Упевнений, що більшість людей на планеті Земля на 100 % має уявлення, хто такий Стів Джобс, і цьому є природно-технологічне пояснення. Водночас чимало людей у різних країнах знають Стіва Возняка, чули про нього, читали про нього, дивилися або й слухали виступи цього спікера й ментора. Бо ж він є співтворцем Apple Inc., найвідомішої американської технологічної компанії сучасності. На диво, їхня професійна історія дуже схожа на історію педагога, гуманіста, спортовця П’єра де Кубертена та його однодумців у справі відродження сучасного олімпійського руху. Про Кубертена знають мільйони людей у цілому світі, а про його друзів і партнерів – прикро, але одиниці.
Наші історії не про Стіва Джобса й П’єра де Кубертена, а про партнера й друга Стіва Джобса – Стіва Возняка. Це буде одна історія. Друга історія буде про Стіва Возняка, але вже не як про співзасновника Apple Inc. Однак їх поєднують три цікавинки: по-перше, однакові ім’я та прізвище; по-друге, спорт; по-третє, українське коріння.
Стів Возняк – співзасновник Apple Inc.
Стівен Гері Возняк народився 11 серпня 1950 року в Сан-Хосе (США). Про своє українське коріння він говорив таке: «Багато хто в мене запитує: “Стіве, ти поляк?” Бо моє прізвище – Возняк. Я відповідаю: “Ні, я українець”. Усе життя я хотів приїхати в Україну, і ось моя мрія збулася». Це Стів сказав у 2017 році, коли відвідав Україну та брав участь у бізнес-форумі України та Європи Olerom Forum One. Не повірите, але цей форум відбувався в Палаці спорту в Києві. Символічно, чи не так? Дрібниця, але ж дуже примітна, коли йдеться про Стіва Возняка та спорт.
Хоча Стів не був надто прихильним до спорту, іншими словами, він не був його фанатом, однак тілесне виховання посідало важливе місце в його житті. Відомо, що в шкільні роки Стів займався бігом та бейсболом. Це не дивно, адже ці види спорту у США дуже популярні. У США є така особливість: навіть якщо в майбутньому ти не станеш професійним спортовцем, твоє життя неодмінно буде пов’язане зі спортом – у школі, коледжі чи університеті. Вимога бути гармонійно розвиненим в американському суспільстві є визначальною та популярною. Отже, якщо Стів у подальшому житті «не бачив» себе у спорті як у професії, то для здоров’я, статусу та підтримки гарного фізичного стану, звісно, це було потрібно повсякчас.
Власне, напевно, така філософія життя й стала підґрунтям того, що приблизно із середини 2000-х років Стів захопився Segway polo. Спочатку була цікавість, потім – захоплення, а згодом він став найпалкішим прихильником цього нового виду спорту. Ось як Стів креативно розповідає про своє захоплення сегвеями: «Я беру його майже всюди, куди подорожую. Хоча я не часто беру його в літак. Іноді я пересилаю його поштою. Одного разу я перевіз його з Каліфорнії до Сан-Антоніо всього за 25 доларів. Я орендував один у Празі. Але щоразу, коли я подорожую зараз, я їжджу на машині, якщо це менш ніж 12 годин. Я їду, і тоді зі мною є мої сегвеї».
Тобто вже у зрілому віці його головною спортивною діяльністю стало культивування поло на сегвеях. І тут, як ми спостерігаємо, виявився технологічний талант Стіва. Йому якимось дивом вдалося поєднати новітні технології та спорт. Це направду унікально, адже знайти взаємозв’язок між спортом і двоколісним електросамокатом, щоб це нагадувало ще й кінне поло, – це дивовижно.
Сучасний світ позначений багатьма дивовижними явищами. Сучасний спорт також дуже динамічний та постійно розвивається. На тлі цього розвитку, звісно, з’являються нові види спорту. Наприклад, сегвей-поло. Саме цей вид спорту дуже полюбив Стів Возняк. Напевно, читачам буде цікаво дізнатися більше про новий і доволі популярний вид спорту. Бо мені дуже цікаво познайомитися з ним. Отже, як стверджують засоби масової інформації, сегвей-поло зародився на початку 2000-х. Зокрема, у 2003 та 2004 роках були зіграні чи не найперші матчі. Це варто перевірити, адже, можливо, щось подібне вже було раніше. Однак ці роки збігаються з тим, коли цим видом спорту захопився Стів. Зокрема, про історію зародження цього спорту на сайті Міжнародної асоціації сегвей-поло зазначено таке: «Сегвей-поло – це відносно новий та захопливий командний вид спорту, який виник у США у 2003 році, коли версію сучасного виду спорту вперше було зіграно на шоу команди Minnesota Vikings (американський футбол) у перерві між таймами за підтримки Mobile Entertainment. Однак найбільшої популярності вид спорту почав набирати з 2004 року, коли у нього почали грати члени Bay Area Segway Enthusiasts Group, які згодом повноцінніше розвинули цей вид спорту, залучаючи команди до цього виду спорту».
