Перемога Дональда Трампа на виборах 2024 року знаменує собою остаточний кінець епохи, що тривала від закінчення Другої світової війни до цього року. США більше не будуть такими, якими вони були у ХХ – поч. ХХІ століття, та й світ у значній мірі зміниться.
Тимчасовий програш чи поразка епохи?
Політика Демпартії щодо меншин, а також захоплення соціал-демократичними підходами в економіці, які призводять до її занепаду, і занадто м’які, на думку значного числа виборців, підходи до іміграції, у тому числі незаконної, – основні фактори поразки демократів, згідно з більшістю соціологічних досліджень.
«Екзит-поли показують основну причину перемоги Трампа. Виборці відкинули ліву платформу Віце-президентки Камали Гарріс і демократів, яка зосереджувалася на прогресивних соціальних питаннях, водночас здебільшого нехтуючи економікою.
Натомість зосередження Трампа на питаннях кухонного столу, таких як економіка та іміграція, було значно ефективнішим, ніж зосередження Гарріс та демократів на правах на аборти, особливо серед молодих, латиноамериканських та темношкірих виборців — усіх, кого Гарріс мала перемогти», – зазначають Даґлас Шон та Карла Куперман у The Hill.
На відміну від 2022 року, коли демократи перемогли на проміжних виборах у Конґрес завдяки питанню про захист права на аборт, цього року вирішальними темами були економіка та незаконна імміграція, і Демпартія недостатньо наголосила на них у своїй кампанії. Навіть серед наймолодшої групи виборців (18 – 34 років) посунулися більше до Трампа на 6%, – зазначають автори згаданої статті.
«Масштаби поразки демократів разом із опитуваннями дають чітку дорожню карту того, як партія може відновитися у 2026, а потім у 2028 році. Тим не менш, чи вирішить партія слідувати цій карті та розвивати центристську, економічно орієнтовану платформу чи натомість подвоїть увагу до лівих соціальних питань, ще належить побачити», – такий висновок авторів статті.
Зазначені автори репрезентують поширену серед демократів думку, що нинішня поразка ДП – явище у рамках звичайної парадигми політичного життя США, тобто це тимчасова поразка, яка може бути виправлена на наступних виборах, можливо, навіть проміжних. Це може статися, якщо політика переможців – Дональда Трампа та РП – виявиться надто радикальною, і переважна частина виборців зажадає коливання маятника вліво, як це сталося на виборах 2020 та 2022 років.
Однак зміни можуть цього разу набути набагато більшого масштабу і навіть стати до деякої міри незворотніми. Це зумовлено не тільки рішучішими й умілішими підходами Трампа-2, але й глибокими процесами у Демпартії.
Поразка Демократичної партії – у всіх її проявах: на виборах президента, обох палат Конґресу та у значній мірі губернаторів – свідчить насамперед про вичерпаність її політики у тому вигляді, який було презентовано виборцям у цьогорічній кампанії. Спроба омолодити посаду президента, висунувши Камалу Гарріс – представницю покоління, що йде безпосередньо услід за поколінням Байдена, яке з природних причин відходить, – не врятувало партію від її головного провалу – втрати свого колишнього базового електорату, а саме середнього класу, який був цементуючою основою американського суспільства. Це сталося з кількох причин.
По-перше, через дедалі більшу елітарність керівного складу, донорів та виборців, які належать до нового покоління високоосвічених, успішних вищих керівників та працівників великих ІТ-компаній. По суті, склався новий клас надзаможних і заможних людей, що керуються «прогресивістськими» підходами і світобаченням. На це є причини, адже інтернет-технології відкрили небачені досі можливості вільного обміну інформацією з усім світом, отже, і відчуття єдності світу, єдності людства, турбота про довкілля є для цього класу природніми – але зворотньою стороною цього процесу став відрив від «землі», приземленого середнього класу та робітників у сфері виробництва. Такий відрив особливо шкодить ДП у «визначальних» штатах, де населення переважно і належить до тих верств, які опинилися позаду надзвичайно стрімкого науково-технічного прогресу і «прогресивізму».
По-друге, надто сильний уклін до меншин: расових, етнічних, статевих, імігрантських тощо. Це було на певному етапі виправдано: упосліджені упродовж століть меншини потребували компенсаторних дій, особливо на тлі тих соціально-моральних цінностей, що склалися під впливом перемоги над нацизмом; проте партія так захопилася цими компенсаторними діями, що стала запроваджувати всілякі квоти і процентні норми щодо меншин, що часто призводить до «зворотної дискримінації» населення, яке складає більшість (знову ж таки – особливо у «визначальних» штатах), та до недооцінки індивідуальних підходів за особистими та діловими якостями при прийомі на роботу, навчання тощо.
Отже, якщо ДП не віднайде зв’язку з середнім класом і «пересічними» робітниками на новій, сучасній основі, особливо у штатах, які визначають результати президентських виборів, тоді майбутнє цієї партії видається дуже туманним.
Корпоративні менеджери чи наймані працівники адміністрації?
На тлі зазначених проблем перемога дісталася опонентам і виборцям не завадили ані вердикт, вже винесений судом присяжних кандидатові у президенти, ані палкі застереження щодо наявності у кандидата нахилів до диктаторства та непередбачуваності, ані навіть полум’яні промови його самого, у яких відверто висловлені намагання розправитися із своїми політичними противниками та зорганізувати «масові депортації» незаконних імігрантів – не зважили навіть, що така риторика сама по собі суперечить цінностям американського суспільства, відсилає до диктаторів та містить безпосередні загрози для американської системи стримувань і противаг.
Зустріч обраного президента Дональда Трампа з чинним президентом Джо Байденом у Білому домі, що відбулася без найменших збурень і коливань, втім, не обіцяє безхмарного переходу влади і подальшого керівництва наймогутнішою державою. Навпаки, це затишшя перед надзвичайно бурхливими роками, принаймні першими двома.
Окрилений перемогою, Трамп відразу оголосив про призначення на основні керівні посади до 15 міністерств та адміністрації.
Призначення Державним секретарем Марко Рубіо, сенатора від Флориди, який був у комітеті закордонних справ та відзначається жорстким підходом до Китаю, Ірану та росії, Держсекретарем не викликали заперечень навіть у політичних опонентів. Немає суперечок також щодо призначення Майка Уолтса, конгресмена з Флориди, обраного до Конґресу першим з ветеранів десантних військ. «Уолтс закликАв Європу до більшої підтримки України, а США – бути суворішими у своїй підтримці, що узгоджується з ключовою зовнішньополітичною метою новообраного президента. Він також був рішучим критиком виведення адміністрації Байдена з Афганістану в 2021 році», – зазначають Алекс Ґанджітано та Бретт Семуелс у The Hill.
Не викликала багато галасу і кандидатура Еліз Стефанік на посла до ООН. Палка захисниця Ізраїлю, але скептична щодо України, вона очолювала фракцію РП у Палаті представників (обрана від Верхньої частини штату Нью-Йорк).
Інші призначенці Трампа сприймаються щонайменше спірно. Це передусім команда, яка проводитиме жорстку політику захисту кордонів та боротиметься з незаконними імігрантами. Це – радник з питань внутрішньої політики Стівен Міллер, архітектор політики щодо імігрантів у першу каденцію Трампа, який уславився такими методами, як розлучення сімей імігрантів, у тому числі з маленькими дітьми, якщо ці імігранти перетнули кордон незаконно. Це – міністр національної безпеки Крісті Ноем, колишня губернаторка Південної Дакоти. Але головну роль гратиме «цар» кордону (тобто, керівник із спеціальним завданням у певній галузі) Том Хоман. Він очолював Службу іміграції та мит. Він наглядатиме за всіма кордонами, включно з морськими та повітряними. Ноем разом з Міллером під час першого терміну Трампа «розлучили 4000 дітей з батьками», зазначають згадані автори.
Проте найбільше заперечень викликали четверо призначенців. На посаду Генерального прокурора – Метт Гетц, конгресмен від Флориди. Він відзначився тим, що восени 2023 року, у період ухвалення державного бюджету, несподівано підняв бунт проти тодішнього спікера Кевіна Маккарті через його співпрацю з демократами, внаслідок чого Палата представників була змушена поспіхом провести нові вибори спікера, на яких було обрано Майка Джонсона. Проте галас проти Гетца здійнявся не через це, а через його підозри у торгівлі малолітніми повіями. Цим питанням займався комітет з етики Конґресу. Кінець кінцем, Гетц сам зняв свою кандидатуру, а Трамп мерщій знайшов заміну – колишню генеральну прокурорку штату Флорида Пем Бонді. Вона захищала Трампа з часів його першого імпічменту і довела йому свою відданість. «Переслідувати поганих прокурорів, які переслідують Трампа», – заявляла вона своє кредо.
Ще одна сумнівна кандидатура – Тулсі Габбард на посаду директора Національної розвідки.
«Габбард – ветеран війни в Іраку. Вона була членом Палати представників від Гаваїв та віце-головою Демократичного національного комітету. Проте два роки тому вона вийшла з Демократичної партії, у тому числі й через незгоду у поглядах на підтримку України у війні з росією. Вона критикувала адміністрацію Байдена за військову допомогу Києву. Після виходу з ДП працювала на консервативному телеканалі Fox News.
В одному зі своїх інтерв’ю Тулсі Габбард заявила, що Україну не варто захищати, оскільки, на її думку, вона не є демократією. Вона також говорила про біолабораторії, які нібито фінансують США в Україні. Такі твердження поширювала після повномасштабного вторгнення в Україну російська пропаганда. Ніяких підтверджень цьому не було. Габбард також виступала проти економічних санкцій щодо росії», – зазначає Валентин Баришніков на радіо «Свобода» (рос. редакція).
Прихильники Трампа та трампізму (і, можливо, самої Габбард, зокрема, її колеги у Палаті представників) наголошують, що вона як член Конґресу висловлювала свою думку та палко критикувала розвідувальні відомства за їхню, на думку Трампа і трампістів, політизацію проти 45-го президента і наявність так званої «глибинної держави». Що під цим розуміється, не зовсім чітко висловлено. З контексту можна зрозуміти, що трампісти позначають цим поняттям ухил убік Демпартії і, отже, упередженість щодо консерваторів. А оскільки саме демократи звинуватили Трампа та його перше оточення у 2017 – 2018 роках у «неналежних» зв’язках з росією (насправді, підозри були досить обгрунтовані), отже, ця «глибинна держава» є надто упередженою щодо «російської загрози». За такою логікою, частково можна пояснити більшу прихильність республіканців-трампістів до путінського режиму (до такої позиції додаються, можливо, якісь потаємні симпатії трампістів до абсолютної влади, яку повністю захопив російський диктатор, і отже, може робити все, що йому заманеться).
Інші республіканці та демократи наголошують, що вони піддадуть кожну кандидатуру ретельній перевірці, у тому числі за «папками» ФБР, складеними на «неблагонадійних». Габбард може бути відкинута у результаті такої перевірки.
Багато заперечень викликала також кандидатура на посаду міністра оборони – Піт Гегсет. Ветеран війн в Афганістані та Іраку, він не має досвіду в керівництві та розумінні геополітичної ситуації, зате гучно критикував політику «різноманітності» у Пентагоні та у Збройних силах.
Він виступав проти «обмежень» військ у бою Женевськими конвенціями, виправдовував військових, обвинувачених у воєнних злочинах; заперечує роль жінок у бойових операціях (що гостро суперечить реальності); звинувачував союзників по НАТО у недостатніх внесках у власну оборону – такі факти наводить Мег Кіннард у Associated Press.
Проти нього також висувають звинувачення, щонайменше, у сексуально обумовленому нападі на жінку (ім’я не називають) у 2017 р. у готелі у м. Монтерей (Каліфорнія). Цю історію наводять численні ЗМІ й у ній є суперечності. Зокрема, зі статті Келлі Рісман у The Independent випливає, що поліція уперше довідалася про цей інцидент від медсестри шпиталю, куда жінка звернулася через 5 днів після нього і не пригадувала деталі, як це трапилося. Офіційних звинувачень проти Гегсета не висунуто, хоча є поліцейський рапорт щодо інциденту. Сам Гегсет заявляє, що зносини відбулися за обопільною згодою; проте, у 2023 р. він виплатив їй кругленьку суму за мовчання.
Так чи інак, усі ці суперечності та скандали у сукупності можуть призвести до зняття кандидатури Гегсета та Трамп, напевне, знайде йому аналогічну заміну, яка проводитиме його плани з «очищення Пентагона» від «прогресивістів» (тобто, меншин – і жінок?).
Багато нарікань є щодо кандидатури Роберта Кеннеді-молодшого на посаду міністра охорони здоров’я (він виступає, зокрема, проти обов’язкового щеплення дітей).
А чим займатиметься новостворений напівтіньовий підрозділ «ефективності державного управління) під керівництвом Ілона Маска та Вівека Рамасвамі, взагалі не зовсім зрозуміло. Маск доклався до обрання Трампа майже аналогічно тому, як доклався Березовський до «обрання» путіна. Проте у ЗМІ багато дискусій над тим, чи уживуться два леви, Трамп і Маск, в одному «лігві» державного апарату. Є вже суперечки між Маском та Борисом Епштейном, одним з найбільш довготривалих помічників Трампа.
Висунуті Трампом кандидатури виразно свідчать не тільки про те, що основним критерієм добору кадрів у обраного президента є засвідчена конкретними справами відданість йому особисто та його баченню внутрішньої і зовнішньої політики. Вони також засвідчили (справами або багатократними заявами) свою принципову згоду з основними пунктами порядку денного Трампа.
Добрані кандидатури вбачають цілком нормальним проведення брутальної політики проти імігрантів, не заморочуючись тим, що масові депортації «незаконних чужинців», підкріплені риторикою на кшталт «всі країни надсилають нам своїх злочинців», «вони псують кров нашої нації» тощо неодмінно зачеплять імігрантів законних, бо визначальною у рапортах таких службовців буде саме кількість депортованих, і ніхто не турбуватиметься про такі «супутні дрібниці», як тисячі зруйнованих доль.
Призначенці Трампа не турбуватимуться також про тисячі доль державних службовців, яких будуть звільняти чи то за ідеологічною несумісністю, чи то за «неефективність» у розумінні Трампа (або Маска). Трамп «пообіцяв послабити правила державної служби, які захищають федеральних бюрократів від звільнення, якщо вони не погоджуються з рішеннями своїх начальників», – зазначає Дойл Макманус у Los Angeles Times. Чи будуть змушені піти високопрофесійні слідчі, розвідники, військові через ці причини (або через незносну атмосферу на робочому місці?).
В цілому, призначенці Трампа «допомагатимуть визначити, чи зможе Трамп скасувати систему стримувань і противаг, прописану засновниками в Конституції, і перетворити виконавчу владу на інструмент волі потенційного автократа», – доходить висновку Макманус.
Чи вдасться йому це і до якої межі? На це принципове питання можуть дати відповідь (не словами, а справами) Конґрес, включно з однопартійцями президента, у значній мірі самі державні установи, які Трамп хоче перебудувати на свій лад, та й громадянське суспільство США.
Проте вже видно, що плани у Трампа та його всіх прихильників різного рівня дуже далекоглядні. До певної міри їм неодмінно вдасться перебудувати США за своїм образом і баченням. А це означає: США та до добрячої міри увесь євроатлантичний світ вже ніколи не будуть такими, якими були досі. Проте лише конкретна реальність найближчих чотирьох років – що стане сукупним результатом взаємодії незчисленних факторів, – визначатиме межі, до яких ця перебудова відбудеться, і напрям, у якому вона рухатиметься.
Автор: Надія Банчик