Минулого вікенду Такер Карлсон і Стів Віткофф дозволили собі, без перебільшення, улесливе звеличення Володимира Путіна. Карлсон, медійна персона з величезною аудиторією серед американських консерваторів, і Віткофф, магнат у сфері нерухомості, який тепер виступає в ролі «мирного переговорника» у війні проти України, сиділи поруч і розсипали похвалу диктаторові, відповідальному за одні з найжахливіших звірств XXI століття. Їхні слова були не просто легковажними; вони були небезпечними.
Путін — це не якийсь «неправильно зрозумілий» сильний лідер. Це міжнародний воєнний злочинець, розшукуваний Міжнародним кримінальним судом за систематичне викрадення українських дітей — діяння, що підпадає під визначення геноциду згідно з міжнародним правом. Його війська вбили десятки тисяч мирних жителів, зруйнували цілі міста і розгорнули кампанію терору по всій Україні. Та замість того, щоб визнати цю жорстоку реальність, Карлсон і Віткофф створили ідеалізований, схвальний образ людини, чия спадщина написана кров’ю.
Така риторика — не новина. Карлсон роками підривав боротьбу України за виживання, змальовуючи Путіна не як архітектора війни і страждань, а ніби поважного лідера. Але тепер, коли Віткофф бере на себе провідну роль у так званих «мирних перемовинах», ставки ще вищі.
Віткофф, який спеціалізувався на елітній нерухомості, фактично не має дипломатичного досвіду. Попри це, він узяв на себе роль ключового американського переговорника в триваючих дискусіях щодо майбутнього України, одночасно висловлюючи захоплення Путіним. Його підтримка фальшивих російських «референдумів» на окупованих територіях мала б повністю позбавити його права впливати на формування політики. Натомість йому надають майданчик, де він укріплює кремлівські наративи під виглядом «дипломатії».
І давайте говорити відверто — це не лише проблема для України. Коли американські діячі нормалізують путінський режим, вони надихають авторитаризм у всьому світі. Це посилає сигнал диктаторам: воєнні злочини можуть бути пробачені, вторгнення — виправдані, а масові вбивства — перетворені на «політичний прагматизм».
Історія вже попереджала нас про загрози політики умиротворення. У 1930-х роках деякі західні голоси так само применшували загрозу з боку Гітлера, переконуючи себе, що дипломатія і лестощі можуть стримати його амбіції. Ми знаємо, чим це завершилося. Сьогодні ми бачимо сучасний варіант тієї самої помилки в реальному часі.
Правда полягає в тому, що мир в Україні не настане завдяки пустопорожньому захопленню тираном. Він не прийде від самозваних «миротворців», які більше захоплюються Путіним, ніж розуміють реальні ставки цієї війни. Він прийде через рішучу підтримку суверенітету України і забезпечення притягнення воєнних злочинців на кшталт Путіна до відповідальності, а не їх прославлення.
Американські лідери та представники ЗМІ мають вибір: бути на боці демократії або стати поруч із тими, хто прагне її знищити. Карлсон і Віткофф вже зробили свій вибір. Тепер настав час решті з нас ухвалити власне рішення.
Автор: Білл Коул