Документальне кіно сьогодні дедалі частіше стає простором чесної розмови про війну, травму та людську стійкість. Саме таким є фільм «Між двома небесами» – режисерський дебют українсько-американської режисерки та громадської діячки Лани Брукс. Стрічка зосереджується на долях українців, які були змушені залишити рідні міста після початку повномасштабної війни та будувати нове життя за кордоном.
У центрі фільму – не політика і не хроніка бойових дій, а люди. Камера уважно слухає тих, хто пройшов через окупацію, втрату, небезпечний шлях еміграції та складний процес адаптації в новій країні. Серед героїв – батько, який пережив події в Бучі, мати, що ризикнула всім заради безпеки дітей, а також молоді українці, які шукають себе в новій культурі, не втрачаючи зв’язку з Батьківщиною.
Фільм вибудуваний як емоційна подорож – від болю прощання з домом до поступового відновлення внутрішньої опори. Архівні кадри переплітаються з особистими зізнаннями, а візуальна мова стрічки підкреслює крихкий стан людей, які ніби застрягли між минулим і майбутнім.
Сильний емоційний вплив стрічки відзначили й глядачі першого показу. Таїсія Шакула, одна з відвідувачок, поділилася своїми враженнями:
«Дякую всій знімальній команді та героям фільму за цю роботу. Це кіно без прикрас проливає світло на внутрішні переживання й важкі виклики, з якими живе кожен українець з 24 лютого 2022 року й до сьогодні. Воно показує справжні цінності та ціну змін. Особисто для мене багато моментів були настільки сильними, що викликали сльози».
«Між двома небесами» – це історія життя поміж: між країнами, мовами та відчуттям приналежності. За словами режисерки Лани Брукс, ідея фільму народилася з численних розмов із біженцями, які рідко говорять вголос про свій досвід. Їхній біль часто залишається непоміченим, адже фізичне виживання не завжди означає внутрішній спокій. Саме цю тишу авторка прагне зробити чутною, показуючи силу людей, які продовжують жити попри втрати.
Своїми особистими переживаннями поділилися й герої фільму. Маргарита Марущак із Києва наголошує на щирості стрічки:
«Це сміливий і дуже чесний фільм. Історії різні, але біль – один на всіх. Кожен герой стояв перед складним вибором і прийняв єдине правильне рішення для себе та своєї родини».
Для Христини Василевської зі Львова участь у проєкті стала емоційним досвідом:
«Під час інтерв’ю я ніби спокійно розповідала свою історію, навіть з усмішкою. Але коли побачила себе на великому екрані – плакала. Здавалося, що дивлюся на власне життя з боку й вперше по-справжньому усвідомлюю, через що пройшла».
Ще одна учасниця стрічки, Вікторія Плакенсія з Києва, зізнається, що перегляд фільму був для неї надзвичайно важким, але необхідним:
«Ця війна для мене – надто болюча і жорстока. Протягом усього фільму я плакала. Та водночас мені хотілося показати, що навіть найтрагічніші події можуть змінити життя. Тікаючи від війни, я знайшла кохання, створила сім’ю, народила дитину. Коли перетинала океан, я не могла навіть уявити такого майбутнього».
Режисер фільму Сергій Керкез зазначає, що робота над стрічкою стала для нього особливим досвідом:
«Я багато років працюю з відео, але документальне кіно – це простір, де важливо не поспішати з висновками. Мені було принципово не говорити замість героїв, а дати їм можливість самим розповісти про свій шлях між війною, переїздом і спробою почати знову. Це не узагальнений портрет українців, а уважна фіксація кількох особистих історій».
Оператор-постановник Максим Курганський додає, що візуальна мова фільму свідомо стримана:
«Ми працювали з природним освітленням і фокусом на людині. Камера не відволікає від змісту, а лише підкреслює присутність героя в кадрі та загальний емоційний настрій сцени».
Наразі команда фільму готується до наступних показів і шукає партнерів серед культурних інституцій та майданчиків. Після першого показу в Нью-Йорку стрічка вирушить до Стейтен-Айленда, а згодом буде представлена в Бостоні та Лос-Анджелесі, розширюючи географію діалогу та залучаючи нові громади до розмови.
Під час прем’єрного показу за одну ніч вдалося зібрати 830 доларів, які будуть передані до фонду Sunflower of Peace.
«Між двома небесами» – це кіно, яке не дає готових відповідей, але змушує слухати, співпереживати й пам’ятати: за кожною статистикою війни стоїть чиєсь життя.
Вікторія Шаповалова
