Наприкінці 1940-х років українська громада Чикаго поповнилася новою хвилею іммігрантів. Переважно це були молоді родини з маленькими дітьми. Незвичний клімат із високою вологістю повітря, як згадували емігранти, змушував їх “брати коцик і йти спати в Гумбольт Парк”. Саме в цей період виникла ідея створення заміської відпочинкової оселі для дітей.
Про це повідомляє кандидатка історичних наук, Галина Парасюк.
Ініціатива придбати землю для літнього табору належала кооперативному товариству “Самодопомога”, створеному у травні 1950 року для вирішення проблем дітей та молоді новоприбулих до Чикаго українців. До складу першої управи товариства входили представники старої та нової еміграції: С. Заплатинський (голова), О. Нагорняк, І. Семʼянчук, М. Кришталь, С. Куропась, В. Каштанюк, М. Гарасим, О. Дацко та Г. Масник.
Голова товариства Степан Заплатинський володів меблевою крамницею на Мілвокі авеню у західній частині Чикаго. Ілля Семʼянчук, який належав до числа новоприбулих емігрантів, раніше був директором “Центросоюзу” у Львові.
Спогади про придбання першої відпочинкової оселі неподалік Чикаго залишив громадський діяч Степан Куропась. За його словами, Ілля Семʼянчук звернувся до Михайла Барана та Степана Куропася з проханням допомогти знайти відповідну земельну ділянку. Вони добре знали околиці Чикаго, оскільки володіли власними фермами. Пошуки тривали близько місяця.
Степан Куропась згадував:
“Знайшли оселю, за шість тисяч доларів, що була облаштована для відпочинку, – мала павільйон і кухню з усім обладнанням, зручний вихід до озера та галявину, засаджену розкішними дубами. На зборах щодо купівлі, однак, виникли сумніви: “Шість тисяч – це велика сума, де візьмемо?”, “Чотири акри, – то замало. Пласт хоче йти в мандри, а “Леви” хочуть мати грище”. Вагався й голова Ілля Семʼянчук: “Якби це було в Товмачи, то я б не боявся купна і довгу, а тут по-іншому”.”
Переконати учасників проєкту вдалося Степанові Куропасю. Він вніс перші 300 доларів до фонду купівлі та домовився з продавцем про оплату частинами: 3000 доларів одразу і решту через рік.
Зібрати ще 3000 доларів доручили Ярославові Войнаровському. Про це Куропась писав:
“Привіз мені Ярослав Войнаровський гроші, переважно однодоларовими купюрами, трохи по 5 і 10 доларів.
– Чому не виміняли на грубші? – запитав я.
– Не було часу! – відповів ентузіаст справи.
Так із запланованої дитячої оселі повстав у Раунд Лейку центр, де щонеділі і в святкові дні перебувають спортсмени і де організації мають свої фестини”.
За інформацією товариства “Самодопомога”, придбання оселі на Раунд Лейку та додаткової землі загальною площею десять акрів обійшлося у 15 тисяч доларів.
Уже 1950 року до оселі почали привозити дітей на відпочинок. Протягом першого літа тут відпочило близько 70 дітей. Згодом Раунд Лейк став місцем проведення концертів, фестивалів та інших громадських заходів. Озеро з безпечними умовами для купання зробило оселю популярним місцем відпочинку українців Чикаго.
Важливу роль у розвитку оселі відіграло товариство “Самодопомога”. Його гаслом були слова “До добра і краси!”. Організація ставила за мету забезпечення відпочинку та дозвілля для українців різного віку.
Для дітей табір працював протягом літа. Зазвичай організовували дві або три зміни тривалістю по три тижні. До участі запрошували дітей віком від шести до п’ятнадцяти років. В окремі роки проводили лише дві зміни, щоб останній місяць літа могли використовувати пластуни.
Організатори залучали виховників та спортивних наставників, проводили святкові заходи, виступи й ватри. Одним із завдань табору було збереження української національної ідентичності серед дітей українських емігрантів.
Про це писав часопис “Екран”:
“Коли взяти під увагу, що діти протягом шкільного року перебувають у американському середовищі, де вони асимілюються, то українські табори, хоч і на короткий час, але привертають їх до рідної національної атмосфери, де вихователі говорять до них батьківською мовою, де вони співають українських пісень, де їм подається патріотичне виховання”.
Організатори також наголошували, що навіть діти, які вже майже не розмовляли українською мовою, могли повернутися до мовного середовища під час перебування в таборі.
Звіт про діяльність оселі за першу зміну у червні 1964 року свідчить, що тоді на відпочинок прийняли 56 дітей, яких поділили на чотири групи. За підготовку виховників відповідав професор Адам Антонович. Основними напрямами виховної роботи були плекання рідної мови та підтримання порядку на території табору.
Патрон табору, колишній січовий стрілець Антін Артимович, організовував для дітей конкурси та спортивні змагання. Щосуботи під час відвідин батьків проводили ватри та концерти. Молоді члени ОДУМу співали пісні під акомпанемент гітари, а ветерани-дивізійники виконували маршові пісні.
Особливу увагу приділяли харчуванню відпочивальників. Роботу оселі контролював тодішній голова товариства “Самодопомога” П. Вигінний, а згодом — п. Ракуш. На території оселі щотижня могло перебувати до двох тисяч гостей та відпочивальників. Допомогу в організації роботи надавали волонтери, а медичний супровід забезпечували лікарі української громади.
Завершення таборових змін супроводжувалося святковими заходами. У червні 1964 року на Раунд Лейку відзначили 50-річчя Українських Січових Стрільців. Діти співали “Ой у лузі червона калина”, слухали виступ поета Романа Завадовича про січове стрілецтво та його бойовий шлях. Члени СУМу сурмили на честь полеглих стрільців, а Антін Артимович подякував учасникам заходу за вшанування українських героїв. Завершували святкування концертом біля ватри та піснею “Ніч уже йде…”.
Оселя приймала не лише дітей, а й дорослих. Для відпочинку пропонували будиночок “Косів” та новий будинок, споруджений у 1963 році. Для родин із дітьми працювала кухня. До крамниці можна було дістатися човном через Кругле озеро.
Для молоді організовували заняття з плавання, легкої атлетики, волейболу, баскетболу, пінг-понгу та шахів. Також проводили мандрівки, риболовлю, турніри та спортивні змагання.
Для фінансування діяльності Раунд Лейку у 1954 році в українському районі Чикаго відкрили крамницю за адресою 2208 W Chicago Avenue. Згодом її перенесли до більшого приміщення на 2204–2206 W Chicago. Купівля товарів у цій крамниці дозволяла підтримувати головного спонсора літнього табору та забезпечувати можливість відпочинку дітей на природі. Для родин, які не могли оплатити перебування в таборі, діяли стипендії.
Крамниця працювала до початку 1990-х років, після чого була продана у приватні руки.
У 1950–1960-х роках Раунд Лейк став одним із найпопулярніших місць відпочинку української громади Чикаго. Цьому сприяло як зручне розташування — за 45 миль від міста, так і насичене громадське життя. На вихідних тут збиралося від двох до трьох тисяч людей, а кількість автомобілів могла сягати п’ятисот.
Згодом українські організації почали створювати власні місця для таборування. Нині на Раунд Лейку проводить свої заходи Пласт.
Наприкінці 1950-х років четверо молодих емігрантів започаткували готельний бізнес у Вісконсин-Деллс, приблизно за двісті миль від Чикаго. Пізніше у сусідньому Барабу Спілка української молоді заснувала оселю “Бескид”.
Фото: Матеріали і фото з архіву Українського Національного Музею в Чикаго.
Автор: Данило Пєвчев