Наступний тиждень позначить вихід у прямий ефір двох медіа-машин, що формують глобальний порядок денний: американської, персоналізованої під Дональда Трампа, і китайської, централізованої під Сі Цзіньпіня. Їхня очікувана зустріч на полях азійського турне Трампа стане моментом, коли не лише торги і тарифи, а й архітектура наративів визначатимуть тривалість та формат війни в Україні. За підтвердженими повідомленнями, двостороння зустріч, запланована на 30 жовтня в Південній Кореї, стане кульмінацією поїздки президента США Малайзія–Японія–Корея і першим очним контактом лідерів із 2019 року. Варто дивитися на цю подію не лише як на дипломатичний ритуал, а на режисуру глобального наративу, де кадри, формулювання комюніке та заголовки видань після зустрічі впливатимуть на ціну на нафту, поведінку союзників і політичні рішення у більшості столиць світу.
Україна увійшла в центр великої гри з двох причин. По-перше, санкції проти «Роснєфті» і «Лукойлу» – це не лише економічний важіль, а й медійний сигнал: Трамп демонструє, що готовий перейти від жестів до дій. Для Кремля це когнітивний дисонанс і втрата «керованого образу» взаємин із Вашингтоном. По-друге, Трамп виносить тему війни в Україні на авансцену власного політичного циклу: результат на українському напрямку потрібен йому до виборів 2026 року – це ключ до легітимації жорсткої зовнішньої лінії й одночасно до відновлення каналів співпраці з частиною європейських партнерів.
Санкції – лише перший акт. Їхня ефективність залежить від жорсткого нагляду за вторинним виконанням: тіньовий флот, страхування, класифікаційні товариства, «псевдотранзит» і криптоканали – все це визначить, чи стане удар по російській нафті стратегічним, чи радше символічним.
Дональд Трамп працює в інформаційному полі як бренд «я-є-результат». Його мета – зняти сумніви, що він шоумен, демонструючи фах переговорника, а надто того, хто може закінчувати війни. Його режисура нині окреслена наративом «закінчити війну через Китай, тиснучи на Росію». Американські медіа вже готують підґрунтя: обговорення «що означає угода з Китаєм для України», «чи Китай стане партнёром Трампа проти Путіна».
Сі Цзіньпінь, зі свого боку, має великий дефіцит: він не може дозволити собі виглядати слабким у внутрішній політиці. Молодіжне безробіття, криза нерухомості та борги місцевих урядів з’їдають маневри уряду. У такій ситуації Пекін шукає перепочинок у зовнішньоекономічній сфері – зменшення ескалації тарифної війни, сигнали стабільності для ринків. Його медійна машина вже готує образ відповідального великого гравця, що не піддається паніці. Для зовнішньої політики це означає менше простору для ризиків і більшу потребу в стабілізаційних проявах.
Нам усім, хто зовні, важливо розуміти: Китай не є монолітом. Медійна система вправно створює враження непохитної вертикалі, але фактаж говорить про високу чутливість режиму до економічного й військового шуму. Сі не відмовиться від партнерства з Москвою, але й не піде на кроки, що поставлять під удар відновлення економічної впевненості. Тому найбільш реалістичний результат наступного тижня – сигнали обережної співучасті у тиску на Росію без формального приєднання до західних вторинних санкцій.
Водночас в американській столиці зараз працює Кіріл Дмітрієв – відомий по Російському фонду прямих інвестицій (РФПІ) перемовник-технократ, якого Кремль використовує для розмов там, де публічна політика токсична. За наявною публічною інформацією, він веде зустрічі із посадовцями США, але без гучних результатів. Він прагне затримати розширення санкцій, особливо на криптоканали та логістику тіньового флоту. Це спроба створити альтернативну шахову дошку: санкції санкціями, але приватні канали працюють. Для команди Трампа прийняття такої рамки виглядало б поразкою після гучного пакету санкцій.
Виборчий цикл 2026 – а залишився рік – формує пріоритети вже зараз. Після санкцій Трамп отримав можливість говорити, що тисне на Путіна і шукає реальний шлях до завершення війни. Цю позицію підсилюють активні республіканські голоси у Сенаті, зокрема Ліндсі Ґрем, який публічно звертається до Китаю з проханням співпрацювати зі США у питанні України. Для нас важливо, що українське дипломатичне представництво зберігає видимість і вплив у цій дискусії – це зменшує ризики, що тема України буде політично скинута в межах внутрішньої боротьби США.
Безальтернативно, двопартійність – наш найпромовистіший актив. А найбільша загроза – це якраз втягнення України в історії типу «хто винен у зростанні ціни на бензин» або «чому Америка платить». Наше завдання – давати прості, перевірені відповіді, пояснювати ціну бездіяльності й вигоду від перемоги України у рамках американського інтересу.
Ось декілька інсайдів-припущень, які я вивчив із джерел і бесід з аналітиками, але які формально не підтверджені. Перше: в кулуарах Вашингтона обговорюється, що Трамп може запропонувати Китаю набір угод – доступ до американського ринку плюс зняття деяких тарифів в обмін на секретний меморандум про участь Пекіна у скупці російської нафти за нижчою ціною або ж у блокуванні певних маршрутів розвантаження. Друге: у Пекіні нібито вважають, що Трамп може публічно запросити Сі взяти участь у мирному процесі щодо України, але на умовах, що Китай не викривається у ролі миротворця до того, як з’являться гарантії для власних інтересів. Третє: в кремлівських колах йдуть сцени обговорень – якщо Дмитрієв повернеться без реальних поступок з Вашингтона, то його політична вага падає, а це може призвести до серйозної ротації у відомствах.
Україна – один із небагатьох сюжетів, де обидві машини перетинаються: свобода проти контролю, правда проти маніпуляції. І в цій дуелі виграє той, хто краще пояснює, а не той, хто більше б’є в риториці. Українські журналісти, експерти й громади можуть впливати на глобальний сюжет, не маючи мільярдних ресурсів.
Обережний прогноз на наступний тиждень: комюніке буде позитивним за тоном і обережним за змістом. Очікується рамкове формулювання про відповідальність великих держав, торкання енергетичних та фінансових каналів і неприйнятність ескалації. Україна, найімовірніше, з’явиться в контексті прагнення до миру, але без жорсткого зобов’язання Китаю щодо вторинних санкцій. Нафта відіграє угоду помірним підвищенням, а Білий дім отримає можливість продати цей тиждень як зовнішньополітичний успіх. Санкційна тема продовжиться: можливі додаткові кроки Мінфіну США щодо супутніх сервісів російського експорту, як-от страхування, класифікація, перевалки «корабель-у-корабель». Росія спробує перехопити порядок денний традиційними вкидами про «безрезультатність санкцій», «розкол в Європі» і «недосяжність миру без поступок Києва». Пекінські державні медіа підсвітять фрази типу «Китай виступає за діалог», уникаючи конкретики. Вашингтон тестуватиме вторинні меседжі: на американському ТБ і в діловій пресі зросте кількість експлейнерів про те, чи працюють нові санкції і що означає угода з Китаєм для інфляції.
Ми живемо у світі, де слова впливають на ракети, а прес-релізи – на маршрути танкерів. Трамп і Сі можуть вийти з кімнати з різним настроєм, але вирішальним буде те, що візьме в роботу інфраструктура переконання: редакції, експертні кола, бізнес-лобі, діаспора. Для українців у США – особливо тих, хто працює з медіа, публічною політикою, університетами і благодійними фондами – зараз найважливіше: бути першими, хто пояснює наслідки зустрічі простою англійською мовою, утримувати двопартійну роботу, бути видимими і не мовчати. І головне – не піддаватися на пропагандистські вкиди. Наступний тиждень не завершить війну й не змінить Китай. Але він може змінити порядок розмови про війну – а отже, і швидкість ухвалення правильних рішень. Наше завдання – збільшити шанси, що домовленості сильних працюватимуть не лише на рейтинги, а й на свободу.
Про автора:
