У важкі часи нас підтримує безліч речей. Для когось це тепле горнятко чаю ввечері перед сном, улюблений серіал у 45-й раз, де діалоги звучать у голові швидше, ніж із телевізора, прогулянка парком чи весела вилазка до клубу з коктейлями, прикрашеними парасольками. Завжди знайдуться ті, кому хочеться уваги від рідних, справжнього діалогу, обміну енергією та обіймів. Це так природно, так по-людськи, так просто й зрозуміло.
Та з часом ми звикаємо навіть до найважчих обставин, і це змінює вектор потреб. Окріп із чайним листям і тепла розмова стають недостатніми, більше не хочеться перебувати в сумному настрої – і на зміну приходить старий добрий сарказм упереміш із чорним гумором.
Жарти про смерть, біль і відчай відволікають увагу, наповнюючи життя таким необхідним відчуттям полегшення. Нехай нам нестерпно важко, але хіба не на цьому будуються комедії? Якщо від страждання комусь стане весело, то, вважай, усе було недарма. А можливо, одного дня ми й самі тихенько порегочемо з власного відчаю. Хоч як парадоксально це звучить, погані часи часто приносять нашому суспільству більше гумору, ніж хороші.
Але чи завжди це доречно? Чи може жарт не влучити в ціль, лише сильніше розбурхавши негативні емоції? І чи кожен здатен оцінити такий спосіб самовираження? Чи не існує тієї тонкої межі, яку, певно, краще не переступати?
Так, нещодавно український бренд Syndicate після представлення колекції на Ukrainian Fashion Week випустив футболку з написом «Sorry, It’s My First War» («Вибачте, це моя перша війна»), отримавши неоднозначну реакцію в мережі. Як це зазвичай буває, думки розійшлися: комусь такий посил сподобався, когось залишив байдужим, а були й ті, кому такі загравання з чорним гумором здалися геть недоречними. Людей обурив такий різкий спосіб привернення уваги за допомогою теми війни, що, на їхню думку, межує з «висміюванням».
Але, як то кажуть, чорний піар – теж піар. Тож, зважаючи на зростання попиту, після показу Syndicate усе ж випустив нашумілі футболки у продаж, наголосивши, що бренд не планував «зіграти на темі війни чи показати легковажне ставлення до неї». Перед запуском дизайну команда обговорювала ідею як усередині компанії, так і за її межами, сподіваючись врахувати різний досвід і погляди. Та попри всі правильні й неправильні кроки компанія зрештою зняла футболки з продажу.
Безперечно, використовувати подібні фрази – завжди ризикований крок. Та якщо відкинути сам страх ступити на тонкий лід, чи не є в цьому частка правди? Хіба це не перша війна для незалежної України? Хіба ми справді мали уявлення, як правильно поводитися чи, ба більше, що відчувати в такий болісний і критичний момент? Хіба наші життя не потрапили у вир випадковостей і небезпек?
І якщо комусь вистачає сил триматися, зберігаючи звичний світогляд, то завжди знайдуться ті, кому захочеться поглянути на все крізь товстий шар сарказму, приправленого чорним гумором. І чи не мають вони на це права? Невже кожна річ, яку випускає бренд, має обов’язково подобатися всім? Чи все ж існує невеличке віконце для коливання думок? А якщо так, де саме проходить та межа, яку категорично не можна переступати?
Ми маємо безліч брендів, які використовують кричущі фрази, яскраві заголовки й провокативні рекламні кампанії. А з появою штучного інтелекту робити це стало набагато легше. Тепер замість годинного мозкового штурму можна лише використати нещодавні скандали, згенерувати вірусний контент – і вуаля: увага вже прикута до тебе.
Черговий корупціонер, який поїдає пироги в кав’ярні, або Анджеліна Джолі, яка не може оминути звабливих суконь онлайн-магазину з Тернополя. Чи подобається це всім? Звичайно, ні. Чи привертає це увагу? Безперечно. Так працюють маркетинг, піар та інші галузі, пов’язані з просуванням.
Чи кожен на планеті встиг почути про мерч зі свастикою від Кані Веста? І попри жахливий посил він усе ж знайшов свого покупця, чи не так? Бізнес-методи не мають морального компаса – що вже казати про людей.
Як не крути, тема війни залишається чутливою, і, на жаль, це цілком природно для невирішених проблем. Ми досі не знаємо, коли і як усе закінчиться, коли наші життя повернуться на звичні орбіти, коли винних буде покарано й коли сторінки щоденних обстрілів і тривог нарешті буде перегорнуто.
І поки цього не станеться, будь-які згадки чи нагадування про криваву війну викликатимуть полярні реакції, обурюючи тих, кому й досі болить. І тут немає та, певно, не буде однозначної відповіді на моральне питання. Маркетинг гратиме у свої ігри, а суспільство – у свої.
Можливо, я помиляюся, але не судіть суворо – це мій перший текст, де чорний гумор не мій улюблений художній прийом, а тема обговорення.
Авторка: Вікторія Грідіна
