Війна в Ірані підкреслює, чому Конгрес США має терміново активізувати свої зусилля щодо України. Адміністрація президента США Дональда Трампа тимчасово послабила нафтові санкції проти Росії, допомагаючи живити російську військову машину й підриваючи зусилля, спрямовані на тиск на Москву задля миру.Це рішення ухвалено саме тоді, коли Росія отримує вигоду від війни в Ірані: її доходи від експорту викопного палива зросли на 14% у перші два тижні. Водночас Росія допомагає Ірану атакувати сили США та їхніх союзників, тоді як озброєння американського виробництва, яке могло б бути передане Україні, вичерпується. У цей же час Україна використовує свої передові технології безпілотників, досвід і експертизу, допомагаючи США та їхнім союзникам у Перській затоці, що підкреслює її роль як цінного партнера. Схоже, адміністрація Трампа не розрізняє, хто є нашим другом, а хто ворогом. Тож ще важливіше, щоб це робив Конгрес.
Упродовж останнього десятиліття в різних статтях і виступах я безсоромно розхвалював історичну роль Конгресу як давнього прихильника України. Дійсно, я вдячний, що мав честь бути частиною зусиль Конгресу щодо України, працюючи в Комісії з безпеки та співробітництва в Європі (Гельсінській комісії) з 1981 по 2017 рік. На жаль, останні два роки стали винятком із загалом похвального доробку Конгресу – принаймні якщо оцінювати його за ключовим показником, яким є ухвалення законодавства.
Двопартійна, двопалатна підтримка Конгресом України, яка існувала десятиліттями – ще до здобуття незалежності, коли Україна була для багатьох terra incognita – нині ослабла. Іронія полягає в тому, що допомога Конгресу потрібна як ніколи раніше, адже Україна продовжує свою доблесну боротьбу за існування.
Конгрес, схоже, заснув за кермом, попри те, що переважна більшість американців досі підтримує Україну. І, на жаль, це так, навіть попри те, що адвокація України з лютого 2022 року перебуває на рекордно високому рівні та залишається активною.
Тим не менш, сенатори й члени Палати представників продовжують висловлювати солідарність з Україною. Це проявляється у візитах до України, слуханнях, брифінгах, заявах та виступах у медіа – хоча за останній рік їх стало дещо менше. Винятком є увага Конгресу до важливої теми викрадення українських дітей Росією. Проте всі ці зусилля не вилилися в ухвалені закони – ознаку справжньої роботи законодавців. Недарма його називають законодавчою гілкою влади.
На жаль, уже майже два роки не було ухвалено жодного значного закону, пов’язаного з Україною. У перші два роки після повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року Конгрес ухвалив безпрецедентні обсяги допомоги для підтримки України. У п’яти екстрених пакетах фінансування з березня 2022 року по квітень 2024 року було виділено колосальні 182 мільярди доларів. Однак за останні майже два роки обсяги фінансування різко скоротилися, а допомога ухвалюється лише як невеликі частини значно більших законопроєктів.
Заради справедливості варто зазначити, що бездіяльність Конгресу не обмежується лише питанням України. Конгрес, у якому домінують республіканці (і в Сенаті, і в Палаті представників), значною мірою перетворився на орган, що просто затверджує рішення президента Трампа. Конгрес, формально рівноправна гілка влади, фактично підпорядкував себе виконавчій владі – процес, що тривав десятиліттями, але нині досяг небачених масштабів. Цей склад Конгресу став одним із найменш продуктивних за останні десятиліття: торік було ухвалено лише 68 публічних законів, багато з яких скасовували політику попередньої адміністрації.
Звісно, законотворчість – складний процес навіть за найкращих умов. Я добре знаю це з власного досвіду роботи над законопроєктами та резолюціями в Гельсінській комісії. Деякі з них, особливо пов’язані з фінансуванням чи санкціями, ухвалювалися з великими труднощами або взагалі не проходили. Як каже відоме прислів’я: «Є дві речі, на які не варто дивитися, як їх роблять: ковбасу і закони».
Проте законодавчі ініціативи щодо України фактично застопорилися. Показовий приклад – законопроєкт Сенату “Sanctioning Russia Act”, який, попри 85 співавторів, уже рік не просувається після його внесення сенаторами Ліндсі Гремом і Річардом Блюменталем. У Палаті представників також є низка сильних санкційних законопроєктів, зокрема двопартійний “Peace through Strength Against Russia Act”.
Однією з головних причин зволікання є небажання спікера Палати представників Майка Джонсона та лідера більшості в Сенаті Джона Туна виступати проти президента, який абсурдно звинувачує президента України у перешкоджанні миру, замість того щоб назвати справжнього винуватця – російського воєнного злочинця Володимира Путіна, який прагне капітуляції України.
Прикро це визнавати, але занадто багато республіканських законодавців, які чудово розуміють, що незалежна демократична Україна відповідає національним інтересам США, не готові або не здатні протистояти президенту Трампу.
Війна в Ірані вимагає не скорочення, а навпаки – посилення зусиль Конгресу. Нещодавня редакційна стаття The Wall Street Journal запропонувала, щоб президент подав до Конгресу запит на додаткове військове фінансування, яке також могло б забезпечити Україну необхідною зброєю. Хоча масштабні суми попередніх років можуть бути вже не потрібні, з огляду на те, що Європа активніше підтримує Україну, все ж необхідна суттєва допомога з боку США. І, безумовно, жодного подальшого послаблення санкцій проти Росії бути не повинно – навпаки, їх слід посилювати.
У Конгресі вже зареєстровано чимало законодавчих ініціатив, які варто серйозно розглянути, окрім уже згаданих санкційних законів. Серед них – законопроєкти Сенату і Палати представників REPO Act, що передбачають конфіскацію заморожених російських державних активів на користь України; законопроєкт Сенату “Shadow Fleet Expansion Act of 2026”; а також законопроєкт Палати представників “Ukraine Support Act”.
Чи виконає Конгрес свою роль у посиленні спроможності України захищатися та у виснаженні російської військової машини? З огляду на нинішню ситуацію у Вашингтоні – не факт. Але попри складність, це можливо, якщо буде політична воля.
У будь-якому разі всі друзі України в Америці – члени Конгресу, аналітики, експерти з міжнародної політики і, що не менш важливо, активні громадяни – мають і надалі підвищувати свій голос. Мовчання – не варіант.
Автор: Ореcт Дейчаківський
