у місті Житомир – обласному центрі, розташованому за півтори години на захід від Києва – один навчальний заклад не лише вижив, а й знайшов спосіб розвиватися. Саме місто посідає унікальне місце в історії України: протягом короткого часу воно було столицею Української Народної Республіки під час визвольної боротьби 1917–1920 років.
Сьогодні Житомирська політехніка (Державний університет «Житомирська політехніка») є винятковою історією успіху у воєнний час.
Віктор Євдокимов, ректор Державного університету «Житомирська політехніка». Фото: Девід Кириченко.
Багато в чому перетворення університету пов’язують із його ректором Віктором Євдокимовим, який приєднався до закладу у 2005 році, а з 2016-го очолює його як ректор.
«Модель, яку ми тут будуємо, є особливо цікавою через загальний стан вищої освіти в Україні сьогодні, – сказав Євдокимов. – Зараз у країні понад 200 університетів. З огляду на демографічні ризики та наслідки війни – коли так багато молодих людей виїхало – ми повинні визнати неприємну правду: жоден державний бюджет не здатен фінансувати таку кількість закладів».
Проблема, пояснив він, є структурною. «Перший виклик – фінансовий. Другий – демографічний, адже стільки абітурієнтів, як до війни, вже ніколи не буде, – сказав Євдокимов.
Нещодавно уряд запровадив нові правила, які дозволяють чоловікам віком від 18 до 22 років виїжджати за кордон, намагаючись стримати відтік підлітків, які залишають країну у 17 років.
«Багато університетів зіткнуться з проблемою – у них просто не вистачить студентів. І навіть якщо будуть, їхня кількість буде надто малою, щоб забезпечити достатній дохід для утримання інфраструктури, виплати зарплат і покриття операційних витрат», – сказав Євдокимов.
«Саме тому нам потрібна консолідація – менше, але сильніших університетів у кожному регіоні. Проте вкорінене керівництво чинить опір змінам. Нам потрібне повне перезавантаження».
Сучасне бомбосховище, збудоване для студентів університету. Фото: Девід Кириченко.
Зовнішні спостерігачі погоджуються, що система вищої освіти України стоїть перед екзистенційними викликами. «Університети в Україні зазнали величезного впливу, але водночас продемонстрували неймовірну здатність до адаптації», – сказав Олександр Панкієєв, доцент і керівник кафедри української культури та етнографії імені Куля (Kule Chair) в Університеті Альберти. – «Звісно, це стосується не всіх закладів».
Підтримка бізнесу
Зміни у системі вищої освіти України відбуваються повільно. Але Житомирська політехніка зуміла перезапустити модель – частково завдяки підтримці одного з найбагатших українських бізнесменів Геннадія Буткевича, засновника BGV Group.
За його сприяння університет розширив освітні програми, відновив дослідницьку екосистему та пов’язав свій розвиток із місцевою промисловістю та загальнодержавними потребами. Компанія BGV також фінансує стипендії, відкриваючи більше можливостей для навчання студентів.
Нещодавно відремонтована будівля Державного університету «Житомирська політехніка». Фото: Девід Кириченко.
Сам регіон має стратегічне значення. Житомирська область багата на корисні копалини і привертала увагу під час обговорень між США та Україною щодо угод про видобуток мінералів.
Буткевич, який очолює Наглядову раду університету, інвестував також у саме місто, відродивши футбольний клуб «Полісся Житомир», де, за чутками, іноді з’являється чемпіон світу з боксу у важкій вазі Олександр Усик.
Буткевич розглядає свої інвестиції як щось більше, ніж бізнес. Він заявив, що продав власну яхту, щоб допомогти розвитку «Полісся Житомир» – футбольного клубу, який став символом відродження міста. Тепер клуб підтримує особливі зв’язки з Житомирською політехнікою.
Віктор Євдокимов показує студентський фан-магазин клубу «Полісся Житомир» при університеті. Фото: Девід Кириченко.
Партнерство з BGV, наголошує Євдокимов, – це більше, ніж фінансова підтримка. Це, за його словами, приклад того, як бізнес і університети можуть співпрацювати під час війни.
«Це справжній приклад того, як бізнес і академічна спільнота об’єднують зусилля для розвитку науки, освіти та молодих талантів», – написав він у Facebook. – «Разом ми формуємо середовище, де освіта стає рушієм технологічних змін і економічного зростання України».
Стіна з логотипами різних партнерів, з якими співпрацює університет. Фото: Девід Кириченко.
У червні Євдокимов відвідав Хʼюстон, де разом із колегою Оксаною Черниш взяв участь у вечері Lincoln-Reagan Dinner – головній події Республіканської партії округу Гарріс – поруч із губернатором штату Техас Ґреґом Ебботтом.
«Там ми представили ініціативи нашого університету щодо політики для ветеранів і міжнародного академічного співробітництва», – написав Євдокимов після цього. – «Ми з гордістю презентували проєкт підтримки українських ветеранів – і вже отримали схвальні відгуки від наших американських партнерів».
Віктор Євдокимов, ректор Державного університету «Житомирська політехніка», та докторка Оксана Черниш із губернатором штату Техас Ґреґом Ебботтом на вечері Lincoln-Reagan Dinner у червні 2025 року. Фото: Віктор Євдокимов.
Стартап-екосистема під час війни
У лабораторіях університету перезавантаження вже відбувається. Директорка Науково-дослідного інституту медичних технологій Оксана Черниш показує ряди прототипів і пристроїв, створених студентами.
«Наразі ми допомогли запустити понад п’ять стартапів, включно з п’ятьма випускниками останньої школи стартапів, – сказала вона. – Дві команди перетворилися на повноцінні підрозділи в межах Наукового парку – один у галузі металообробки, інший – адитивних технологій. Це вже не просто дослідницькі проєкти, вони діють як комерційні підприємства».
Одну з прикладних інновацій було розроблено для футбольного клубу, який відродив Буткевич. «Ми співпрацювали з “Поліссям” над створенням розумного тренувального пристрою, – пояснила Черниш. – Він виглядає як ворота з дев’ятьма цільовими зонами, що поєднані з мобільним додатком. Тренери можуть налаштовувати вправи та відстежувати прогрес гравців у режимі реального часу. Ідея виникла безпосередньо під час розмов із клубом. Сьогодні пристрій використовується на їхній тренувальній базі».
Для доцента Олександра Добржанського філософія університету проста: свобода, ініціатива і практичний, європейський підхід. «Студенти проводять довгі години в лабораторіях поза межами формальних занять, – сказав він. – Вони проявляють ініціативу та зацікавленість, залишаючись до вечора. Беруть участь у хакатонах, конкурсах і програмах мобільності. Багато з цих проєктів переростають у відгалуження – стартапи або дослідницькі підприємства. Це формує шлях від студентських лабораторій прямо до бізнесу».
Студенти в навчальній залі Державного університету «Житомирська політехніка». Фото: Девід Кириченко.
Раніше цього року Михайло Федоров, перший віцепрем’єр-міністр і міністр цифрової трансформації України, оголосив про запуск національної ініціативи Science City – реформи, покликаної об’єднати університети, бізнес і державу в спільні центри інновацій. «Наша мета – зробити науку й технології рушійною силою економіки, і Science City – це шлях до її реалізації», – написав Федоров.
Згідно з планом, університетські наукові парки перетворять на повноцінні науково-дослідні центри, оснащені інфраструктурою, податковими пільгами та спрощеними механізмами партнерства з бізнесом.
Житомирська політехніка входить до числа перших пілотних університетів, які тестують нові енергетичні рішення силами студентських команд у межах цієї програми. Серед інших проєктів – дослідження штучного інтелекту та кібербезпеки в Київському авіаційному інституті, а також біотехнологічні та робототехнічні колаборації у львівському SID City.
Підготовка для фронту і після нього
Війна також змінила соціальну місію університету. Андрій Бродський, керівник Центру розвитку ветеранів і сам ветеран війни, зазначив, що Україна лише починає усвідомлювати масштаб психологічної травми, яку приносять додому військові.
Андрій Бродський, керівник Центру розвитку ветеранів при Державному університеті «Житомирська політехніка». Фото: Девід Кириченко.
«У США до ПТСР ставляться дуже серйозно, – сказав він. – В Україні ж ПТСР часто ігнорують. Я знаю це з власного досвіду – мені поставили діагноз ПТСР і черепно-мозкову травму. І навіть тепер мені доводиться боротися з системою охорони здоров’я, щоб вона визнала це».
Він вважає, що головна перешкода – стигма. «Багато ветеранів кажуть: “ПТСР – це для слабких. У мене його немає”. Але згодом усвідомлюють, що їм потрібна психологічна допомога. Я вважаю, що кожен військовий, який залишає службу, має обов’язково проходити психологічну діагностику. Без цього ми бачимо занадто багато випадків, коли ветерани поводяться агресивно чи руйнівно, не розуміючи, чому».
З ним погоджується Наталія Харитонова, керівниця університетської лабораторії PsyLab і психотерапевтка. «Для тих, хто повернувся з російського полону, обов’язкова психологічна реабілітація є особливо важливою, – сказала вона. – Я знаю одного молодого солдата, якого захопили поблизу Києва на початку 2022 року. Коли його звільнили через два з половиною роки, він майже не міг говорити. Після двох курсів реабілітації він почав усміхатися й знову спілкуватися, але йому все ще потрібен третій».
Наталія Харитонова, керівниця лабораторії PsyLab при Державному університеті «Житомирська політехніка». Фото: Девід Кириченко.
Харитонова працює з реабілітацією ветеранів понад десять років. «Ми підготували близько 300 психологів і десятки сімейних лікарів у сфері терапії травм і ПТСР, співпрацюючи з польськими та американськими колегами, – сказала вона. – Ми застосовуємо арт-терапію, каністерапію (терапію за участі собак) та комплексні міждисциплінарні підходи. Найважче – допомогти ветеранам зрозуміти, що реабілітація – це тривалий процес. Це не як прийняти таблетку від температури. Це роки роботи».
Будівництво майбутнього
Розвиток університету охоплює також напрями, що виходять далеко за межі очевидних потреб воєнного часу. Олена Денисюк, проректорка та доцентка, зазначила, що такі програми, як біомедична інженерія, залишаються невеликими, але демонструють стрімке зростання попиту.
«Дуже мало університетів готують таких фахівців. У нашому ми приймаємо лише до 15 студентів на рік за цією спеціальністю. Це дуже мало в порівнянні з програмою з програмної інженерії, куди зараховують 400 студентів, – сказала вона. – З фінансового погляду це може здаватися неефективним. Але клініки гостро потребують таких спеціалістів. Уже на третьому курсі більшість із них отримують запрошення на роботу безпосередньо від лікарень і лабораторій».
Ці тенденції не залишилися поза увагою західних спостерігачів. Дуглас Девіс, асистент-професор Медичного коледжу Вісконсину та частий медичний волонтер в Україні, описав Віктора Євдокимова як «прогресивного, далекоглядного й інноваційного лідера», який налагодив партнерства із західними закладами та вибудував зв’язки з політичними лідерами у США.
На думку Девіса, бачення ректора безпосередньо пов’язане з майбутнім України: «Його мета – використати всі ресурси області, особливо ті, що представлені в державному університеті, на благо українського громадянського суспільства та для розвитку технологічних інновацій, які можуть безпосередньо застосовуватися у воєнних умовах».
Нині Девіс обіймає посаду медичного директора міжнародних коопераційних програм університету в галузі адаптивного спорту, пов’язаного з психічним здоров’ям.
Джудіт Дебоуз, ветеран Армії США та призначена делегатка штату Техас в Інституті дипломатії та прав людини США (United States Institute of Diplomacy and Human Rights), працює разом із Девісом, допомагаючи українським військовим адаптуватися після повернення з фронту.
Вона також відзначила атмосферу університету. «В університеті дивовижно гостинна атмосфера, особливо для тих із нас, хто приїжджає зі Сполучених Штатів, щоб працювати чи викладати. Ми зустріли лише щиру гостинність, відкритість і вдячність», – сказала вона.
Дебоуз додала: «Викладати в Житомирі – чудовий досвід. Студенти прагнуть навчатися, особливо коли йдеться про Сполучені Штати, і вони приносять справжній ентузіазм у кожну взаємодію».
Про автора:
