«Можна все на світі вибирати, сину. Вибрати не можна тільки Батьківщину»… Чи пам’ятають ці слова Василя Симоненка ті, хто «наважився» зрадити свою прабатьківщину, свій батьківський край та рідну Україну?
У спорті, на жаль, є чимало “перевертнів”, які забули свій український родовід і підтримують чергову війну рашистів проти України. Не буду писати зараз про багатьох, а згадаю «славетного», «легендарного» хокеїста Владислава Третяка, який свою велич прос…ав (додайте свою букву, що виходить?) під час мовчання й підтримки нападу російських терористів на Батьківщину своїх батьків, які його народили.
Він колись мав такі досягнення:
- триразовий олімпійський чемпіон: 1972, 1976, 1984; срібний призер Зимових Олімпійських ігор 1980 року;
- 10-разовий чемпіон світу: 1970, 1971, 1973, 1974, 1975, 1978, 1979, 1981, 1982, 1983; срібний призер ЧС 1972 і 1976 років; бронзовий призер ЧС 1977 року;
- 9-разовий чемпіон Європи: 1970, 1973, 1974, 1975, 1978, 1979, 1981, 1982, 1983; срібний призер ЧЄ 1971, 1972 і 1976 років; бронзовий призер ЧЄ 1977 року;
- володар Кубка Канади 1981 року, учасник розіграшу Кубка Канади 1976 року;
- учасник Суперсерії-72, Суперсерії-74 і Суперсерії-76;
- володар Кубка виклику 1979 року;
- перший європейський хокеїст, представлений у Залі хокейної слави Національної хокейної ліги в Торонто;
- найкращий хокеїст XX століття за версією Міжнародної федерації хокею;
- заслужений майстер спорту срср;
- Владислав Третяк 5 разів визнавався найкращим хокеїстом срср, тричі – найкращим хокеїстом Європи, чотири рази – найкращим воротарем світових першостей;
- 13-разовий чемпіон срср: 1970–1973, 1975, 1977–1984; срібний призер чемпіонатів срср 1974 і 1976 років у складі клубу ЦСКА;
- володар Кубка срср 1969 і 1973 років, фіналіст розіграшу Кубка срср 1976 року;
- у 1997 році серед перших був уведений до Зали слави ІІХФ;
- увійшов до символічної збірної століття Centennial All-Star Team Міжнародної федерації хокею із шайбою;
- член Зали хокейної слави.
Зараз же він має ось такі «успіхи»:
- з 23 лютого 2022 року перебуває під санкціями всіх країн Європейського Союзу;
- з 11 березня 2022 року перебуває під санкціями Великої Британії;
- з 24 березня 2022 року перебуває під санкціями Сполучених Штатів Америки;
- з 25 лютого 2022 року перебуває під санкціями Швейцарії;
- з 4 травня 2022 року перебуває під санкціями Австралії;
- з 12 квітня 2022 року перебуває під санкціями Японії;
- з 7 вересня 2022 року перебуває під санкціями України;
- з 3 травня 2022 року перебуває під санкціями Нової Зеландії;
- 24 лютого 2023 року внесений до санкційного списку Канади як «еліта і близький соратник режиму».
Хронологія трансформації Третяка щодо України
1982 рік. У «Спортивній газеті» (уривок передруковано в часописі «Свобода» у США) надруковано інтерв’ю з Владиславом Третяком. Уривок про Україну: «Вітаю…! Колег-гокеїстів і спортовців братньої України щиро вітаю…! За довге спортове життя мені пощастило об’їздити… Сибір, Далекий Схід. Середню Азію. І всюди відчував теплоту, доброзичливість нових друзів, їхню гарячу любов до нас, спортовців. Але до України у мене ставлення особливе. Батьки мої родом з Глухова, що на Сумщині, де і нині мешкає мій рідний дядько Володимир Третяк, викладач сільського профтехучилища ч. І. Ясна річ, кожна зустріч із земляками стає для мене святом. І хочеться зіграти якнайкраще, хоча щосезону київський «Сокіл» завдає нам дедалі більше клопоту… з підвищеним інтересом стежу за успіхами українського гокею, пишаюся злетом «Сокола», вірю, що слідом з’являться на всесоюзній арені і послідовники – сильні, перспективні клюби Харкова, Сєвєродонецька, інших міст України. Ще раз вітаю земляків… бажаю успіхів і здоров’я. Ваш Владислав Третяк».
Оце так свідоме єднання зі своїм українським родоводом! Тобто через 30 років після народження (народився 1952 року) він чітко усвідомлював, хто він і звідки. Чому ж іще через 40 років (у 2022-му) Третяк відцурався від України?
1990 рік. У часописі «Свобода» у США я знайшов ось такий допис: «Владислав Третяк – «малорос»?»: «Недавно в Чикаго перебував славний воротар гокейових дружин і збірної СССР Владислав Третяк, де брав участь в тренінґах воротарів місцевого клюбу «Блек Гокс». Як відомо, предки Третяка походять з України, і про це завжди згадує Владислав. На жаль, як виявилося в розмові в одній спортовій родині, де був запрошений Третяк в гостину разом з його дружиною, цей славний гокеїст твердо представляє інтереси неподільности спорту в цій останній імперії світу. Старшобратні політруки протягом років зуміли «перемити мозок» цього нащадка козацького роду, виплекавши в нього світогляд вірного «малороса»».
Ось як виявляється: українці запрошують його, з повагою та гостинністю ставляться до Третяка, а він демонструє відверту зневагу до українського коріння. Вже тоді ми мали чітко розуміти, що «хороших русских» немає і не буде. Це важливо розуміти і сьогодні. Адже певний політичний опозиційний рух російської діаспори сприймається певними українцями так, наче росіяни нас підтримують. Але це неправда. Жоден росіянин не на боці України.
Ось так сотні років гніту українського народу призводять до небувалих змін та трансформацій у самоідентифікації. До речі, українська родина, яка приймала Третяка у США, – це родина Дахнівських. Я мав нагоду зробити інтерв’ю з Яром Дахнівським у проєкті «Спортивний родовід» – відомим спортовцем, який розповідав про цю зустріч.
Цитую уривок з інтерв’ю Яра про зустріч з Третяком: «Ми мали нагоду з чикагівською хокейною командою «Чикаго Блекгокс» йому допомогти з мовою, перекласти з української, на той час – з російської мови на англійську. Мій рідний брат вчив російську мову в американському війську. То він цілком розумів російську мову, як і я. То нас на два тижні «Блекгокс» попросили, щоб ми допомогли з мовою і не тільки з мовою. Адже він із жінкою приїхав до Америки, і ми два тижні супроводжували їх на різні заходи: спортивні, до ресторанів, на екскурсії тощо. То ми його запросили на вечерю до нас. Я думав, що буде така файна вечеря. Будемо говорити про гокей. А мій батько проти комуністів був ціле життя. Третяк був офіцером в армії російській. То було дуже гаряче, дискусія була радше політична, ніж спортивна. Але дуже цікава. Було цікаво з ним ходити містом. Ми маємо у Чикаго велику українську громаду. І ми всі разом мешкаємо у тій українській дільниці, яку називають «Українське місто». І так ходили з ним і бачили, що люди його впізнають, говорять з ним, беруть автографи. Тому було дуже цікаво приймати у своїй хаті такого великого спортсмена».
Це ще одне підтвердження, що українці завжди ставляться до гостя з повагою. А якщо гість має ще й українське коріння, то це взагалі вже рідна людина. Однак у випадку з Третяком все обернулося проти довірливих та чемних українців зі США… Прикро, звісно. Але доля інколи справді «жартує» чи випробовує. Бо коли Третяк повернувся до СРСР, його чекав неочікуваний сюрприз. Цікаві спогади, з яких ми дізнаємося, що Третяк у 1990 році обстоював комуністичний режим у СРСР. Водночас, коли він повернувся «додому», отримав догану за нібито неправильний виїзд за кордон. Ось так буває, коли ти захищаєш окупаційну владу, а вона тебе карає.
2010 рік. Тут і далі цитати в оригіналі – російською. Але я не хочу нею писати, тому перекладатиму нашою рідненькою, солов’їною мовою. У статті «Я і сам наполовину хохол, тож завжди переживаю через те, що між нашими країнами відбувається» зміни є, але ще не критично абсурдні. Цитую уривок: «На жаль, настав момент, коли в українській пресі з’явилися інші заголовки – наприклад, «Чи почнеться війна між Росією та Україною?», українські засоби масової інформації почали заявляти, що росіяни бачать у жителях сусідньої країни ворогів… Зараз ситуація змінилася на краще – і слава Богу. Ми готові дружити і завжди подаємо руку допомоги. Усе треба робити нормально, на паритетних засадах – адже я й сам наполовину хохол, тому завжди переживаю через те, що між двома нашими країнами відбувається. Мої бабуся й дідусь поховані в Глухові Сумської області (неподалік села, де народився і виріс нинішній український президент), там у мене родичі, тому я зацікавлена людина і, додам, миролюбна».
2012 рік. Ще одна стаття про Третяка – «Мої дідусь та бабуся поховані в Україні», з якої можна зробити висновок, що він ще не зовсім був «зомбований»: «Мені дуже приємно бути тут, адже я маю українське коріння. У місті Глухів Сумської області поховані мої дідусь та бабуся. Я дуже радий, що сьогодні можу передати привіт від Федерації хокею Росії та всіх уболівальників. Ми тісно дружимо з Федерацією хокею України, у нас хороша співпраця, і ми робитимемо все, щоб просувати український хокей уперед». Також вийшло інтерв’ю «У мене ж тато з України». Тут він ще пам’ятає про свій український родовід, про український хокей, про Україну. Але вже зовсім скоро все зміниться.
Настав 2022 рік, і все кардинально змінилося. Третяк абсолютно забув своє українське коріння. Для нього існує лише російський спорт та путінська влада. Він абсолютно сліпий, німий і глухий до того, що в Україні рашисти, яких він підтримує, вбивають людей!
Ось кілька прикладів цинізму Третяка: «Бомблять Україну – це вкладається?». «Операція, яка триває, згодом закінчиться, а потім треба буде налагоджувати зв’язки. Сьогодні, на превеликий жаль, у мене те, що відбувається, не вкладається в голові. Політику змішали зі спортом. У нас відібрали і МЧМ, і ЧС у Санкт-Петербурзі. Хочу продовжувати роботу, яку мені довірив володимир путін». Тобто він усвідомлює і знає, що росія знову напала на Україну, а хвилюється через те, що їх відсторонили від хокею. Жодного слова співчуття чи протесту проти дій агресора.
Ще один блюзнірський приклад підлабузництва до кровожерливої влади росії: «путін навчив росіян віджиматися». У 90-ті роки у нас усі спортивні об’єкти позакривали. Хлопчаки приходили до армії і не могли відтиснутися… Завдяки путіну все повернулося. Сьогодні ми повернули спорт. І ми сьогодні справді справжня спортивна держава! Так, ми сьогодні переживаємо такий важкий шлях, але ми пройдемо його і вийдемо, я думаю, ще сильнішими».
Отже, є такі українські сини, які, обираючи свій шлях, обрали іншу батьківщину. Тобто зрадили самих себе, як це зробив Владислав Третяк. «Можна все на світі вибирати, сину. Вибрати не можна тільки Батьківщину». Звісно, йому це відчуття невідоме. Українській громаді у США – повага за підтримку України, гостинність та чемність. Однак завжди будьте уважними: «хороших русских» не буває. Пояснюйте це іншим народам, бо є чимало тих, хто не розуміється на цьому і продовжує контактувати з терористами. Наприклад, 1 липня 2026 року до росії приїхали хокеїсти із США. Вони зіграли там товариський, чи то пак виставковий, матч. Зрадник Третяк також там був.
Тому нам, українцям, дуже важливо усвідомити: якщо історію знаєш, тоді перемогу здобуваєш!
Автор: Олексій Лях-Породько
