Довгоочікувані дебати між кандидатами у президенти США Камалою Гарріс та Дональдом Трампом, які відбулися у Філадельфії 10 вересня, не вельми вирішили подальший хід перегонів. Виборці, які ще не визначилися, мають зробити складний, багатошаровий вибір.
Елегантна ідеологічність – проти кволого мачизму
«Я – Камала Гарріс, а не Джозеф Байден і, звісно, не Дональд Трамп» – ці іронічні слова кандидатки від Демпартії можуть слугувати камертоном цих дебатів. Звісно, це так: перед огрядним, дещо незграбним 78-річним експрезидентом жвава, енергійна, іронічна і витончено елегантна в одязі, рухах, міміці нинішня віцепрезидентка, у свої 60 років уособлювала молодість і нестримний рух уперед.
Обидвоє обмінювалися шпильками та розпливчастими репліками, за якими, проте, можна було розпізнати їхні загальні підходи до основних питань внутрішньої та зовнішньої політики: у Трампа – притаманний йому мачизм, що часто-густо контрастував з його явно постарілим виглядом; у Гарріс – продовження стратегічної лінії Байдена на збереження існуючого світопорядку, заснованого на ціннісних засадах протистояння демократій та диктатур.
Ці підходи було продемонстровано як у внутрішній політиці (економіка, еміграція, аборти), так і у зовнішній (Україна, Близький Схід, Китай). Так, Трамп пропонував «ліки» від інфляції та зростання цін такі ж, як і під час його першого терміну: зниження корпоративних податків, введення (чи підвищення існуючих) мит на імпорт, та «наймасштабнішу в історії США», за його ж словами, депортацію нелегальних мігрантів. Гарріс зупинилася на своїй економічній програмі дещо докладніше. Її основний акцент – на середній клас та сприяння малому бізнесу, при цьому пропонована нею масштабна державна фінансова допомога молодим сім’ям у придбанні першого дому, у вихованні дітей та в деяких інших аспектах наближається до рівня європейських країн з великим соціальним сектором.
Гарріс так і не продемонструвала свою програму з врегулювання імміграції, лише відповідала на закиди Трампа, який звинуватив її та Байдена у «політиці відкритих кордонів». Ця політика призвела, за його словами, до того, що нелегали «захоплюють нашу країну зсередини». «У всіх країнах злочинність знизилася, лише у США підвищилася, бо всі країни висилають до нас своїх злочинців». Ну, а його ляп про те, що іммігранти з Гаїті «викрадають у мешканців міста Спрингфілд (штат Огайо) котів і собак та їдять їх» вже, здається, повторюють у всьому світі.
На такому рівні вести серйозну дискусію з такого надскладного питання, як еміграційна політика у країні, створеній емігрантами, яка у своїй історії приймала численні хвилі найрізноманітніших емігрантів, звісно, неможливо. Гарріс обмежилася заувагою, що вона, коли була генеральним прокурором Каліфорнії, переслідувала організовану міжнародну злочинність та контрабандистів усіх мастей, та докором Трампові, що він, за її словами, у цьому році змусив Конгрес заморозити розроблений адміністрацією Байдена та підтриманий обидвома партіями законопроєкт із врегулювання міграційних потоків через кордон з Мексикою, бо Трампові було вигідно експлуатувати цю проблему, а не вирішувати її.
З проблем зовнішньої політики не пролунало нічого, про що б обидва кандидати не заявляли раніше. За обміном докорами можна було розпізнати, що кожний продовжуватиме свою політику: Трамп – відвертого мачизму на словах, далеко не завжди підкріплюваних пропозицією конкретних рішучих дій; Гарріс – заявкою на продовження стратегії Байдена з дещо зміщеними акцентами.
Ці два підходи виявилися найвиразніше у питаннях щодо російсько-української війни. Трамп знову повторив, що змусить Путіна та Зеленського «припинити війну», двічі ухилившись від прямого запитання ведучого, «чи в інтересах США перемога України». Гарріс повторила підхід Байдена, що Путін розв’язав війну не просто проти України, а проти світової демократії та світопорядку, заснованого на міжнародному праві. «Ви улестите Путіна, а він з’їсть Вас на обід», – дорікнула вона суперникові. Також Гарріс звернулася безпосередньо до поляків (у Пенсильванії, одному з вирішальних штатів, проживає до 800 000 вихідців з Польщі), мовляв, якщо Трамп дозволить Путінові захопити Україну, Польща буде наступною жертвою путінських зазіхань. Проте Гарріс не роз’яснила, яким чином її адміністрація підтримуватиме Україну задля перемоги, а не так, як досі, «скільки потрібно, щоб Росія не виграла».
Така розпливчаста, обгорнена в обмін шпильками презентація політичних програм двох провідних партій США очікувано не визначила відвертого переможця. Більшість опитувань віддали перевагу Гарріс (CNN – 63% проти 37%, інші опитування – на 2 – 3%). Більш детальне опитування, проте, виявило, що з питань економіки та імміграції виборці віддають перевагу Трампові, а з нацбезпеки та захисту демократії всередині США та у світі – Гарріс. Ймовірно також, що відсахнули від Трампа деяких виборців продемонстровані на дебатах (знову!) відверті, не підкріплені фактами випади проти політичних суперників та всієї судової гілки влади, а також вперте небажання визнати поразку на виборах 2020 року та свою роль у підбурюванні прихильників, що призвело до захоплення Конгресу 6 січня 2021 р.
Короля грає свита, а кандидатів – радники
Дещо прояснює майбутню політику кандидатів інформація щодо їх радників. У Гарріс провідний радник з нацбезпеки та зовнішньої політики – Філ Гордон. Він працював на різних посадах за президента Обами і, зокрема, мав дотичність до таких сумнозвісних кроків, як «перезавантаження» з РФ, невдала підтримка сирійської опозиції та не вельми вдала угода між Іраном та шістьма державами (5 постійних членів Ради Безпеки ООН та Німеччина) щодо припинення розробки Іраном ядерної бомби. (За президентства Трампа США одноосібно вийшли з цієї угоди, віддавши ініціативу відносин з Іраном решті країн-учасниць, у тому числі РФ). За результатами цих невдалих кроків Гордон у 2020 р. видав книгу, в якій гостро розкритикував спроби США змінювати політичні режими в інших країнах, особливо на Сході.
«Я вважаю, що загалом, якщо взяти погляди Гордона разом із заступником радника Гарріс з національної безпеки, вченою на ім’я Ребекка Лісснер, ви матимете набагато скромніший погляд на те, що США можуть і чого не можуть робити у світі; що ми повинні припинити цю довгострокову месіанську політику, спроби змінювати режими та переробляти світ за подобою США. Потрібно набагато краще працювати з автократичними та неліберальними режимами з точки зору співпраці в критичних питаннях, будь то зміна клімату, пандемії майбутнього тощо», – так оцінює погляди Гордона за його книгою політичний експерт Майкл Гірш.
Проте Гордон є прихильником збереження міцних трансатлантичних зв’язків та допомагав Гарріс готуватись до зустрічей з понад 150 світовими лідерами, включно з президентом України Володимиром Зеленським, – зазначає Financial Times.
Гарріс на посаді віцепрезидентки вибудувала стосунки з лідерами великого бізнесу та банкірами Wall Street, влаштовуючи для них обіди у своїй резиденції, зазначає Wall Street Journal. Водночас її економічні радники та асистенти допомагають їй формувати засадничі позиції її економічної політики: підтримка малого бізнесу за допомогою податкових пільг та полегшеного доступу до початкового капіталу; підтримка молодих сімей; розвиток доступного житла, – зазначає WSJ.
У Трампа – 11 радників з нацбезпеки, зовнішньої та внутрішньої політики (впадає у вічі, що серед них – жодної жінки). Деякі радники є прихильниками домінування азійського напрямку у зовнішній політиці, бо, на їх думку, головну загрозу становитиме Китай. Така позиція, на думку цих експертів, означає послаблення уваги до Європи і, зокрема, вимагатиме якнайшвидшого припинення бойових дій в Україні за будь-яку ціну. Так, Фред Флейц розробив детальний план примушування обидвох сторін до перемир’я на лінії зіткнення. «Адміністрація Трампа тиснутиме, з одного боку, на Україну, погрожуючи припинити допомогу США, якщо вона не піде на переговори, а з іншого — на Росію, погрожуючи відкрити шлюзи для військової допомоги США Україні без мирних переговорів. Пропозиція знаменує собою найдетальніший попередній огляд того, як могла б виглядати політика Білого дому Трампа щодо України, якби Флейц та інші з його орбіти приєдналися до адміністрації», – зазначає Foreign Policy. (Видання наводить список та характеристики основних осіб у нинішньому оточенні Трампа). Подібний план розробив інший радник Трампа, Кейт Келлог.
З інших радників та помічників кандидата-Трампа виринають знайомі обличчя з його першого терміну: Роберт О’Браєн (тоді він змінив МакМастера на посаді радника з нацбезпеки Білого дому; зарекомендував себе добрим фахівцем); Рік Грінелл (був послом у Німеччині, де уславився «мачистським стилем», ображаючи німецьких колег грубістю й прямолінійністю, з якими вимагав припинення побудови Північного потоку-2 тощо); Стів Міллер (розробив основні драконівські методи боротьби Трампа-президента проти нелегалів) тощо.
Водночас у нинішній орбіті Трампа знову зустрічаємо Майка Помпео. На посаді Держсекретаря за президентства Трампа він був найприхильнішим до надання Україні озброєння (тоді це були «Джавеліни») і взагалі, показав себе видатним дипломатом зі стратегічним баченням.
Всі особи на орбіті Трампа підбираються за першим засадничим принципом: слухняності, наголошує FP.
Нелінійний вибір президента
Вже з цього короткого огляду дебатів та команд претендентів на найвищу посаду у провідній країні світу видно, який складний, нелінійний вибір постає перед виборцями вирішальних семи штатів, де досі немає визначеності. У цих штатах обидва кандидати йдуть майже 50:50, і отже, вирішальне значення матиме кожний голос. З огляду їхніх засадничих позицій у внутрішній та зовнішній політиці (та добору їхнього оточення) неможливо чітко визначити, які саме методи й заходи вони застосовуватимуть у керуванні економікою, соціальною політикою, зовнішньою політикою та сферою безпеки. Чи дослухається Гарріс до свого головного радника про «більш скромну роль» США – чи, навпаки, забажає рішуче вийти на крок уперед від Байдена, щоб вести за собою молодше покоління? На чий бік схилятиметься Трамп-президент, маючи таких різних людей у своєму найближчому оточенні?
Чи сприйме Трамп поразку, чи не підбурюватиме знову натовп своїх прихильників? А якщо програє Гарріс, як сприймуть її поразку ті, які вже встигли нею захопитися? 2020 – 2021 роки поставили вибори у США мало не на межу, за якою маячить масове насилля…
Остання за часом подія – друга спроба замаху на Трампа, що сталася 15 вересня біля його тенісних кортів у Флориді, гірко підтверджує ці думки.
Надія Банчик