Українська преса у США про перший матч збірної України з футболу на американській землі писала масштабно та детально. Адже подібного ще в історії обох країн не відбувалося. Ось як про цю унікальну подію писала преса: «Футбольна збірна України вперше виступить в ЗСА. Футбольна збірна вільної і незалежної України вперше в історії футболу виступить в ЗСА проти репрезентативної здружини Америки. Цей єдиний виступ футболістів України в ЗСА відбудеться в суботу, 27-го червня, в год. 5-ій по полудні на стадіоні Ратґерського університету в Ню Бранзвику, Н. Дж». Саме так: це була футбольна збірна вільної і незалежної України, яка відновила свою свободу і позбулася радянської окупації.
Уже на початку 1990-х років в Україні, тоді ще окупованій СРСР, дедалі частіше лунали заклики до відновлення політичної самостійності та утвердження спортивної незалежності. На порядку денному постало питання проведення національного чемпіонату з футболу і, звісно, йшлося про формування та перші матчі збірної України. 27 червня 1992 року збірна України зіграла свій другий товариський матч. Власне, цього разу – зі збірною США. Хоча цей матч мав статус товариського, резонанс був величезний і гучний.
Саме заради цього матчу в США було проголошено «День збірної України з футболу в Нью-Джерсі»! Як це було, читаємо тут: «До Підготовчого комітету зустрічі футбольних збірних України і Америки, в якому між іншими працюють Євген Чижович в ролі директора підготови, Мирон Стебельський і Омелян Твардовський, – усі члени Проводу УСЦАК, наспіли вістки, що день 27-го червня ц. p., в якому відбудеться зустріч збірних, буде проголошений губернатором Джемсом Флоріо «Днем Збірної Футболу України». Уявляєте таку дивовижу?! Це справді унікально, бо не всі збірні з футболу, що грали у США, мали такі почесті й шанування. Більше того, виступ збірної України зацікавив американських політиків: «Приїздом збірної України зацікавилося ряд стейтових і міських функціонерів, які готовляться гідно привітати спортовців самостійної України. До Проводу УСЦАК наспів лист-привіт від сенатора Билла Бредлія, який висловив вітання змагунам і їх провідникам». Виступ українців справді масово привернув увагу української громади у США, політиків, урядовців, представників державної влади та вболівальників.
Про вагу й значення цього матчу, хоча він і вважався товариським, свідчить те, що був створений Підготовчий комітет зустрічі футбольних збірних України та США. До складу комітету були залучені відомі американські футболісти та функціонери, які мають український родовід: Євген Чижович – директор з питань підготовки, Мирон Стебельський та Омелян Твардовський – усі члени Проводу Української спортової централі Америки та Канади.
Про ретельну підготовку до матчу свідчить той факт, що 22 травня у домівці УСВТ «Чорноморська Січ» відбулася чергова зустріч Ділового комітету УСЦАК з представниками Промоційної комісії футбольної асоціації США. Головні тези зустрічі:
- полагоджено низку справ «у зв’язку з історичною зустріччю футбольних репрезентацій ЗСА і України»;
- члени Промоційної комісії задоволені співпрацею з УСЦАК та з Діловим комітетом, який очолює Євген Чижович;
- підготовка відбувається за планом;
- є велике зацікавлення матчем як серед української громади, так і серед американців;
- продаж квитків «б’є рекорди».
Деталі цієї зустрічі преса описала так: «В четвер, 22-го травня, в Домі УСВТ «Чорноморська Січ» відбулася чергова зустріч Ділового комітету УСЦАК з представниками Промоційної комісії футбольної Асоціяції Америки (ЮССФА), в часі якої обговорено й узгіднено ряд справ у зв’язку з історичною зустріччю футбольних репрезентацій ЗСА і України. В часі тієї зустрічі члени Промоційної комісії ЮССФА виявили велике вдоволення із дотеперішньої співпраці з УСЦАК та з праці ділового директора зустрічі Євгена Чижовича. Підготовка проходить згідно з пляном, зацікавлення змаганнями, що відбудуться в суботу 27-го червня, велике, так між американською, як і українською спільнотою. Розпродаж квитків вступу проходить несподівано швидко і можливо закінчиться ще перед змаганнями». Так, справді, цей матч викликав неабиякий ажіотаж серед уболівальників.
Програма зустрічі та змагань мала свої «родзинки»: у США збірна України мала зіграти один матч, а в Сальвадорі – другий. Зокрема, 26 червня в готелі «Рамада» мав відбутися вітальний банкет, а майстром церемонії мав бути Северин Палидович. Мені пощастило взяти інтерв’ю в пана Северина в межах проєкту «Спортивний родовід».
Як зазначив Євген Чижович, у підготовці до цієї зустрічі було задіяно багато осіб. Значення змагань було не лише спортивним, а й політичним, дипломатичним і міждержавним. Ще до гри про матч знали, і в урочистостях мали взяти участь визначні особи: політики, конгресмени, сенатори, запрошені амбасадори України у Вашингтоні та при ООН у Нью-Йорку, зірка Голлівуду Джек Паланс-Палагнюк, який має український родовід.
Заради гарної підготовки цієї історичної зустрічі Провід УСЦАК відклав заплановані українські спортивні ігри молоді та інші заходи. Бо вони мали відбутися у той самий час.
За словами голови УСЦАК Мирона Стебельського: «Наша Централя і спортова громада довго змагалися за право України вийти на світову арену під своїм блакитно-жовтим прапором, самостійно. Тепер усі ми, що дожили до цього блаженного часу, зобов’язані допомагати й закріплювати спортову самостійність України».
Справді, українському спорту й, зокрема, збірній потрібна була допомога. Бо з якогось дива, а точніше з Москви, з’явилися певні перепони у видачі віз футбольній збірній України!!! Рашисти ніколи не заспокоюються.
Пан Чижович розповідав: «Була небезпека, що гра не відбудеться. Багато було труднощів, які нам довелося подолати, щоб зустріти команду тут». Виявляється, Федерація футболу США подала запрошення для команди України через посольство США в Москві, бо в Україні при посольстві США ще не було бюро для видачі віз, але це не підходило для типу візи, необхідного для в’їзду в США. «У Федерації футболу України, у Києві, було прийнято рішення не летіти, тому що лише кілька годин залишалося до вильоту рейсу, а віз досі не було», – згадував пан Чижович. «Нам довелося діяти швидко, щоб виправити ситуацію: мій брат дзвонив у посольство у Вашингтоні та Москві, а я, зі свого боку, у Києві намагався переконати команду не розпускатися».
Зусиллями українців у США та за допомогою канцелярії віцепрезидента Д. Квейла справу було залагоджено.
Отже, перешкоди було подолано, і виліт збірної України відбувся, але без кількох ключових гравців, бо вони не змогли вчасно отримати візи! Бо, знову повторюся, візи видавало бюро посольства США у Москві! Як писала преса, у США чекали найсильнішого складу української збірної: воротарі – Ігор Кутепов («Динамо» Київ), Юрій Сивуха («Металург» Запоріжжя); захисники – Олег Лужний («Динамо» Київ), Юрій Никифоров («Чорноморець» Одеса), Сергій Беженар («Дніпро» Дніпропетровськ, нині Дніпро), Сергій Третяк («Чорноморець» Одеса); півзахисники – Сергій Ковалець («Динамо» Київ), Ілля Цимбалар, Юрій Шелепницький (обидва – «Чорноморець» Одеса); нападники – Олег Саленко («Динамо» Київ), Сергій Погодін, Сергій Щербаков (обидва – «Шахтар» Донецьк), Юрій Сак, Іван Гецько, Сергій Гусєв (усі троє – «Чорноморець» Одеса). Також організатори цього матчу сподівалися, що до збірної України долучаться зірки, які виступали у європейських клубах: «Поданий склад може зазнати незначної зміни, якщо тренерам і Футбольній Федерації України вдасться стягнути до збірної футболістів, що виступають в країнах Европи (Литовченка і Протасова з Греції, Заварова з Франції і Михайличенка з Шотландії)». Тренерами, які мали залагодити питання участі у матчі українських зірок європейського футболу,були Віктор Прокопенко та Анатолій Пузач.
Через рашистські перешкоди українці прибули до США не 24, а 26 червня, а наступного дня вже мали грати. Тобто майже без відпочинку, адаптації та тренування українські футболісти мали вийти на поле. Окрім цього, на 25 червня був запланований урочистий бенкет, який довелося перенести на 27 червня, уже після матчу.
Матч відбувся за графіком. Результат гри – 0:0. Нічия, як стверджують експерти, була радше на користь України, ніж США. Матч відвідали 11 815 глядачів. Збірна України виступала в такому складі: Помазун, Бондаренко, Никифоров, Покидько, Третяк, Ковалець (Ребров, 76), Цимбалар, Гудименко (Драгунов, 46), Гецко, Мороз (Ватаманюк, 81), Щербаков. Збірна США грала в такому складі: Меола, Бальбоа, Дойл, Армстронг, Клавіхо, Куїнн, Михалик, Мюррей (Сорбер, 80), Кінейр, Вермес (Чанг, 46), Вінальда (Мастерс, 59). Тренер американської команди – Бора Мілутинович. Судді – Майкел Кавфілд (Ірландія), Джеррі Аркемон та Аллен Бравн (обидва – США, лінійні судді).
Це був значний успіх організаторів, бо матч викликав справжній ажіотаж серед уболівальників. Цьому сприяла активність української громади в США. Пан Чижович сказав, що вони заохочують усіх українських любителів спорту відвідати гру, прихопивши з собою український прапор: «Якщо ми заповнимо стадіон, ми можемо довести Олімпійському комітету та ФІФА, що українська футбольна команда заслуговує довіри і має американську підтримку. Якщо це станеться, для збірної України будуть відкриті двері на майбутню участь у високоякісних міжнародних турнірах».
Після матчу відбулася пресконференція, на якій виступив головний тренер збірної України Віктор Прокопенко: «Це було приголомшливо. Це успіх для української команди. Це вперше ця команда, укомплектована професійними гравцями з України, грала разом як справжня команда».
Увечері відбувся урочистий банкет з привітаннями та подарунками. Привітання Президента України Леоніда Кравчука передав посол України у Вашингтоні Олег Білорус і зазначив: «Ми вперше таке святкуємо офіційно з вивішеним українським прапором пліч-о-пліч із американським прапором на сьогоднішньому заході».
Слова вітання висловив голова УСЦАК Мирон Стебельський і вручив представникам Федерації футболу України з Фонду відродження спорту в Україні 3 000 доларів. Від УСВТ «Чорноморська Січ» пожертву в сумі 500 доларів передав українським футболістам Омелян Твардовський. Директор готелю «Рамада» Орест Федаш, відомий спортовець, подарував федерації цінну апаратуру. Також вітальні слова висловили й пожертви зробили Олександр Скоцень, відомий футболіст, Іван Бурдник, очільник Українського конгресового комітету Америки, Роман Колісник, голова спортивного товариства «Україна» в Торонто, Левко Голубець, представник Пласту, та багато інших представників української громади. Допомогу в організації приїзду й подарунки українським футболістам надали Федерація футболу США та місцеві політичні діячі. Про цю історичну футбольну подію в США масштабно писала місцева преса, а безпосередньо матч транслювався на всю країну.
Про значення матчу США – Україна свідчить таке твердження: «Перший виступ поза Україною треба уважати за велику перемогу футболу ще зовсім молодої держави, що бореться з різнорідними труднощами, спричиненими довгою неволею. І раптом – Україна з’явилася на міжнародній арені, збірна України виступає під своїм рідним блакитно-жовтим прапором, перед грою прозвучала мелодія нашого національного гимну «Ще не вмерла Україна». Тисячі симпатиків українського спорту прибули з різних, навіть дуже віддалених, міст США і Канади з блакитно-жовтими прапорами».
Спогадами про цей унікальний матч поділилися його учасники. Зокрема, Іван Гецко розповідав таке: «1992 року матч зі США був другим в історії нашої збірної. Запам’яталося, що тоді весь стадіон, де зібралася наша діаспора, співав гімн України. Щодо гри, то американська команда тоді перебувала на стадії становлення і не була серйозним суперником. Вони мали багато молодих футболістів».
Сергій Ребров має таку згадку: «У збірну я приїхав із величезною радістю. Нас поселили в готелі «Спорт», але довго не говорили, полетимо ми на гру в США чи ні. Хлопцям навіть сказали: «Хочете – чекайте, а ні – можете їхати по домівках». Я вчинив так, як і мої одноклубники із «Шахтаря» – Євген Драгунов і Сергій Щербаков. Ми залишилися. Так я і потрапив на другий матч в історії збірної, який став для мене дебютним. Чесно, взагалі не пам’ятаю, як проходила гра. У довідниках написано, що на 76-й хвилині я замінив Сергія Ковальця, а матч закінчився внічию – 0:0».
Справді, нам є чим і ким пишатися! Історію знаєш – перемогу здобуваєш!
Автор: Олексій Лях-Породько
