Після російського вторгнення в Україну 2014 року українські протестанти стали одними з перших, хто зазнав переслідувань з боку Федеральної служби безпеки Росії (ФСБ). Повномасштабне вторгнення 2022 року, що нагадує сталінські часи, ще більше загострило страждання євангельських християн України. The Wall Street Journal повідомив, що Росія прагне «стерти євангельські церкви з окупованої України». Поки українські євангельські християни борються за існування під російською окупацією, президент США Дональд Трамп назвав президента України Володимира Зеленського «диктатором» і «помірковано успішним коміком». Чому ж американські євангельські християни так мало уваги приділяють стражданням своїх одновірців в Україні?
Росія завжди стратегічно використовувала релігію як засіб територіальної експансії та контролю. Сучасна Російська православна церква в сьогоднішньому вигляді фактично була відновлена Йосипом Сталіним у 1943 році під час Другої світової війни, аби згуртувати націю та посилити державний контроль. Відтоді Церква тісно пов’язана із радянськими, а згодом і російськими спецслужбами, насамперед КДБ/ФСБ, слугуючи потужним інструментом впливу й нагляду над населенням.
Після розпаду СРСР почалася нова ера співпраці держави й Церкви. Хоча свобода віросповідання була закріплена в конституції Росії, уже 1993 року Російська православна церква пролобіювала її обмеження. Відтоді російська влада систематично намагається контролювати не‑православні громади — забороняє релігійні меншини, вимагає від нових церков приєднуватися до «визнаних» структур і ухвалює «антимісіонерські» закони Ярової. Натомість РПЦ послідовно залишалася вікарієм держави всередині країни та за її межами. Як пише Люсі Еш у книжці The Baton and the Cross, «взаємозв’язок між церковною ієрархією та політичною владою майже не змінився за століття».
Російська православна церква як знаряддя державних репресій
Упродовж своєї історії РПЦ часто діяла як продовження державної влади, просуваючи урядові наративи й зміцнюючи політичний контроль над релігійним та суспільним життям. Сьогодні Владімір Путін використовує спільну для багатьох росіян і українців віру, щоб стверджувати, ніби українці й росіяни — «один народ» із нероздільною долею, натякаючи, що українці як нація не існують. Це релігійне підґрунтя сягає часів хрещення князя Володимира у 979‑1015 рр. Згодом РПЦ проголосила Москву «Третім Римом», намагаючись закріпити за Росією спадщину Візантії, зокрема історію та культурний спадок України.
Церква служить російській владі, заспокоюючи населення й підтримуючи міфи Кремля. Вона глибоко інтегрована у воєнну машину: «робить ставку на танки Путіна, щоб зберегти інституцію Церкви на просторах колишньої імперії». Патріарх Кирило не лише благословив вторгнення, а й у 1970‑х працював агентом КДБ. Він пообіцяв російським солдатам, що загинули в Україні, що їхня «жертва змиває всі гріхи».
Прагнення підкорити українців і встановити монополію державної релігії в Україні — одна з головних мотивацій Путіна залучати підтримку РПЦ. Історикиня Кетрін Келайдіс ще до вторгнення попереджала, що війна матиме релігійне забарвлення через ідеологію «русского міра» — доктрину переваги російської мови й православ’я серед слов’янських народів. Саме через цю призму Росія виправдовує звірства на українській землі.
Атака Росії на євангельських християн
Однією з головних цілей російської агресії стали українські євангельські християни. Хоча вони становлять лише 2‑4 % населення, їх системно переслідують від 2014 року. На ранньому етапі конфлікту четверо п’ятидесятницьких пасторів були захоплені й убиті — це один із перших задокументованих випадків. На сьогодні зруйновано понад 200 будівель євангельських церков, багато з яких переобладнані під військові потреби. У таких містах, як Мелітополь, де колись євангельські громади переважали над православними, нині не працює жодна.
За даними Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS), «від лютого 2022 року російські війська пошкодили або знищили щонайменше 660 церков та інших релігійних споруд, серед них щонайменше 206 протестантських». У окупованій Росією Луганській області «не залишилося жодної відкритої протестантської церкви». На окупованих територіях Запорізької області окупаційна влада також заборонила всі греко‑католицькі громади. Російські сили цілеспрямовано руйнують релігійні мережі: переобладнують церкви, ведуть спостереження за домівками віруючих, примусово депортують лідерів, ліквідують «підпільні церкви».
