Географічні розподіли – це прерогатива української історії. Кордон по Дніпру: Лівобережна та Правобережна Україна, кордон по Збручу, лінія Керзона. Тоді як в літературі, в назвах книжок, межа – рідкісне явище. “Запорожець за Дунаєм”: один з винятків. Дунай, як правило, винесений на узбіччя української літератури та історії. Одна з головних європейських річок впадає у Чорне Море в Україні, однак не відбивається в українській ментальності. Водночас в опері Гулака–Артемовського, Дунай – не географічне поняття, а метафора розділення і повернення додому, до справжньої України. Особливо це символічно у постановці у США, коли між українцями і Батьківщиною не просто Дунай, а цілий Атлантичний океан.
Театр мрій
Виставу “Запорожець за Дунаєм” Loudoun Lyric Opera презентує в орендованій будівлі, яка ззовні не виглядає як класична оперна споруда. Нагадує радше галицьку дерев’яну колибу.
Фактично це великий концертний зал церкви. Dreamscapes Performing Arts Center. Назва відповідає суті. У невеликій будівлі втілюються мрії. Наприклад, мрії місцевої громади про якісну оперу, заради якої не потрібно їхати до Вашингтона – каже художній керівник та генеральний директор опери Марк Іршай. Або мрію українців, почути оперу українською в Америці. Все почалося за долею випадку.
“Два роки тому ми ставили постановку, яка зовсім не була пов’язаною з теперішньою (“Запорожець за Дунаєм” – редакція), і в нас був український концертмейстер Саша Березовський. Його родина прийшла на виставу, і їм вона дуже сподобалася. Його батько, Владислав, який був активістом United Help Ukraine, підійшов до одного з членів нашої команди в опері й почав говорити про українську оперу (“Запорожець за Дунаєм” – редакція), кажучи, як було б чудово привезти її до Сполучених Штатів. І я одразу дуже захопився цією ідеєю.”
Такий поворот долі став можливістю реалізувати власну мрію для Дарини Максимової, івент–менеджерки United Help Ukraine. До широкомасштабного вторгнення Росії в Україну, вона займалася американськими постановками. В United Help Ukraine робила українські івенти: концерти та паради до Дня Незалежності США. Дарина хотіла колись попрацювати з українськими творами. І така нагода випала.
“В мене була мрія працювати з українською драматургією – у США. Я ставила американські мюзикли, вистави. Це все весело, прикольно, але надзвичайно сильно хотілося працювати з українським матеріалом, але не було такої можливості. І коли нам запропонували зробити українську оперу, це було надзвичайно. Так співпало, що, по–перше, ми звичайно зацікавлені в таких івентах, по–друге, я особисто маю досвід як театральний стейдж–менеджер, я раніше мюзиклами займалась до повномасштабної війни. Звичайно, ми схопилися за цю ідею.”
Час від ідеї до реалізації – два роки. Бюджет – дуже малий як для оперного світу. Більша частина витрат – оркестр. При цьому в постановці задіяні професійні виконавці – розповідає Марк Іршай.
“Ми працюємо переважно з місцевими співаками, які займаються цим радше з любові до цього виду мистецтва – розповідає генеральний директор опери, який водночас і диригент. Це не означає, що вони аматори, багато хто з них є надзвичайно професійними, і я вважаю, що вони зможуть побудувати справді успішну оперну кар’єру”
Запорожець в Америці заговорив двома мовами
Марк та Дарина працювали, щоб привабити американську публіку на українську оперу. Тож одразу постало мовне питання.
Дарина згадує: “Один з варіантів був зробити все українською мовою: і текст, і співи. Але зрозуміли: в такому разі не прийдуть американці. Треба все зробити, щоб їх до нас привабити. Щоб у них не було культурного шоку, коли вони нічого не розуміють, що відбувається. А вже на виставі вони вже побачать красу нашої культури.”
Але повністю відмовлятися від української мови, Дарина і Марк були не готові. Режисер переконував, що любителі опери звикли слухати постановки італійською та німецькою мовами. Тому вирішили, що діалоги будуть англійською, аби глядачі розуміли сюжет і мотивацію героїв, а от співатимуть актори – українською. Водночас текст арій вивели на екран англійськими субтитрами.
Жоден зі cпіваків ніколи не говорив українською. Але для професійних оперних співаків це не стало проблемою.
Співак Вінсент Фанг, який зіграв роль Султана, каже, що оперні співаки – справжні поліглоти.
“Класична підготовка передбачає вивчення 4 мов: італійської, німецької, французької та англійської. Остання опера, яку я виконував, була «Русалка» чеською мовою. Тож у мене був певний досвід співати опери слов’янськими мовами.”
Співачка Саманта Соса у вишиванці нагадує справжню мешканку Полтави. Але вона з Венесуели.
Згадує, що коли отримала текст, то спочатку нервувала, бо раніше не співала українською. “Але я відчувала, якщо вже отримала цю роль, то це означало, що я готова. Я прослухала музику, потім уважно слухала як звучить кожне слово окремо, щоб упевнитися, що я можу його вимовити, а потім перекласти – і точно знати, що я говорю” – розповідає Саманта.
Як звучить українська душа
В Україні люблять повторювати факт, який немає документального підтвердження, що італійська мова визнана наймилозвучнішою мовою світу, а українська – на другому місці. Співаку Джон Дрейк, виконавцю ролі Івана Карася, таке трактування подобається. Він каже, що опера українською мовою звучить по особливому.
“Я хотів виконати цю роль, тому що прагнув розширити свої можливості і вийти за межі опер, які я, зазвичай, виконую – італійською, німецькою, французькою мовами. Я ніколи не співав українською. Музика в цій постановці дуже органічна для мене, а от з мовою інша справа: найскладнішою частиною була кирилиця, але я впорався. В українській мові багато унікальних рис, вона дуже “співуча” – голосні, наче самі, працюють із тобою. В українській опері природно виходить легато. (Це спосіб виконання музики, коли звуки переходять один в інший максимально плавно, без відчутних пауз – редакція). В українській мові так багато голосу й звучності в кожному звуці.”
Диригент Марк Іршай також відкинув ідею співати лише англійською та прагнув, щоб американські глядачі почули арії українською мовою.
“На початку проєкту мене запитали, чи будемо ми перекладати все повністю на англійську. І я відповів: абсолютно ні. Бо тоді втрачаються барви української мови, і це вже зовсім інша музика. Можна заспівати ті самі ноти англійським голосом, але це вже буде зовсім інше звучання. Думаю, ця вистава про те, як звучить українська душа. Майже вся ця музика, так чи інакше, має коріння в танці. Коли люди танцюють козачок, гопак, то я вважаю, що все це разом дає можливість для американської публіки почути – як звучить українська культура”
А для українців Америки, це шанс почути рідну оперу – каже Дарина Максимова.
“Це дуже популярна вистава, йде в оперних театрах 160 років. Українці її дуже гарно знають і для них це можливість почути рідні мелодії, арії українською мовою, заспівані американцями.”
Трансформація Запорожця для Америки 21 століття
Дія опери відбувається в Оттоманській імперії. І щоб не мати проблем у сучасній Америці, організатори провели консультації та адаптували текст.
“Ми також мали певні труднощі з адаптацією деяких турецьких персонажів, згадує Марк Іршай. Ми мали переконатися, що з повагою ставимося до сучасних культурних та релігійних традицій. В тексті лібрето є багато посилань на іслам. Деякі з них не були розраховані на сучасну аудиторію. Тому ми консультувалися з кількома представниками єврейської та мусульманської спільнот, щоб упевнитися, що ми ставимося з максимальною повагою до тексту. Тож ми сподіваємося, що оперу зрозуміють й сприймуть, без тих трохи застарілих і дещо образливих контекстів з оригінального тексту.”
Якщо для американської публіки, “Запорожець за Дунаєм”, це різновид східної казки, то для українців, очевидно, що йдеться не про українців у Туреччині, а українців у російській імперії, яку прямо не називали.
Водночас з тексту прибрали згадки про українців, посланців з Московії – і те, що за сюжетом опери герої повертаються фактично в Російську імперію – пояснює Дарина Максимова: “В оригіналі йдеться про Туреччину, але опера взагалі не про Туреччину. Автор в той час не міг сказати, що йдеться про Росію, що українці хочуть бути самі собою, щоб нас відпустили по–хорошому. Ці моменти ми лишили, ми говорили з акторами, що – так, це написано про Туреччину, але це не про Туреччину. Але в оригіналі декілька разів згадується Росія, там Андрій приносить вістку з Московії. Такі моменти було б дуже складно і довго пояснювати американцям. Це потребує знання контексту. Американці цього не знають. Тому ми не згадуємо прямо Московію, тому що ми не хочемо, щоб це було сприйнято, що ми браття, один народ тощо. Моя мета була переконатися, щоб в американців після опери не залишилося враження, що ми з Росією, мовляв, одної крові. Щоб ми сприймалися як окрема країна.”