Кілька слів потрібно написати й про правила змагань. Адже без них ми не зрозуміємо самої суті цього спорту. Варто зазначити, що сегвей-поло дуже схоже на кінне поло та велосипедне поло. Саме від цих видів спорту було адаптовано правила сегвей-поло. Ці правила такі: дві команди по п’ять гравців б’ють по м’ячу своїми молотками, намагаючись забити його у ворота іншої команди. Розмір поля за стандартним регламентом становить 200 на 128 футів (61 на 39 метрів), а ворота мають ширину 8 футів (2,4 метра) та висоту 5 футів (1,5 метра). Стандартний матч складається з чотирьох 8-хвилинних чвертей, які в поло відомі як «чаккери». По м’ячу можна вдаряти молотком або будь-якою частиною тіла гравця чи сегвеєм, але удар може бути спрямований лише за допомогою молотка. Гол не може бути забитий будь-якою частиною тіла гравця чи сегвеєм, якщо це не станеться випадково. Ось такий короткий огляд основних правил змагань. Про розробку правил та пошук їх оптимального застосування в новому виді спорту Стів розповідав таке: «Ми почали, намагаючись наслідувати правила кінного та велосипедного поло. Поступово ми відкривали для себе речі, які працювали, і речі, які ні. І речі, якими могли скористатися недобросовісні гравці, такі як я. Наприклад, нам довелося з’ясувати, який розмір воріт підходить. Ми встановили обмеження висоти, як у футбольних воротах… Ми не виглядаємо так професійно, як футбол, але футбол існує вже давно».
На перший погляд, усе і просто, і складно. Це природне явище для будь-яких новацій у суспільстві. Припускаю, що подібне було з Apple Inc. на початку. Однак уже сьогодні цей вид спорту набирає дедалі більшої популярності у США, Німеччині, Швеції, Австрії, Барбадосі, Лівані, Великій Британії, Нідерландах, Іспанії тощо. Більше того, вже існує Міжнародна асоціація сегвей-поло.
Активна спортивна діяльність Стіва сприяла тому, що на його честь було засновано Кубок Woz. Це справді цікаво та надихає. Цей турнір на кшталт чемпіонату світу, який проводиться щороку. Хоча в історії його організації були роки, коли змагання не відбувалися.
Щоб збагнути масштаби поширення сегвей-поло, варто зазначити географію проведення Кубка Возняка. Отже, у 2006 році перший турнір відбувся у Новій Зеландії (Окленд), 2007 року – у США (Каліфорнія), 2008 року – у США (Індіанаполіс), 2009 року – у Німеччині (Кельн), 2010 року – на Барбадосі (Бріджтаун), 2011 року – у США (Фолсом, Каліфорнія), 2012 року – у Швеції (Стокгольм), 2013 року – у США (Вашингтон), 2014 року – не відбувся, 2015 року – у Німеччині (Кельн), 2016 року – не відбувся, 2017 року – у Німеччині (Гемер), 2018 року – не відбувся, 2019 року – у Швеції (Стокгольм). Таким чином, ми дізнаємося, що тривалий час Кубок Возняка відбувався регулярно і мав здебільшого пересувний характер. Тобто щорічні змагання організовувалися у різних країнах. Хоча інколи було й інакше. Окремими винятками є роки, коли змагання не проводилися. На жаль, причини мені не відомі.
Цікавими є спогади Стіва про окремі турніри. Наприклад, про 2009 рік. Ось що він говорить: «Ми думали, що Барбадос буде чимось на кшталт ямайської команди з бобслею. Ми дуже поважали німецьку команду; ми чули, що австрійці також дуже хороші. Ми пішли туди, думаючи, що маємо шанс на перемогу. І насправді нам пощастило. Ми програли один матч Австрії. Ми дійшли до фіналу, і Барбадос… ну, коли ми вперше за ними спостерігали, ми визнали, що вони дуже хороші. Вони могли добре та швидко влучати м’ячем цим кидком, як у футболі».
Про свої успіхи в сегвей-поло Стів згадував таке: «Одного разу я забив п’ять кидків назад, не дивлячись на ворота. Це дивно, бо мені важко забити гол, коли я стою обличчям до воріт».
Доречними думками поділився Стів щодо подальшого розвитку цього дивовижного виду спорту та його майбутнього: «Не знаю, чи це те, у що колись можна буде грати на Олімпіаді. Але кожен, хто має підписаний плакат із зображенням поло на сегвеях, матиме справжній колекційний предмет». Я додам, що розвиток Олімпійських ігор та долучення до офіційної програми нових прогресивних, молодіжних, технологічних видів спорту сприятиме тому, що, можливо, навіть у недалекому майбутньому сегвей-поло буде включено до олімпійської родини.
Не менш цікавим є взаємозв’язок Стіва Возняка з олімпійським рухом. Наприклад, у 1984 році Стів зробив внесок у розмірі 100 000 доларів Організаційному комітету Олімпійських ігор у Лос-Анджелесі. Справді дуже гарна справа. Тим паче, що ці Ігри відбувалися у США.
Ще одним цікавим фактом причетності Стіва до олімпійських традицій та філософії є його дружина – Кендіс Кларк, учасниця Олімпійських ігор 1976 року у складі збірної США в змаганнях з каное та байдарки. Крім того, вона брала участь у національних чемпіонатах та чемпіонатах світу. У продовження олімпійських історій у житті Стіва Возняка слід згадати, що його донька Сара працювала юристом Олімпійського комітету США.
Ще одним видом спорту, яким захоплюється Стів, є хокей. Як дізнаємося з преси, він є фанатом хокейного клубу «Сан-Хосе Шаркс».
Стів Возняк – водій цементовоза
Про Стіва Возняка я знайшов небагато інформації. Особливо мало інформації, що стосується особистої біографії. Водночас чимало є матеріалів про спортивні досягнення Стіва. Ось короткий перелік спортивних успіхів Стіва Возняка: у 1937 році він виграв Національний чемпіонат США з плавання на п’ять миль; 26 липня 1954 року фінішував третім у запливі в Атлантик-Сіті на 41,8 км; у 1956 році виграв заплив на річці Ніл на 54 км (32 милі); у 1957 році виграв змагання на п’ять і десять миль на Канадській національній виставці; брав участь у запливі на річці Парана на 88 км (55 миль) в Аргентині 1961 року; фінішував третім у кількох 36-кілометрових (22,5-мильних) марафонських запливах навколо острова в Атлантик-Сіті, США; проплив 9 миль навколо гавані Буффало зі зв’язаними ногами, коли йому був 71 рік; брав участь у запливі Traversée internationale du lac St-Jean, який організовував Жиль Потвін; у 1979 році отримав звання Почесного плавця в Залі слави міжнародного марафонського плавання. Такі результати справді заслуговують на увагу та вшанування.
Українська преса у США доволі жваво писала про виступи Стіва. Наприклад, у 1948 році згадувалося таке: «Стів Возняк із Буффало, штат Нью-Йорк, нещодавно виграв чемпіонат світу з плавання на 10 миль на Канадській національній виставці в Торонто. Стів, який минулого року отримав 1000 доларів за третє місце, отримав 5000 доларів за перемогу в марафоні цього року. Потім, через п’ять днів, Стів подолав 12-мильну дистанцію за 5 годин 18 хвилин і посів друге місце в гонці на озері Джордж, штат Нью-Йорк. Стів отримав 1000 доларів за цей результат».
Є цікава й унікальна інформація про те, що Стів Возняк у 1948 році міг бути учасником Олімпійських ігор у Лондоні (Велика Британія). Про це писали таке: «Стів Возняк із Буффало, ас із плавання, був включений до національної збірної США з плавання на довгі дистанції і, ймовірно, представлятиме США на Олімпійських іграх 1948 року». Це було б дуже гарно, якби Стів узяв участь в олімпійських змаганнях.
У 1956 році часопис «Свобода» сповіщав читачів про успіхи Стіва: «До речі, говорячи про плавання та Буффало, штат Нью-Йорк…, 40-річний Стів Возняк із Буффало, одна з видатних зірок світу плавання на довгі дистанції, був заявлений для участі в чемпіонаті світу з плавання на довгі дистанції в Атлантик-Сіті, штат Нью-Джерсі, який відбувся в середу, 18 липня. Оскільки ця колонка була написана минулого понеділка, ми не знаємо результатів на момент написання. Возняк посів третє місце в історії цих змагань».
У своїй чудовій спортивній кар’єрі Стів планував вдруге перепливти Ла-Манш, але на заваді стало здоров’я. Він помер у 1987 році у віці 71 року. Для Стіва Возняка плавання на довгі дистанції було улюбленим хобі. Його кар’єра тривала понад 50 років.
Отже, два Стіви Возняки, дві історії життя, два шляхи спортивного успіху та олімпійських традицій, обоє мають українське коріння. Нам є ким і чим пишатися!
Автор: Олексій Лях-Породько
