Пам’ятаєте ці слова з пісні про рушник або пісні «Два кольори»? Ці твори стали справжніми діамантами у скарбничці української культури. У них йдеться про вишиті рушник і сорочку, які матуся подарувала синові в дорогу, як оберіг від нещасть.
Вишиванка — це краса в кольорі й візерунках, яка супроводжує українця від народження і до смерті. Це втілена мрія мозолистих, натруджених рук, справжня народна творчість, символ боротьби й незламності, національне надбання, міць, гордість і дух українства.
Щороку у третій четвер травня українці відзначають свято вишиванки. Цьому святу передувала акція «Всесвітній день вишиванки», яку в 2006 році започаткувала студентка факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича Леся Воронюк. До цього її спонукав друг, Ігор Житарюк, який прийшов на заняття у вишиванці. Леся запропонувала одногрупникам та іншим студентам обрати один день і всім разом одягнути вишиванки. Спочатку вишиванки одягнули кілька десятків студентів і викладачів факультету. Та вже упродовж наступних років свято розрослося до всеукраїнського рівня, до нього долучалися українська діаспора й прихильники України в усьому світі.
Дата – третій четвер травня – була обрана з наміром підкреслити, що святкування припадає на будній день і що вишиванка – органічна складова повсякденної культури українців.
Цьогоріч відзначати 20-ту річницю Всесвітнього дня вишиванки та акції «Вишивані голоси: з України до світу» до Сан-Франциско приїхали засновниця свята Леся Воронюк і директорка культурних проєктів у США Наталія Гавдида.
Зустріч із українською діаспорою відбулася 29 травня о 18:30 в приміщенні волонтерської організації «C UKRAINE Cultural Showcase», яка разом із модератором вечора Андрієм Шегерою, засновником Ukraine Support Foundation (USF), організувала зустріч.
Андрій Шегера (А.Ш.) представив присутнім гостей з України: Наталю та Лесю, подякував їм за увагу до такої події і надав слово консулу з економічних питань Генерального консульства України в Сан-Франциско панові Олексію Хорошу.
Консул: Я певний час працював у Європі, виконуючи консульську роботу, і сьогодні я тут. Але хочу сказати, що це не просто робота, а приємна зустріч з гостями з України – засновницею свята Лесею і її помічницею Наталією. Хочу подякувати панові Шегері за місце й організацію зустрічі, за проведення культурних заходів навіть у той час, коли в Україні триває війна. Українська культура різнопланова і різноманітна – це підтверджує сьогоднішня репрезентація вишивок, книг, ювелірних виробів та інших артефактів. Я народжений у Києві за радянських часів, але я знав про вишивки. Мої прадідусі й прабабусі були родом із Полтавщини і розповідали мені про українську культуру, переважно про вишивку. Сьогоднішня репрезентація демонструє мені походження мого роду, моє коріння та національні традиції. Думаю, так відчуває кожен українець. Ми тут, щоб дізнатися більше про нашу культуру, вишивку.
А.Ш.: Хочу надати слово й подякувати за участь в організації нашого заходу господині та волонтерці культурного центру Христині.
Христина: Приміщення, де ми зараз перебуваємо, – це місце, де українці й іноземці можуть доторкнутися до української культури та глибше її пізнати. У цьому напрямі ми співпрацюємо з консульством, українським навчальним центром, УКУ. У нас тут проводяться зустрічі, інтерв’ю, огляди, експозиції. Є магазин, де можна придбати речі. На другому поверсі у нас робоче приміщення, студія. Ми раді бачити всіх вас сьогодні тут.
А.Ш.: Надаю слово нашим гостям – Наталі Гавдиді, а потім Лесі Воронюк.
Наталя: Ми вдячні USF за організацію вечора. Зараз у сотнях країн проходять Дні вишиванки – люди вдягаються у вишиванки, і з кожним роком їхня кількість зростає. Ми розпочали цю роботу в Чернівцях, створюємо там Дім вишиванки. Анонсуємо акції через різні організації, співпрацюємо з ними. Один рік допомагав у цьому Google. Зараз ми проводимо тур Каліфорнією. У моєму місті, Тернополі, святкуємо День вишиванки у четвер. Чому четвер? Тому що це передвихідний день, щоб не навантажувати людей у вихідні. Вважаємо, що кожен, хто вдягнув вишиванку, поширює цю ідею далі, і це приклад активнішої реалізації мрії. Працюємо над налагодженням контактів, складанням планів, щоб популяризація Дня вишиванки і надалі зростала.
Леся: Приємно зустрітися з українською громадою у День вишиванки, який за 20 років перетворився з малої студентської акції на подію світового масштабу. Для більшості людей це один день на рік, а для мене це 365 днів роботи й пошуку – це моя місія, шлях, ідея. Я ризикнула піти з роботи журналістки, щоб повністю присвятити себе їй. Мені захотілося розповісти світові щось важливіше, ніж новини, щоб українці повернулися до свого коріння. Ми реалізовували різні проєкти, виставкові рекорди, дипломатичні прийоми.
Однією з наших акцій є «Вишивка для захисників», у межах якої ми передаємо вишиті сорочки. У 2022 році з початком російської агресії ми також почали займатися волонтерством – купували машини, бронемобіль, бронежилети, спрямовували всю нашу новаторську міць за кордоном на допомогу. Під час першого виїзду на Херсонщину, коли ми передавали воїнам речі, вони нам дякували, але питали: «А де ж вишиванки?» Я зрозуміла, що треба продовжувати ідею, займатися культурною діяльністю, і ми за два тижні зібрали кілька тисяч вишитих сорочок і передали їх солдатам. Маємо багато фото наших захисників у вишиванках.
Моя улюблена акція – «Народжені у вишиванці». В Україні ми починаємо свято з того, що йдемо до пологових будинків і даруємо вишиванки новонародженим. Зараз даруємо маленьку вишиванку нашому консулу – на поповнення в родині.
Консул: Дуже дякую! Я хотів анонсувати нашу подібну акцію, коли маленькі американці, що народжуються в українських родинах, отримують свої перші документи. Тепер отримуватимуть і вишиванки.
Леся: Велику кількість ініціатив, які ми започатковуємо, підхоплюють громади на своїх місцях. Чудово, що тут є ініціативна група українок, які продовжують цю акцію. Очевидно, що фундація самотужки не може нашити вишиванки для всіх діток у цілому світі, тому запрошуємо до участі українок. Це гарна соціальна ініціатива, яка може об’єднати людей навколо вишитої сорочки.
Один із проєктів, який ми підтримали і до якого долучилися, – це «Вишивка в одязі видатних українців», авторкою якого була Тетяна Зез з Донецька. Ось тут, на слайді, ми показуємо рукави вишитої сорочки, яку носила Леся Українка. У межах проєкту цю сорочку реставрували, відновили, тож ми можемо її споглядати і радіти, що така важлива річ не була знищена. У цьому проєкті показуємо вишиванки Т. Шевченка, І. Франка, родини Скоропадських, Марії Заньковецької, Максима Рильського та багатьох інших видатних українських діячів минулого. Цей проєкт доводить тяглість української історії, українських еліт, українського успіху. Роки радянської окупації залишили відбиток почуття неповноцінності, залежності. Ми не завжди даємо собі дозвіл на гарне місце, кар’єру, ріст, а цей проєкт показує, що ми є нацією видатних людей, які змінювали світ, впливали на Європу і світову політику, не забуваючи про свою українську ідентичність.
При нашій організації є студія документальних фільмів. Такі фільми, як «Спадок націй», «Соловей співає», «Чумацький шлях», є у вільному доступі, і їх можна використовувати в українських школах на різних культурних заходах. Ми будемо цьому тільки раді.
Зараз ми працюємо над спадщиною в зоні ризику, збираючи артефакти з окупованих територій. Показовий один приклад: коли українські воїни зачищали Харківщину від російських зайд, то побачили, що в одній із сільських шкіл застряг нерозірваний снаряд. Там був невеликий музей з давніми експонатами. Вони, не роздумуючи, без будь-якого наказу, ризикуючи життям, зібрали їх і передали нам. Там були вишиванки початку XX століття – класична Слобожанщина, справжня Україна. Ці хлопці не були якимись культурними діячами, до війни працювали на технічних посадах, але, почавши свою справу, спрацювали на рівні якогось родинного рефлексу. Таким чином, випливає, що українська вишивка як факт спадщини, як національний код, оберігає – у цьому ми переконувалися не один раз.
Вишиванки, інші старовинні артефакти, які ми збираємо з окупованих територій, слугують доказом, що це українська земля, що це культурна спадщина України. Це допомагає нам працювати на міжнародних майданчиках з іноземними колегами, спираючись не лише на емоції, а й на факти.
Культура є нашим минулим і нашим майбутнім; вишиванка є частиною нашої ідентичності, дає відповідь – хто ми є і за що ми боремося. Ми провели багато місяців, щоб зібрати і організувати речі, переправлені з Донецька, Луганська, Херсона, Харкова, Запоріжжя, доводячи, що вишиті речі – це важливі речі, коли йдеться про українську політику. Часто з нами вступають у полеміку, що культура зараз не є настільки важливою, що важливими є гроші, зброя, забезпечення, а культура буде потрібна потім, після війни. Але це хибна думка. Чомусь українська культура є однією з тем російської гібридної війни (ІПСО), яку вони хочуть знищити тут і зараз. Це важлива частина нашої презентації. У 2023 році ми побачили, що росія знищила 20 мільйонів українських фільмів, тому так важливі фільми в нашому проєкті про наше сьогодення і майбутнє.
Ми займаємося пошуком і систематизацією символів, вишитих нитками і бісером. Для цього провели кілька місяців в експедиціях і знайшли чотири сотні українських національних символів. Тут є виставка речей, вік яких сягає понад 200 років; є такі, що з’явилися за часів радянської окупації. На фотографіях ви можете бачити багато різних старовинних і сучасних орнаментів як на одязі, так і на фасаді різних будинків.
Далі Леся Воронюк і Наталія Гавдида показують книги, які привезли, і розповідають про їхній зміст. Це – «Нетлінні», «Вишиті сорочки Луганщини», «Пацьорки, цятки, коралики». Запрошують їх купувати. Показують також ексклюзивний примірник нової книги «Український котильйон». Пані Леся розповідає, що таке котильйон, де він був поширений і як використовувався в Україні. Один котильйон вона подарувала Андрію Шегері, який подякував за це і провів книжковий аукціон.
А.Ш.: Подякуємо нашим гостям з України за прекрасні розповіді, показ слайдів, організовану виставку і перейдемо до запитань, на які відповідатиме пані Леся.
Питання: Ми знаємо, як І. Франко у вишиванці виступав в Австрійському парламенті. Про які історії вишиванок, пов’язані з відомими людьми, ви могли б ще розповісти?
Відповідь: В історії ми можемо знайти багато таких фактів. Але я хочу поговорити про сучасних українців, які живуть на окупованих територіях. Це героїчні люди. Вони одягають вишиті сорочки, не маючи можливості вийти назовні, бо це небезпечно. Можуть цілий день ходити вдома у вишиванці – це зігріває їхню душу. Є достовірні факти такої поведінки. А люди, які тікали від рашистів, брали з собою, крім необхідних документів, вишиванки, рушники, домашні фотоальбоми. Вони казали, що куртки чи чоботи ми придбаємо, а от вишиту сорочку чи бабусин рушник не можна буде відтворити. На фільтраційних блокпостах, щоб не бути затриманими, надягали сорочки навиворіт, ховали під одягом, робили подвійне дно в сумках, аби тільки не віддати вишиття на поталу ворогові. Ці історії є для нас сьогодні найціннішими, бо ми, по-перше, шукаємо зони стійкості, а по-друге, відчуваємо шкідливі впливи російської пропаганди, яка намагається знищити українські цінності. Треба бути обережними з інформацією, яка зачіпає наші культурні коди і традиції. Ми стараємося задокументувати якомога більше таких історій. Вони стануть у пригоді майбутнім поколінням українців, яким треба буде зафіксуватися в певній точці незворотності ідентичності. Бо війна багато чого в нас пробудила, але навряд чи ми пройшли точку неповернення, якщо досі дискутуємо щодо українських героїв, мови, національних символів і цінностей. Повірте, нам є ще над чим працювати.
Питання: Поширеними є парні вишиванки. Мені майстер казав, що не можна робити однакові символи для чоловічих і жіночих вишиванок, бо їхні енергії різні. Чи це правда?
Відповідь: Сучасні маркетологи дуже винахідливі в тому, як продати свої бренди і не продавати чужі. Певна міфологія щодо вишитих сорочок існує. Коли подивитеся наш документальний фільм «Спадок нації», то побачите епізоди, де вишивають весільні сорочки, щоб їх не бачили чужі очі, як у Космачі вшивають суху комашку, бо вважають її оберегом. Зосереджуватися на язичницькій міфології, на дохристиянській релігії, думаю, недоцільно. У традиційній етнографії немає чітких трактувань символів. Чи має право на існування сучасна міфологія? Має, тому що коли хтось щось вигадав 100 років тому, ми можемо сприймати це як символ. Але має існувати межа здорового глузду між етнографією, яка зафіксована, і тим, що кожен майстер інтерпретує. Те, що ви сказали, – майстер так відчуває. Чи вірити вам у це – то ваш особистий вибір. Ключове – щоб ви почувалися гарно і комфортно і щоб вишиванка була вашим місцем сили. Чи працюють орнаменти як обереги – я не можу цього довести. Якісь працюють, якісь ні. Усе залежить від того, хто, коли і з якою метою вам її подарував. Одна справа, коли мама вишиває сорочку для сина, який воює, – то це буде для нього оберегом, і немає значення, чи там будуть ромби, букові листочки чи якісь інші зображення.
Питання: Чи щось змінилося у вашій підтримці з початку війни, адже наразі всі сили спрямовані на допомогу військовим? Де ви знаходите фінансування на такі культурні проєкти?
Відповідь: Ми громадська організація, команда працює цілий рік заради свята, реалізовуємо нашу операційну діяльність завдяки видавничій діяльності та виставкам. Тому ми так наполегливо їх демонстрували. Ми мали певні плани з українськими бізнесами тощо, але зараз із морального погляду не випадає давати запити, коли всі ресурси потрібні фронту. Тому ми самі себе стримуємо. Коли завершиться війна, тоді ми повернемося до попередніх варіантів фінансування, будівництва Дому вишиванки, контактів з бізнесами і перформансами.
Консул: Хочу подякувати нашим українським гостям і всім присутнім за чудово проведену зустріч. Те, що роблять ці люди, – це святе; кожна книжка – це окремий світ. Хочеться вам допомогти у ваших стараннях. Зрозуміло, що гроші – це ресурс, який може щось рухати, але, можливо, вам потрібні волонтери, контакти, можливо, у вас є бажання потрапити до якогось навчального закладу – будемо раді вам допомогти.
Леся: Дякую! Ми завжди раді запрошенням, коли можемо поспілкуватися з аудиторією, показати нашу діяльність, прорекламувати наші книжки і пропрацювати далі певну стратегію. Цьогоріч окремі запрошення вже завершені. На наступний рік плануємо тури різними країнами і США також. Зараз у нас з Наталією є проєкт на низькому старті – опрацьовуємо колекції в Україні, але за кордоном є необліковані й невидані колекції. Тому якщо ви знаєте про них, дайте нам інформацію, і ми можемо взяти на себе це опрацювання, зокрема видання книги. Йдеться не про українські музеї – ми їх знаємо, а про іноземні як, наприклад, Бостонський музей мистецтв та інші. У таких музеях є українські колекції, але, зважаючи на велику завантаженість і кількість фондів, там українська тема не є пріоритетною, і там вишивки й інші речі десятиліттями зберігаються десь у фондах, іноді навіть не описані і не класифіковані, тому що немає фахівців, які можуть це зробити. Знаходження таких зібрань є одним із наших проєктів. У цьому ви можете нам допомогти.
А.Ш.: Ще раз подякуємо нашим доповідачам за змістовні розповіді і покази та перейдемо до кулуарного спілкування.
Вечір у культурному центрі тривав ще довго – люди не хотіли розходитися – спілкувалися, фотографувалися з гостями, купували вишиванки, книги. У мене особисто залишилося відчуття, ніби я напився цілющої води з невичерпного джерела української краси і сили.
Слава Україні!
Фото: Юрій Бондарчук
Автор: Мирослав Ґрех