Саманта Соса відчула це за своєю роллю прийомної доньки головного героя.
“В опері є глибший рівень, насправді це Україна проти Росії. Часто ми говоримо контекстом. Наприклад, коли ми кажемо: «О, ми ненавидимо турків», це насправді не зовсім про Туреччину. Як на мене, загальне послання завжди про батьківщину, про тугу за домом, про бажання бути у своїй країні, разом із родиною та людьми, яких ми любимо.”
Наступним викликом стала адаптація тексту. Під час першого етапу перекладу “Запорожця за Дунаєм” мати художнього керівника Марка Іршая – Ірина, підготувала основні вокальні партії в IPA – International Phonetic Alphabet (Міжнародному фонетичному алфавіті), щоб виконавці, які не говорять українською, могли співати арії, знали, як розташовувати язик, губи тощо. Це свого роду універсальний код вимови, який співаки з усього світу вивчають у межах своєї підготовки. Але на момент кастингів, сам текст не був остаточно відшліфований, тому виникали курйози.
“На період кастингу там ще був сирий переклад і можу розказати смішну історію. Іван Карась, приходить додому з гулянки і каже згідно з українським текстом: “Добре, жінки нема вдома, бо мені б перепало на бублики”. А англійською звучало: я забув купити донатс. Я дуже сміялась, ніхто цього не зрозумів, крім мене, тому що я одна українка була.”
Далі режисер вирішив оновити жарти і культурні наративи. І головні герої – Іван та Одарка стали більш людянішими і глибшими персонажами. Марк Іршай розкриває свій задум:
“Одним із завдань було зробити стосунки між Іваном Карасем і Одаркою дещо рівноправнішими. В оригінальній виставі Іван майже весь час на сцені п’яний.
У цій постановці ми зробили його трохи більше тверезим. А Одарка в оригіналі, ймовірно, дещо більш сердита, але також, певною мірою, одновимірна. Вона трохи схожа на стереотипний персонаж. Тут ми зробили її трохи люблячою, здатною виразити свої справжні почуття.”
Дарина Максимова схвалює розвиток персонажів і вважає, що через ці образи американці краще зрозуміють українців.
“Дуже багато ідей принесла сама співачка, яка грала Одарку. Вона просто не знала контекст оригіналу, як Одарку грали в Україні, що Одарка завжди така сварлива і це її такий вайб. Вона принесла своє бачення, надала своїй героїні теплоту. Вони з Іваном – подружня пара. І мені здається, що в опері оті сварки, це їх спосіб виказувати свою любов один до одного. Це просто в них такий стиль. Актори багато про це думали і репетирували, навіть без нас, будували свої сценічні стосунки. І вийшов гарний образ України: танцюючий, співаючий, яскравий з дуже виразними людьми.”
Джон Дрейк, який грає роль Івана, каже, що вже перша ж сцена задає настрій всій виставі.
“Мені подобається наш дует з першого акту, тому що він дає мені і моїй партнерці по сцені, можливість повеселитися. Це виглядає як подружня сварка, я от – геть п’яний, і все це звучить максимально карикатурно та гротескно. Але ми створюємо моменти і розказуємо нашу історію.”
Оксана Литвак, яка створювала сцену опери, гарно знає класичний образ Одарки і для неї він глибоко особистий, адже дитинство провела в Одесі, де її батько працював художником в театрі.
“Тато казав мені: Одарка, перестаньте, ви ридати. Я йому в сльозах відповідаю, я не Одарка, я Оксана, мене звати Оксана. А він мені далі – йди на сцену”
Нас бомблять, а ми жартуємо. Український гумор у 19 і у 21 столітті.
Автор опери прагнули розповісти через мистецтво про характер українців, які і в 19 столітті, і нині, незважаючи на всі складнощі і трагічність подій, не втрачають гумору.
“Ці персонажі не несуть у собі якогось важкого відчуття депресії – аналізує Марк Іршай. Вони сміються, вони сповнені життя, навіть за цих жахливих обставин. І тому, як на мене, це справді чудово, коли ми створюємо цей баланс у виставі”
Солідарна з ним Оксана Литвак, яка розказує про сьогоднішню Одесу, яка символічно близька за відстанню до Дунаю Гулак–Артемовського.
“Одесу бомблять, а всі ресторани працюють. На Привозі досі кажуть – «мадам, купіть уже собі нож, шоб я був за вас спокоєн». Треба жартувати, показувати такий дух України, тому що він у нас історично: в усі часи був і є.”
Джон Дрейк каже, що коли актори репетирували оперу, то відчували, що йдеться не про події двох століть тому, а про сьогоднішній день. І американська аудиторія це розуміє.
“Я думаю, що це корисно для американців, тому що всі ми дивимося новини, ми розуміємо, що Україна – у центрі уваги. Ця опера не така вже й далека від того, що відбувається зараз. Це показує історичний контекст, що українці жили в умовах обмежень, які намагалися створити сусіди. Реакцією на потрясіння, як я думаю, історично для українців є позитивне ставлення до життя і мистецтва. Як на мене, це буде дуже цікавим знайомством для деяких американців із історією України, адже ми подаємо її в доволі легкій, невимушеній формі.”
Американські запорожці
Сам Джон Дрейк не виглядає як класичний оперний співак, він радше схожий на класичного актора–розбишаку з Голівуду. На прослуховуванні він підкупив режисера своєю щирістю.
“Джон Дрейк має таку неймовірну посмішку, що ти відчуваєш героя. І його голос звучить як справжній Іван Карась” – розповідає Марк Іршай.
А вибір співачки на роль Оксани, прийомної доньки Івана Карася був миттєвий. Режисер побачив стовідсоткове потрапляння у роль. “Саманта Соса на прослуховуванні виконала арію Моцарта, і я відразу зрозумів, що вона – Оксана. Вона була легка й невинна, а Оксана – це персонаж, у якого всі повинні закохатися негайно, щойно вона з’являється. І її голос мав саме ті чари.”
Саманта каже, що сценічні стосунки з коханим Андрієм, дивовижним чином схожі на її справжнє життя.
“Ці стосунки між Оксаною та Андрієм, вони дуже довго не бачилися. Вона боїться, що він міг загинути. Я була у стосунках на відстані, коли ти сумуєш за людиною й не можеш бачити її так часто. Я родом з Венесуели, тож коли Оксана дуже сумує за домом і родиною, я намагаюся думати про власний досвід, як я переїхала сюди з родиною в абсолютно нову країну й намагалася бути щасливою в нових обставинах.”
А ще, справжнім викликом стали українські народні костюми, якими Саманта захоплюється через красу, але носити на сцені навчилася не одразу.
“В перші кілька днів репетицій в костюмах, нам було непросто. Часом ти закидаєш ногу надто високо і, знаєте, щось може відпасти. Так, на сцені багато руху. Тож треба стежити за тим, щоб усі елементи костюма залишалися на місці”
За костюми відповідала Оксана Литвак, яка підключила учнів та батьків своєї мистецької школи. За її словами, спільна робота їй нагадала українське село.
“В мене багато учнів, зокрема, з Києва, ми збирали вишиванки. Все нагадувало, ніби ми у великому українському селі. Мені допомагали діти в студії. Одна дівчинка вишила півня.
Інші малювали, створювали горшки, корзини та навіть огорожі. Мені здавалося важливим створити образ тину. В українському селі все важливе біля нього відбувається, там зустрічаються, спілкуються, цілуються, це такий символ.
Я ще поставила на сцені маленькі будиночки. Ідея полягає в тому, що Україна дуже–дуже далеко, тому будиночки виглядають невеликими, але з іншого боку, вони завжди в нашому серці. “
Українську літературну класику не вперше адаптують американці. У 1962 році для ринку США зняли американо–югославський фільм “Тарас Бульба” в головній ролі з легендарним Юлом Бріннером. Та спроба перенести твір українського автора на американський екран була схожа радше на вестерн з ковбоями і втратила українське підґрунтя. “Запорожець за Дунаєм” Loudoun Lyric Opera приніс нове дихання опері і зробив родину Івана Карася громадянинами світу, зрозумілим і американцям, і українцям.
Дякуємо за фото: United Help Ukraine
Про автора:
