Поліна Герман – українська кінопродюсерка та засновниця компаній «UP UA STUDIO» та «UP USA STUDIO». Останню вона відкрила після переїзду до США за програмою U4U. Наразі Поліна працює над кінопроєктами в обох країнах. Продюсерка розповіла Vilni Media про відмінності у роботі кіноринків та виклики, з якими зіштовхнулася після переїзду до Америки. Далі її монолог.
Шлях до мрії
У квітні 2022 року відкрили програму U4U. Мені подзвонив син, який на той момент жив з батьком, і сказав, що вони планують виїхати до США. Після довгих пошуків спонсора я прийняла рішення одразу летіти до Лос-Анджелеса – міста моєї дитячої мрії. Перші чотири місяці жила в будинку з жінкою, яка запропонувала кімнату. Син переїхав до мене.
Спочатку життя в США було сповнене ейфорії, але з часом мене накрила міграційна депресія. Отримання дозволу на роботу зайняло чотири місяці, протягом яких я відвідувала курси англійської мови в коледжі. Витрати на життя були значними. Звісно, що у нас була і соціальна допомога, але цього було недостатньо. За оренду житла потрібно було платити два місяці наперед, а це $4200. Я почала шукати квартиру для себе та сина і зіткнулася з реаліями життя в Америці – кредитна історія (credits score).
Якщо мене запитати, чи Америка є вільною країною, я можу сказати, що про свободу тут нічого не чула. Тебе заганяють у рамки та правила, щоб керувати тобою. Для оренди квартири потрібно було наростити кредитну історію або мати поручителя. Доля знову посміхнулася мені: я познайомилася з людиною, яка давно емігрувала до Америки, і вона стала моїм поручителем. Завдяки цьому я змогла орендувати квартиру на Беверлі-Гіллз, по сусідству з тим самим 90210 з серіалу «Район Беверлі-Гіллз».
Робота на дві країни
Коли я нарешті отримала дозвіл на роботу, постало питання: чи варто змінювати професію? Страх невдачі був присутній, тому я підписалася на всі групи, які пропонували роботу для мігрантів. Навіть думала піти працювати водієм Uber. Коли відчувала апатію, переглядала ці групи, щоб дізнатися, ким ще можу працювати. Мій недостатній рівень англійської не дозволяв мені повністю інтегруватися в місцевий ринок праці. Якби я вільно володіла мовою, можливо, шукала б роботу тут на кіностудіях. Але я не хотіла й думати про роботу за графіком, і також не хотіла починати з нуля – асистентом асистента продюсера, адже вже пройшла цей етап в Україні. В Америці я була невідомою, а в Україні вже мала свою компанію «UP UA STUDIO». Тому я зосередилася на своєму українському продакшені та новому проєкті «Король Лір». Це фільм про внутрішніх переселенців, які поставили однойменну виставу в Ужгороді. Це допомогло їм справитися зі втратою дому.
«UP UA STUDIO» та команда в Україні підтримували мене морально. Я навчилася жити та працювати з різницею в часі в 9 годин. І продовжувала шукати можливість розвиватися тут, як продюсер. У липні почала шукати фінансування для фільму «Король Лір». Оскільки його вже знімали в Україні, але без бюджету. У 2022 році відчувалась велика підтримка Америки Україні, і я сподівалася, що зможу швидко знайти американські кошти для проєкту. І знову зіштовхнулася з реальністю. У нас в Україні існує Держкіно, УКФ та грантові європейські програми. У США – це приватні інвестиції. Тут також є гранти, але конкуренція неймовірно висока: шанси на перемогу складають лише 0,001 відсотка. В Америці гроші на фільм шукають роками, і це мільйони доларів. Вони не працюють з такими маленькими бюджетами, як ми в Україні. І виходить парадокс:, що на виробництво «Король Лір» я шукала американські гроші у США – і не знайшла їх, але отримала американські гроші в Україні завдяки фонду USAID.
«Як продати свій фільм з невеликим бюджетом?»
Крім цього, я зіткнулася з культурними відмінностями та різними підходами до сприйняття. Коли я знайомилася з людьми з індустрії, та казала, що незалежна продюсерка, вони не сприймали мене серйозно. У Лос-Анджелесі кожен другий незалежний продюсер, режисер або актор, працює в барі чи таксі, щоб заробити на свій перший фільм і на життя. Я зрозуміла, що мені потрібно змінити підхід і здобути американську освіту. Так спочатку я пройшла платні курси в Каліфорнійському університеті (UCLA) на тему «Як продати свій фільм з невеликим бюджетом?». А вже влітку потрапила до професійної школи продюсерів в цьому ж університеті. Викладачами там були продюсери практики, одна з яких продюсерка фільму «Американський пиріг».
У той час я працювала над новим проєктом “Дівія”. Я представила його в рамках курсів. Вони були вражені якістю фільму. Під час тих платних курсів також презентувала свої українські роботи — ігровий повнометражний фільм “Між нами” з бюджетом у 300 тисяч доларів і “Homo Deus” за 3000 доларів. Для них це не просто низький бюджет — це взагалі не бюджет. Вони були здивовані, як можна зняти фільми за такими мізерними коштами. Тоді я зрозуміла, що перебуваю на зовсім іншому рівні (сміється).
У США зовсім інший підхід до виробництва документального кіно. В Україні авторські фільми часто складні та багатошарові, в США документальні фільми здебільшого складаються з великої кількості інтерв’ю, де люди напряму пояснюють певні речі без підтексту. Чим простіше зроблений фільм, без зайвих шарів та образів, тим більше шансів на успіх. Бюджет таких фільмів зазвичай становить близько шістсот тисяч доларів.
В Америці створити собі ім’я режисера чи продюсера складно, оскільки це зазвичай вимагає значних власних коштів. Наприклад, щоб зняти свій перший фільм, американському режисеру потрібно зібрати принаймні 10 000 доларів. Тому багато хто працює поза сферою кіно, щоб накопичити необхідні кошти. В цьому плані бути продюсером дещо простіше, оскільки кожному режисеру потрібен хтось, хто організує і запустить процес. Завдяки моєму досвіду, американській продюсерській освіті та власній компанії мені легше знайти режисера-дебютанта і реалізувати проєкт.
Наприкінці 2022 року я заснувала компанію LLC «UP USA STUDIO». Це досить просто зробити онлайн: заповнюєш кілька форм, і незабаром отримуєш документи, які підтверджують реєстрацію компанії. Протягом перших шести місяців компанія не працювала і не приносила доходу. Нині компанія працює над декількома ігровими фільмами та документальними проєктами. Фільм «Король Лір» потрапив на український кінофестиваль Docudays. Прем’єру фільму ми зробили на американському кінофестивалі SEEfest.
Американці цінують статус
За ці два роки життя в США, я працюю над тим, щоб зробити собі тут ім’я. Один з моїх фільмів, “Ціна конфлікту”, був номінований на премію IDA Documentary Awards, яка є однією з найпрестижніших у світі для документального жанру. Також я вступила до Американської гільдії продюсерів (PGA), членство в якій мають далеко не всі американські продюсери. Щорічний внесок до гільдії становить 1000 доларів – це плата за статус, який дозволяє заявити про себе як про професіонала. Членство у гільдії допомагає налагоджувати зв’язки та шукати фінансування, але поки що не принесло мені значних результатів. Рік 2022 минув, і в Америці більше немає тієї підтримки, яка була раніше, незалежно від того, чи ти з України, чи з будь-якої іншої країни. Конкуренція тут шалена, як всередині країни, так і на глобальному рівні.
Українську та американську кіноіндустрії необхідно сприймати по-різному, оскільки вони кардинально відрізняються одна від одної. В Америці кіновиробництво – це повноцінний бізнес. В Україні ж це більше про мистецтво, і займатися ним виявилося набагато легше. Якщо один фільм не вдався, значить, вийде інший. У США таких шансів немає: якщо перший фільм провалився, не факт, що тобі дозволять зняти другий. Тут кінобізнес надзвичайно жорсткий. Знайти інвестора, який профінансує проєкт, дуже складно.
Наразі моя мета – потрапити на кінофестиваль Sundance, що відкриє ширше двері до американської кіноіндустрії та допоможе в пошуку приватних інвесторів. Ці два роки життя в США були присвячені розумінню їхніх методів роботи та відмінностей від нашого європейського кіновиробництва.
Автор: Сніжана Гусаревич