Сорок один рік тому, восени, близько 18 000 людей з усіх куточків Сполучених Штатів (а також дехто з Канади) зібралися у столиці США, щоб вшанувати 50-ту річницю події, яка тоді називалася Великою Голодівкою 1932-1933 років, а зараз відома як Голодомор. Масовий мітинг біля Вашингтонського монумента, а потім хода до посольства СРСР відбулися 2 жовтня. Це було друге за величиною зібрання українців у Вашингтоні, поступаючись лише відкриттю пам’ятника Тарасу Шевченку 27 червня 1964 року. Інші заходи того тижня включали меморіальний концерт у Кеннеді-центрі, виставки, науковий симпозіум, спеціальне засідання Конгресу зі зверненнями конгресменів, прийом у Капітолії та внесення законопроєкту про створення Комісії з дослідження Голодомору.
Події 1983 року в столиці вільного світу стали важливим кроком у приверненні уваги до одного з найбільших геноцидів в історії людства. Вони дали імпульс для подальших дій.
На той час, 41 рік тому, про Україну знали дуже мало. Багато американців ототожнювали росію з Радянським Союзом, а українців — із росіянами. У ЗМІ з’являлося лише кілька статей. Лише українська громада в США та їхні друзі у Конгресі США виявляли інтерес до прагнень України до свободи та прав людини. Ще менше знали про Голодомор. Радянська влада повністю заперечувала його існування, забороняла будь-яке обговорення цієї теми або стверджувала, що це була природна катастрофа, а не штучно створений голод. Тоді, як і тепер, Москва постійно і безсоромно брехала. Надто багато людей на Заході, зокрема й у науковому середовищі, приймали цю хибну версію.
Втім, ще раніше українці в Америці намагалися привернути увагу до Голодомору. У 1930-х роках, коли голод ще тривав, українці проводили протести в багатьох містах Америки і писали меморандуми до тодішнього президента Франкліна Рузвельта. У 1953 році, на 20-ту річницю, у містах США пройшли великі демонстрації, зокрема в Нью-Йорку, де зібралося близько 15 000 людей, які слухали виступ Рафаеля Лемкіна, відомого польсько-єврейського юриста, що ввів термін «геноцид». Але цього було недостатньо, щоб поставити Голодомор 1932-33 років на порядок денний Америки.
Попри те, що у жовтні 1983 року про Україну знали мало, до Радянського Союзу було прикуто значну увагу, зокрема через те, що президент Рональд Рейган у березні того ж року назвав його «імперією зла» та «центром зла у сучасному світі». Додатковий негативний імідж СРСР створило збиття радянськими силами пасажирського літака Korean Airlines 007 1 вересня 1983 року, внаслідок чого загинуло 269 людей, серед них — американський конгресмен.
Ця трагедія, яка ще залишалася у пам’яті громадськості, разом із майстерною роботою з висвітлення 50-ї річниці Голодомору, проведеною Національним комітетом із вшанування жертв геноциду в Україні 1932-1933 років, допомогла привернути значну увагу до українського питання.
Від 1983 року, коли події у Вашингтоні об’єднали українську громаду США й почали підвищувати обізнаність американців, знання про Україну та Голодомор пройшли величезний шлях. У наступні роки побачили світ знакова академічна праця Роберта Конквеста «Жнива скорботи» та нагороджений фільм Славка Новицького «Жнива розпачу» (1985). Найважливішим стало створення Конгресом США Комісії з дослідження Голодомору, яку очолив видатний історик Голодомору Джеймс Мейс. Її звіт до Конгресу 1988 року дійшов висновку, що «Йосип Сталін і його оточення здійснили геноцид проти українців у 1932-1933 роках».
За ці десятиліття значно зросла обізнаність про Голодомор, з’явилися численні серйозні наукові праці, і майже одноголосно визнається, що ця трагедія була штучною. Голодомор дедалі частіше визнається геноцидом.
На тому сонячному недільному дні 41 рік тому, після ходи тисяч людей від Вашингтонського монумента до посольства СРСР, мені доручили зачитати «Відкритий лист до Кремля» перед натовпом. Лист засуджував Кремль за трагедії, заподіяні українському народові.
Хоча за останні чотири десятиліття відбулися кардинальні зміни, включно з розпадом СРСР і відновленням незалежності України, одне, на жаль, залишилося незмінним: Москва продовжує свій наступ на український народ, націю та ідентичність, і далі загрожує всьому вільному світу.
Останній абзац того відкритого листа актуальний і сьогодні: «Ми, американці українського походження, разом із усіма американцями та народами світу, які поважають людське життя й цінують свободу, забезпечимо, щоб ті, хто загинув у вашому штучному голоді в Україні… не померли й не страждали даремно». Слава Україні!
Про автора:
