Тисячі звільнених державних службовців… Хаос і сум’яття в урядових установах… Сотні тисяч людей, відправлених військовими літаками й гвинтокрилами назад до країн, звідки їх вигнали, здебільшого, переслідування або неможливість мати шматок хліба; звідки їх заманювала Статуя Свободи… Повна зупинка прийому біженців і, отже, закриття програми U4U…
А ще – промова віцепрезидента Дж. Д. Венса на надважливій міжнародній конференції з європейської безпеки, яка фактично засвідчила, що США кидають Європу, полишивши власні зобов’язання, які підтримували справжню «золоту еру» євроатлантичної цивілізації, що дбайливо вибудовувалася спільними зусиллями на руїнах 2-ї світової та на досвіді Холодної…
Такий підсумок перших 30 днів блискавичної діяльності 47-го президента США Дональда Трампа, який одержав вирішальну перемогу на виборах 2024 р. під основним гаслом: «Повернемо Америці велич!».
В епіцентрі подій – Україна, у цілковитій невизначеності…
Бомба уповільненої дії, що вибухає
Приходом Трампа у Білий дім – і перший раз, і другий – ознаменувалася кульмінація розвитку тенденцій, які набирали силу поступово і спочатку непомітно під поверхнею найбільш плідного та благодатного періоду в новітній історії США та пов’язаних з ними політично, економічно та морально-культурно країн (далеко не лише Європи) так званої «американської сфери впливу», або «західної цивілізації». План Маршалла, НАТО, Спільний ринок, ЄС – етапи побудови цієї цивілізації.
Так, це є окрема цивілізація, яка методично вибудовувалася спільними зусиллями усіх країн, що увійшли до неї. Винахід ядерної зброї та встановлення ядерного паритету створили гарантії ненападу ядерних країн як одна на одну, так і на неядерні країни (їх було накрито «парасолькою» країн ядерних), що призвело до прийняття Доктрини взаємознищення. Період болісного усвідомлення досвіду нацизму після розгрому Гітлера утворив потужне щеплення як від війни, так і від будь-яких спроб встановлення диктатури, забезпечивши беззаперечний соціальний договір про демократію як першооснову миру та процвітання. Угоди, ухвалені на Гельсінській конференції з загальноєвропейської безпеки та співпраці у 1975 р., засвідчили найголовнішу гарантію невідновлення воєнних конфліктів у Європі: непохитність державних кордонів та недоторканність суверенітету країн-учасниць.
Ці дві першооснови – воєнна та економічно-політично-культурно-моральна – здавалися непохитними, недискутованими, конечно необхідними для виживання людства як біологічного виду, принаймні в «західній цивілізації». Зауважу лише найголовніші її риси: превалювання засадничих прав людей на життя, свободу та рівність перед законом, над будь-якими груповими визначеннями (раса, нація, стать, соціальний стан і т.п.); наявність приватної власності як основа економіки; свобода слова та самовираження при неприпустимості спроб розпалювання війни та будь-яких форм диктатури; чесні вибори; розподіл гілок влади, їх незалежність, рівноправність та рівність перед законом; переважання гуманістичних ідей у культурі.
За таких засад політика у «західній цивілізації» вільно коливалася у залежності від волі виборців, проте у доволі чітких межах, названих центризмом (право- та ліво-) і засвідчених як у основоположних документах (Конституціях, карних кодексах, виборчому законодавстві тощо), так і у неписаній традиції: не давати владу найрадикальнішим групам з обох боків політичного спектру, які фактично закликають до заміни демократії диктатурою своєї політсили.
Такий порядок забезпечив оптимальне співвідношення між свободою та відносною безконфліктністю і тримався від кінця 40-х років дотепер, що надало можливості вільного усебічного розвитку як для особистості, так і для суспільства в цілому. Це створило небувалий в історії комфорт життя, який, з одного боку, давав надійні гарантії від будь-яких конфліктів, а з другого, не обмежував можливості для розвитку. Уособленням найбільшої успішності американської зони впливу стали об’єднання Німеччини під егідою її західної (а не східної) частини та стрімкий рух країн колишнього соцтабору до НАТО (а не до російської зони впливу). (Балтійські країни встигли вскочити в «останній поїзд»).
Проте, під цією поверхнею визрівали руйнівні процеси (закони Гегеля щодо боротьби протилежностей та переходу кількості у якість не скасовані, як і закон Ньютона щодо дії та протидії!). Назву лише найнаочніші. Рівноправний підхід до індивідуальних прав неминуче призвів до розширення залученості соціальних груп, які упродовж історії були упосліджені, – і виникла «позитивна дискримінація». Бурхливий науково-технічний розвиток, який перейшов у справжню всебічну технологічну революцію на межі ХХ та ХХІ століть, створив якісно новий рівень можливостей, який використовується, з одного боку, для подальшого розвитку людства, а з другого, для дії підривних сил – свобода слова переходить у необмежені можливості для маніпулювання свідомістю цілих людських спільнот. Мир і процвітання «Заходу» вабили упосліджених з менш вдалих регіонів земної кулі, і їхня кількість поступово перевищила можливості «Заходу» забезпечити їм гідну інтеграцію, а різність у культурі загострила цю кризу.
Проте, ймовірно, всі ці кризові явища вдалося б владнати, якби «західна цивілізація» не зіткнулася зі «східною» – у набагато ширшому сенсі, ніж «мусульманський Схід».
Зустрічні рухи Заходу та Росії аж до лобового зіткнення
У тоді ще СРСР доволі потужно діяло щеплення від війни, проте не від диктатури, адже СРСР сам був тоталітарною диктатурою. Спроба Михайла Горбачова дещо наблизити радянську систему до «Західної» запровадженням приватної власності та свободи слова стала остаточним поштовхом, який призвів цю систему до розпаду. Розпад вдалося врятувати від впадіння в повномасштабну неконтрольовану війну, подібну до Громадянської 1918 – 1920 рр., застосувавши «щеплення» саме від війни як такої та Гельсінський Акт про недоторканність кордонів (саме тому розпад впорядкували у відповідності до кордонів радянських республік, які проголосили себе незалежними державами). Проте, як виявилося, РФ навіть за Горбачова не отримала щеплення від диктатури.
Перехід від радянської економічної системи до капіталістичної відбувався шляхом «первісного накопичення капіталу» незалежно від того, яким чином цей капітал набуто. До новостворюваної системи увійшли організовані злочинні угрупування, з одного боку, і вихідці з радянських силових органів, насамперед КГБ, з другого. Це на початку 90-х було зустрінуто як усередині РФ (та інших пострадянських країн), так і на Заході, як певна «норма»: жодної протидії, навпаки, усебічно підтримували встановлення нової системи, ставши фактично її гарантами, під гаслом: Ринок сам усе виправить.
Це створило небувалі можливості для злочинців перетворити перехід до капіталізму усередині РФ та інших пострадянських країн на перехід у мафіозну систему; злочинні елементи фактично очолили цей перехід, підкоривши грубим насиллям законні сили. І відразу ці мафіозні сили почали похід проти «Заходу», відчуваючи, що «Захід» рано чи пізно усвідомить необхідність їм протидіяти.
Узагальнюючи ці складні процеси, отримуємо дві потужні течії, що мчали назустріч одна одній. Із Заходу – всебічне сприяння розвиткові капіталізму у пострадянському просторі із метою побудувати таку ж систему загального процвітання і миру; із РФ – потужні намагання зруйнувати Захід.
Спочатку ці спроби виявилися у майже вільному проникненні руйнівних сил з РФ на Захід (а Захід цього ніби не помічав чи не звертав належної уваги): російські олігархи посилено скуповували найбільш розкішні об’єкти нерухомості та розбещували Захід особливим стилем, який назвали «бикування»; російські шпигуни проникали в органи розвідки та держустанови Заходу тощо; вільне пересування дозволило російським агентам впливу селитися у країнах Заходу.
Війни РФ проти Ічкерії стали першим плацдармом зіткнення РФ та Заходу. Захід цього не помітив (Україна, до речі, також).
Війна з «міжнародним тероризмом», насамперед «ісламським», після сумнозвісного 11 вересня 2001 р., створила небувалі досі можливості для фактичного завоювання Заходу Росією під гаслом «союзника» у цій війні. РФ отримала остаточну індульгенцію на де-факто геноцид чеченців, а союзницькі відносини із країнами Заходу вона використала для інфільтрування, у тому числі й «ісламських терористів», у західні країни. Звісно, було пробуджено всі терористичні осередки, створені ще СРСР на Близькому Сході та в інших країнах Азії та Африки.
Де-факто поразка «Заходу» спочатку в Іраку, а згодом в Афганістані, надала РФ ще більше можливостей для різноманітних шляхів розкладання «Заходу» зсередини. (А чи не зумовлена ця поразка не лише помилками США на Сході, але й таємною «участю» РФ у цих конфліктах, зокрема, інфільтрування у терористичні угруповання?).
Але найбільше руйнівні процеси набули розвитку в самій РФ, знищивши паростки демократії та перетворивши країну на де-факто нацистську диктатуру.
Проте, «Захід» ніяк не міг уповні усвідомити руйнівний потенціал пострадянської РФ, не вважав можливим вийти з зони комфорту, нечуваного досі в історії, не міг перелаштуватися з пацифістської основи своєї цивілізації, – і прийняв стратегічне рішення: продовжувати з РФ всебічні стосунки, закриваючи очі і ховаючи голову у пісок, бо ж відомо: де торгують, там не воюють.
Тим часом, руйнівні сили РФ зустрілися на Заході з бомбами уповільненої дії, закладеними самим розвитком цивілізаційних тенденцій усередині Західного світу.
Знищення політичного центризму як цивілізаційної засади
Наразі відбувається лобове зіткнення руйнівних сил РФ, спрямованих на систематичне знищення Західної цивілізації, із закономірними тенденціями розвитку самої цієї цивілізації, що виразилося у стрімкому рухові від центристської основи політичного життя – до межі з лівого краю політичного спектру. Зливається у єдиний запал невдоволення різних соціальних верств, які відчули себе відкиненими на узбіччя: робітники тих галузей промисловості, які відмирають внаслідок технологічної революції та «зелених технологій»; расові групи, які вважають себе постраждалими від «позитивної дискримінації меншин»; жителі прикордонних з Мексикою штатів, на яких лягає основний тягар іміграції, як незаконної, так і законної; ті громадяни, які вважають надмірною допомогу США союзникам (не задумуючись, наскільки важливою для інтересів громадян є репутація США як надійного гаранта безпеки світу!) тощо.
Під впливом як цих тенденцій, так і безпосередніх російських агентів, політичний «маятник» різко хитнувся до крайньо правої межі, оминувши центр.
У США це виразилося найяскравіше, адже на виборах 2024 р. були кандидати, які репрезентували саме центризм: Ніккі Гейлі від РП (правоцентризм) та Камала Гарріс від ДП (лівоцентризм; так, вона хилилася більше «наліво», проте, за допомогою системи стримувань і противаг її вдалося б схилити до центру – на відміну від Трампа, як побачимо далі). (У Європі ці процеси поки що не взяли гору над центризмом, проте невпинно набирають силу).
Трамп «осідлав» всі ці тенденції нараз. Його промови, навмисне позбавлені традиційної дипломатичності, сповнені мови ненависті, скасували центризм як системну засаду, що стримувала будь-які спроби розпалювання конфліктності та побудову диктатури.
Прихід Трампа у Білий дім – і вперше, і вдруге, – став діагнозом глибокої кризи, що охопила Захід. Криза виразилася у прямому нападі Трампа на американські державні установи, які є основою демократичної політичної, економічної та морально-культурної системи США.
Цей напад, спроба якого зазнала поразки на першому терміні Трампа, наразі грунтовно підготовлений та систематичний. Заздалегідь були підібрані керівні кадри, перевірені у справі захисту Трампа від тих сил, які виступили проти його нападок на систему США. Тепер ці кадри здійснюють вказівки свого боса без вагань і будь-якого спротиву.
Побудувавши свій кадровий «бульдозер», Трамп у блискавичному темпі, з усіх напрямків, масовано і безжалісно, обрушив удари по економічній, політичній, юридичній та ідейно-моральній системі, втіленій у відповідній структурі державних установ США на найвищому керівному рівні.
Стратегічна мета цих ударів – знищення системи стримувань і противаг і заміна її одноосібним «президентським» контролем.
Генеральний прокурор США Пам Бонді стрімко змінює прокурорів на різних рівнях на тих, хто ладен без вагань переслідувати всіх, на кого вкаже перст Трампа – а він багато разів прямо висловлював намір відкрити судові справи проти всіх, хто його критикував і йому протистояв.
Спроби скорочення державного апарату відбувалися неодноразово за різних президентів, та у всіх випадках апарат перемагав. Радше за все, і наразі була потреба дещо скоротити урядовців. Проте наразі ситуація страшніша.
Звільнення десятків тисяч працівників найрізноманітніших державних установ відбувається зусиллями новоявленого олігарха Ілона Маска, який поняття не має про засади роботи цих установ, проте без вагань виконує настанови боса: під приводом радикального скорочення надмірних бюджетних витрат і роздутого апарату зруйнувати систему стримувань і противаг усередині державного апарату.
«Маск, найбагатша людина у світі, та цілий ряд помічників звільнили понад 10 000 працівників і ліквідували програми в усьому уряді США, від Департаменту освіти до Департаменту у справах ветеранів і Центрів контролю та профілактики захворювань.
Більшість звільнених працівників розпочали свою нинішню посаду в минулому році, і тому вони вважалися випробувальними, статус, який забезпечує їм менший захист роботи, ніж іншим працівникам державної служби», – зазначають Ідріс Алі та Натан Лейн, Reuters.
Широкомасштабні чистки проходять у Пентагоні, Федеральному податковому управлінні, ФБР тощо.
Від цих чисток не лише страждають понад 10 000 державних службовців, більшість з яких – найменш захищені, молоді, прийняті на роботу лише кілька місяців тому. Цілі органи державного апарату залишаються без належної кількості працівників, цілі відділи скасовуються (не лише «крайньо лівої орієнтації», як «різномантність, рівність та включеність», але й ті, які наглядають за якістю роботи та попереджають зловживання).
Проте, найстрашніший удар наноситься по розвідувальній та контррозвідувальній структурі органів США. Директорка Національної розвідки Тулсі Габбард становить справжню загрозу національній безпеці.
Ось її характеристика, надана Александром Віндманом (він у перше президентство Трампа був у Раді з нацбезпеки Білого дому та першим забив на сполох, коли почув розмову боса з президентом України Зеленським, у якій Трамп вимагав від новообраного президента воюючої країни компромат на свого політичного суперника Байдена, – що призвело до імпічменту Трампа):
«Тулсі Габбард є серйозною проблемою для основних функцій американського уряду та довгострокової безпеки американського народу. Симпатії Тулсі до жорстокої диктатури Башара Асада та ідеологічна прихильність до російських медіа-мереж, таких як RT, дозволяють припустити, що її перебування на посаді DNI характеризуватиметься ворожими відносинами з рештою розвідувального співтовариства. Найкращий сценарій для Сполучених Штатів полягає в тому, що готовність Тулсі Габбард прийняти наративи, які продають супротивники Америки, є результатом недостатнього розуміння. Найгірший сценарій полягає в тому, що Тулсі Габбард свідомо прагне обмежити можливості американської розвідки. Незалежно від того, який сценарій буде ближчим до реальності, Сполучені Штати зіткнуться із серйозними змінами в підході їхніх союзників до процесу обміну розвідданими.
Ми можемо очікувати, що наші союзники обмежать обсяг розвідувальних даних, якими вони діляться зі своїми американськими колегами, і що США будуть дедалі більше відділятися від інших учасників у багатосторонніх форматах, такі як Five Eyes, AUKUS і НАТО. Ми також можемо припустити, що робота розвідувальних агенцій, залучених до таємної підтримки (таких як підтримка ЦРУ українських військових і програм безпілотників), зіткнеться з серйозною перевіркою та обмеженнями в їхніх операціях. Залежно від дій, вжитих Габбард, і її бажання сприяти інтересам адміністрації в підтримці європейських ультраправих політичних діячів, наші союзники можуть почати піддавати американських оперативників контррозвідувальним заходам.
Обмін розвідданими дозволяє Сполученим Штатам протистояти загрозам з боку терористів і ворогуючих держав. Коли Габбард очолить DNI, американці зіткнуться з більш небезпечним світом з меншою кількістю друзів і скороченням інструментів. Хоча деякі розвідувальні функції можуть бути частково ізольовані від прямого контролю Габбард, ми можемо очікувати, що її присутність призведе до значних змін у підходах наших союзників до співпраці з американською розвідувальною спільнотою в осяжному майбутньому» (цит. за інтернет-виданням Віндмана Why It Matters, яке поширюється за передплатою на електронні адреси передплатників).
Трамп банкротує США перед РФ?
Найбільший подив у багатьох політологів викликають неприховані, а часто навіть демонстративні, симпатії Трампа до путіна. Навіть під час розв’язаної ним найжахливішої війни в Європі – агресії проти України – очільник наймогутнішої держави, який поклявся «повернути велич» цій державі, на очах у уієї держави та всього світу поводиться з путіним показово запопадливо. Заради догоджання міжнародному воєнному злочинцю, який становить найбільшу загрозу Західній цивілізації, Трамп готовий посваритися з союзниками США та відмовитися від узятих цією країною 75 років тому зобов’язань гарантувати безпеку Європи через НАТО. Промова віцепрезидента Венса на Мюнхенській міжнародній конференції з безпеки стала знаковою, засвідчивши крутий розворот США від захисту Європи.
Деякі політологи вбачають у цьому розвороті намагання відірвати РФ від Китаю, бо Китай становить, на їхню думку, більшу загрозу США, ніж РФ. (Ну, звісно! Чи можемо назвати хоча б одну відому постать у світовій політиці, вбиту Китаєм? Якщо є такі, то їх набагато менше, ніж жертв путінської РФ. Не кажучи вже про кривавого диктатора, який не визнає жодних меж, у порівнянні із спритним економічним шахраєм, яким є Китай).
Та чи відірвуть? Можливо, проте створять для путіна ще більші можливості для руйнування Заходу.
Чи не зреагує Китай на випередження, напавши на Тайвань? Чи Трамп і тоді відмовиться від зобов’язань захисту справжньої Китайської Республіки?
Проте, до загравання Трампа з путіним спричинився далеко не лише «фактор Китаю».
Як зазначали деякі політологи, журналісти, оглядачі, Трамп давно був завербований Москвою. Загальновідомо, що у нерухомість Трампа вклади вагомі внески російські олігархи. Ба, більше: за деякими свідченнями, Трамп був завербований ще під час своєї подорожі до Москви 1987 р. (на початку «перебудови», коли СРСР відкрився Заходові).
Зокрема, газета Irish Star наводить свідчення колишнього шефа КДБ Казахстана Алнура Мусаєва:
«У 1987 році наше управління завербувало Дональда Трампа під псевдонімом Краснов», — цитує газета допис Мусаєва у Facebook.
«Допис Мусаєва не містив доказів на підтримку своєї заяви, але в наступному коментарі він зробив ще одне шокуюче твердження», – зазначає газета і цитує Мусаєва далі:
«Сьогодні особова справа резидента ‘Краснова’ вилучена з ФСБ. Нею приватно керує один із близьких соратників Путіна».
Газета коментує:
«Твердження Мусаєва прозвучали на тлі багаторічних розмірковувань щодо зв’язків Трампа з Росією, починаючи з його першого візиту до Москви в 1987 році.
У той час Трамп, який тоді був висхідною зіркою на ринку нерухомості Нью-Йорка, їздив до Радянського Союзу, щоб вивчити можливість будівництва готелю в столиці. Радянські посадовці сприяли цій поїздці, що викликало питання серед аналітиків розвідки про те, чи це була звичайна можливість бізнесу, чи щось набагато більш мерзенне.
Кілька років тому в одному звіті розповідалося про те, як у 1985 році КДБ оновив таємну особисту анкету, розповсюджену серед своїх службовців, де докладно описано, як ідентифікувати та завербувати західних діячів.
Згідно з джерелами в розвідці, у документі містилися вказівки агентам націлюватися на “видатних діячів на Заході” з метою “залучити їх до певної форми співпраці з нами… як агента, або конфіденційного, спеціального чи неофіційного контакту”. Допис Мусаєва, схоже, свідчить про те, що Трамп міг бути однією з таких цілей», – зазначає Irish Star.
Ці припущення ніколи ані серйозно не підтверджувалися, ані переконливо не спростовувалися. Єдина найглибша спроба офіційно розслідувати можливі зв’язки Трампа з РФ – розслідування спецпрокурора Мюллера у 2017 – 2018 рр. – була обмежена розслідуванням лише втручань РФ у вибори та ймовірної змови між агентами РФ та виборчим штабом Трампа. Розслідування не знайшло прямих доказів змови, але воно не могло торкнутися більш давніх ймовірних зв’язків – з олігархами та тим більше з КДБ – ФСБ.
Якщо зв’язки існували, чому ж їх не виявило ФБР ще задовго до того, як видатний забудовник, шоумен і власник конкурсів краси вирішив податися на найвищу посаду? Чому не звернули уваги на його дивну тягу до стратегічного ворога, якою він відкрито хизувався? На це питання, можливо, знайдуться відповіді значно пізніше, а можливо, і не знайдуться ніколи.
Наразі очевидно: Трампа і путіна пов’язують схожі особистісні та ідеологічні риси. Ці риси можуть зумовлювати як тяжіння, так і змагання, хто крутіший. На нинішньому етапі у них – «медовий місяць», і Трамп стелеться перед російським диктатором і навіть готовий скормити йому багатостраждальну Україну, заради «миру», звісно, бо ж «щодня гинуть тисячі молодих солдатів з кожної сторони».
На догоду путіну та деяким колам своїх виборців Трамп намагається, у псевдопацифістському дусі (як пародія на справжній пацифізм 90-х років), відсахнутися не тільки від України, але й від зобов’язань з захисту Європи – точнісінько як Чемберлен у 1938.
Це ще не означає, що Україну змусять здатися на милість безжальному ворогові.
По-перше, прокидається Європа, яка зможе надати Україні допомогу і об’єднатися на захист центристської основи західної цивілізації (якщо не візьмуть гору крайньо праві сили).
По-друге, Трамп ще далеко не скасував американську систему демократії, стримувань і противаг, яка буде, скоріше за все, здатна відбити найбільш небезпечні політичні кроки Трампа.
По-третє, Україна готова оборонятися. Президент Зеленський також готовий укласти з Трампом обопільно вигідну угоду щодо корисних копалин, що зв’яже Трампа новими зобов’язаннями, порушити які буде важче, бо вони будуть підкріплені економічною вигодою. (На даному етапі угода потребує доробки).
Також, можна сподіватися, що американська система не дасть себе зруйнувати, вона уже прокидається від шоку. Можна сподіватися, що встоїть Європа.
І можна сподіватися, що Україна буде здатна захистити свій суверенітет і відстояти державну незалежність.
Проте, руйнування системи США та цивілізаційних основ Заходу зупинити повністю не вдасться. США принаймні частково збанкротує зі своїх зобов’язань – політичних, моральних та почасти економічних.
Світ вже ніколи не повернеться у стан недавньої «золотої ери». Яким він стане, ще не видно.
Автор: Надія Банчик