Двадцять років тому, 21 листопада 2004 року, я перебував у центральному українському місті Кіровоград (нині Кропивницький), спостерігаючи за виборами в складі американської делегації міжнародної місії ОБСЄ. Ми приїхали на другий тур президентських виборів в Україні, де змагалися тодішній прем’єр-міністр Віктор Янукович і прозахідний реформатор Віктор Ющенко. У першому турі 31 жовтня жоден із кандидатів не набрав необхідної більшості для перемоги. Я спостерігав за понад трьома десятками виборів у дев’яти країнах, але ніколи не стикався з такою кількістю відвертих порушень, зокрема із залякуванням виборців, як того дня в Кіровограді. Серйозні порушення також були поширені в інших регіонах України, особливо на сході.
Наступного ранку, повертаючись до Києва, мої американські колеги та я були здивовані, побачивши тисячі людей, багато з яких були одягнені в помаранчеве, які масово прямували в центр міста, протестуючи проти фальсифікацій на виборах. Пізніше того ж дня, прогулюючись Хрещатиком до Майдану Незалежності серед приблизно 100 тисяч людей і наметового містечка, яке ніби виросло нізвідки, я пережив майже сюрреалістичний досвід. Кількість протестувальників перевищила очікування політичної опозиції України, яка планувала протести протягом кількох місяців, адже було все більш очевидно, що вибори будуть серйозно проблематичними.
Уже в перший день того, що швидко стало відомим як Помаранчева революція, стало зрозуміло, що цей мирний прояв прагнення українського народу до демократії матиме глибокий вплив на Україну.
Але мало хто міг уявити, що це, за словами Пітера Дікінсона в блозі UkraineAlert Атлантичної ради, стане «…першим актом геополітичної драми, яка зрештою призведе до найбільшого європейського конфлікту після Другої світової війни».
Протягом 2004 року стало очевидним, що президент Леонід Кучма та його олігархічне оточення прагнули втримати владу та нейтралізувати демократичну опозицію на чолі з реформатором і прозахідним лідером Віктором Ющенком. Передвиборчий період супроводжувався численними порушеннями. Серед них – переслідування ЗМІ та цензура, що проявлялися, зокрема, у виданні адміністрацією президента директив, так званих «темників», які визначали, які теми висвітлювати та як. Інші порушення включали відмову в рівному доступі кандидатів до медіа, зриви опозиційних з’їздів, переслідування опозиції податковою поліцією та акти насильства.
Фоном цих передвиборчих зловживань і фальсифікацій, що призвели до Помаранчевої революції, став режим Кучми, який дедалі більше поринав у корупцію та нехтував верховенством права і правами людини. Найбільш яскравим прикладом цього стала його причетність до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе у 2000 році та подальші спроби приховати цей злочин.
Такі регресивні дії викликали обурення у друзів України, зокрема у Сполучених Штатах, які активно підтримували її шлях до дотримання прав людини, демократії та верховенства права. Конгрес США, включно з Гельсінською комісією, відповів на ці події ухваленням резолюцій, проведенням слухань, заявами та прямими втручаннями у діалог з українськими посадовцями. Були внесені скромні скорочення американської допомоги програмам, які стосувалися центрального уряду, а кошти перенаправили на підтримку демократичних ініціатив і розбудову громадянського суспільства в Україні, що швидко розвивалося.
Сполучені Штати та інші західні країни були не єдиними, хто уважно стежив за виборами в Україні. На той час росія мала значний вплив на Україну, хоча в багатьох аспектах ці дві країни суттєво відрізнялися. Україна, попри всі свої недоліки, залишалася принаймні напівдемократичною, на відміну від росії Володимира путіна, де авторитаризм набирав верх. Ба більше, навіть за президентства Кучми Україна дивилася в бік Заходу, що викликало занепокоєння Москви.
У той час як Захід заохочував демократичні процеси та чесні вибори в Україні, путін робив усе можливе, щоб забезпечити результат, вигідний для росії. Це означало підтримку обрання Віктора Януковича, який також користувався підтримкою Кучми та впливових українських олігархів, що не гребували брудними методами.
кремль не приховував свого втручання у виборчий процес і підтримки обраного кандидата. Напередодні першого туру виборів 31 жовтня путін сам провів чотири дні в Києві, беручи участь у пресконференціях і публічних заходах. Однак така груба й очевидна підтримка обернулася проти нього.
Тижні масових, мирних протестів і міжнародний тиск надихнули українські інституції діяти рішуче. 3 грудня 2004 року Верховний Суд України скасував результати виборів 21 листопада та призначив повторне голосування. 26 грудня 2004 року мій колега з Державного департаменту США Джин Фішел і я спостерігали за чесним, вільним і прозорим голосуванням у Київській, Чернігівській та Сумській областях, яке не могло бути більшим контрастом до фальсифікованих виборів, за якими я спостерігав у Кіровограді (нині Кропивницький – ред. VM) місяцем раніше. Переможцем був оголошений Віктор Ющенко.
путін не пробачив і не забув. Він став ще більш ворожим до Сполучених Штатів, яких звинуватив у Помаранчевій революції, – демонстративно заперечуючи право українського народу на власний вибір. Після Помаранчевої революції путін почав більш активно придушувати демократичні прояви всередині самої росії, побоюючись, що російський народ може «заразитися помаранчевим вірусом».
Помаранчева революція стала переломним моментом для українців, які усвідомили, що можуть впливати на позитивні зміни. Вона також стала вирішальним кроком у формальному відторгненні Україною імперського російського проєкту у 1991 році – чимось, що кремль не міг залишити без відповіді. Після Помаранчевої революції путін захопився патологічною ненавистю до України, яка насмілилася побачити себе окремою від Росії, особливо тієї, яка прагнула демократичного, європейського майбутнього. Революція Гідності дев’ять років потому лише посилила рішучість путіна знищити Україну, що повністю проявилося у повномасштабному вторгненні в лютому 2022 року.
Ми перебуваємо на критичному етапі, коли виникають питання про те, чи залишаться Сполучені Штати та їхні партнери відданими підтримці України. Попри серйозні виклики, які стоять попереду, я переконаний, що Москва зазнає поразки у своїх жорстоких спробах знищити українську націю. Зло не переможе.
Оригінально опубліковано англійською мовою для Ukrianian Weekly.
Про автора:
