Українська імміграція до Сполучених Штатів розпочалася в середині 1870-х років. Саме в цей період перші українці почали прибувати до країни, яка швидко перетворювалася на індустріальну державу та потребувала великої кількості робочої сили. Більшість переселенців із українських земель були некваліфікованими працівниками, які знаходили роботу на фабриках, шахтах та промислових підприємствах.
Про це повідомляє Галина Парасюк.
За статистичними даними, станом на 1905 рік до США прибуло 14 473 емігранти, які заявили про себе як українці. Лише семеро з них мали вищу освіту. Водночас серед прибулих були шахтарі, шевці, кравці, ковалі, теслярі, столяри та представники інших професій, хоча 98 відсотків українських емігрантів належали до категорії некваліфікованих працівників.
Дослідник української еміграції Юліан Бачинський зазначав, що українці працювали практично в усіх сферах, де була потрібна важка фізична праця. Через відсутність знання англійської мови, коштів і професійної підготовки більшість новоприбулих осідала у східних штатах США, де було легше знайти роботу.
У штаті Іллінойс українці працювали на металургійних підприємствах, фабриках залізничних вагонів, підприємствах з обробки шкіри, столярних виробництвах та сигарних фабриках. Денна заробітна плата становила від 1,35 до 2 доларів.
Першу офіційну згадку про українця в Іллінойсі датують 1889 роком. Тоді фермер Григорій Гордан через українську газету «Америка» закликав співвітчизників залишати небезпечну роботу на підприємствах і переселятися до сільської місцевості штату, де можна було придбати землю та займатися господарством. Він пропонував створити українське поселення в Іллінойсі, однак охочих підтримати цю ідею не знайшлося.
Натомість українська громада почала формуватися безпосередньо в Чикаго. Перші українські переселенці оселялися у промислових районах міста, переважно в районі між вулицями Дівіжен, Расін, Орлінс і Дванадцятою.
Наприкінці XIX століття вихідці з Лемківщини та Закарпаття відвідували православну церкву на перехресті вулиць Медісон і Расін. У 1892 році на громаду вплинув колишній греко-католицький священник о. Олексій Товт, після чого церква перейшла під юрисдикцію московського патріархату. У 1903 році громада переїхала до нової будівлі на перехресті вулиць Левіт і Гаддон, де діяла російська православна греко-католицька церква Святої Трійці. Будівництво храму підтримав російський імператор Микола ІІ, а проєкт розробив відомий архітектор Льюїс Генрі Саліван.
Окремо формувалася греко-католицька громада українців у південній частині Чикаго. У червні 1903 року там була заснована нова парафія, а вже 30 жовтня 1904 року освячено церкву Святої Марії. Вона стала першою українською греко-католицькою церквою в Чикаго. Її парохом був о. Віктор Ковалицький.
Однією з ключових постатей в історії української громади міста став Володимир Сіменович. Уродженець Тернопільщини, випускник Львівського університету та товариш Івана Франка прибув до США у 1887 році на запрошення о. Івана Волянського. Спочатку він працював у Пенсильванії, де займався громадською діяльністю, видавав газету «Америка», організував школу для дітей та дорослих, створив церковний хор і драматичний гурток.
Після відвідин Всесвітньої виставки в Чикаго у 1893 році Сіменович вирішив оселитися в цьому місті. У 1903 році разом зі Стефаном Яновичем він заснував братство Святого Миколая – першу українську організацію в Чикаго та перший місцевий відділ Українського Народного Союзу.
Завдяки статистичним даним, які публікував Володимир Сіменович, відомо, що у 1930 році в Чикаго проживали 26 176 українців. Представники громади працювали на підприємствах з переробки худоби, у залізничних компаніях, металургійній промисловості, готелях, на фабриках сільськогосподарської техніки та в інших галузях. Жінки працювали на підприємствах з виробництва радіоапаратури та електричних виробів.
На початку 1930-х років українці Чикаго вже створили розгалужену мережу власних установ та бізнесів. У громаді працювали сім лікарів, п’ять дантистів і шість адвокатів. Також діяли похоронні бюро, продуктові крамниці, пекарні, ресторани, перукарні, салони краси, аптека, майстерні з ремонту взуття та інші підприємства.
Важливу роль у житті громади відігравала культурна діяльність. За даними дослідника Мирона Куропася, вже у 1909 році в Чикаго діяли два українські хори. У наступні десятиліття з’явилися драматичні гуртки, оркестри, музичні та танцювальні колективи. Український хор під керівництвом Ю. Бенецького ставав переможцем музичних конкурсів, а в 1932 році за участю Василя Авраменка було організовано Український фестиваль. Театральні колективи ставили вистави «Катерина», «Запорожець за Дунаєм», «Сорочинський ярмарок» та «Маруся Богуславка».
Дослідники відзначають, що українська громада Чикаго активно розвивалася навіть у складних економічних умовах. За оцінкою професора Мирона Куропася, українці міста збудували одну з найкращих церков у США, підтримували проєкти в Європі, організували український павільйон на Всесвітній виставці 1933 року, створили школу, культурні колективи та брали активну участь у громадському й політичному житті. Саме ці зусилля заклали основу для подальшого розвитку одного з найбільших осередків української діаспори у Сполучених Штатах.
Фото: Галина Парасюк.
Автор: Данило Пєвчев