Чи знають у США про війну Росії проти не‑православних релігій?
Попри ці задокументовані злочини, велика частина американської публіки не знає про біду українських євангельських християн. Опитування Ukrainian Freedom Project свідчить: поінформованість про переслідування українських євангеліків підвищує підтримку України серед виборців Республіканської партії (GOP — Grand Old Party, тобто республіканці). Згідно з опитуванням Ukraine GOP Primary Voter Survey (22‑25 квітня 2024 р.), 66 % республіканців зізналися, що знають мало або нічого про тортури й убивства українських християн російськими військами на окупованих територіях.
Деякі політики‑республіканці, керуючись антимайданівською риторикою Трампа, ігнорують страждання протестантів України. Натомість постаті на кшталт Марджорі Тейлор Грін і Такера Карлсона, який просуває ідею «зміни режиму» в Україні, зосереджуються на політиці Києва щодо Української православної церкви Московського патріархату, а не на масовому нищенні євангельських громад.
У самому євангельському середовищі США підтримка України теж неоднорідна. Дмитро Бінцаровський виокремлює чотири підходи: заклики до умиротворення, вимоги виведення Росії з України, обережну підтримку та безумовну підтримку України. Зростає і голос християнських націоналістів, які прихильно ставляться до Путіна й не вважають релігійний примус проблемою. Однак історично євангельські християни були активними захисниками свободи віросповідання за кордоном.
Політична вага євангелістів у США
У XX ст. євангельські християни США з аполітичної групи перетворилися на важливу силу зовнішньої політики. Захоплення місіонерством і свободою віросповідання спонукало їх активніше цікавитися міжнародною політикою в середині 1970‑х. У популярній статті Foreign Affairs Волтер Рассел Мід писав: «Євангельська міць залишиться з нами у найближчому майбутньому, і всім, кого турбує зовнішня політика США, варто звернути на неї увагу». Завдяки цьому впливу були ухвалені закони про міжнародну релігійну свободу (1998), мир у Судані (2002) та права людини у Північній Кореї (2004).
Так само, керуючись біблійною заповіддю благословляти Ізраїль, євангелісти стали його найнадійнішими союзниками: вони частіше підтримують Ізраїль і рідше критикують його дії, ніж середньостатистичні американці. Їхні богословські переконання втілюються у впливових лобістських групах AIPAC і CUFI, які формують сучасну зовнішню політику США.
З 2022 року євангельські християни активно лобіюють підтримку України. Організації на кшталт Ukraine Freedom Project під керівництвом Стівена Мура, колишнього керівника апарату в Палаті представників США, привертають увагу до переслідувань українських євангеліків, презентуючи питання на Гельсінській комісії. Комісія з етики та релігійної свободи Південної баптистської конвенції також відіграла важливу роль, закликаючи спікера Майка Джонсона розблокувати останній пакет допомоги Україні. Нещодавно євангелісти успішно переконали Трампа скасувати рішення про припинення програми моніторингу викрадених українських дітей.
Євангелісти в Україні
В Україні євангельські християни дедалі активніше долучаються до війни. Американець українського походження Михайло Павенко, уродженець Донеччини, який із 2014 року служить волонтером‑капеланом, каже: «Протестантські церкви України роблять неймовірну роботу, приносячи промінь надії та світла в цю трагедію». Члени його родини були серед перших, кого проросійські бойовики вбили 2014 року за віру у Слов’янську.
Хоча основна діяльність церкви — гуманітарна допомога, багато євангелістів стали капеланами або навіть військовими. Завдяки історичним зв’язкам із євангельською спільнотою США українські євангелісти можуть ефективно формувати американську громадську думку та підтримку України.
Показовим був період затримки останнього пакета допомоги США на початку 2024 року. Тоді лідери українських євангелістів неодноразово вирушали до США, зустрічалися з високопосадовцями та підписували спільні заяви з Комісією з етики та релігійної свободи Південної баптистської конвенції, закликаючи до підтримки України. Це завершилося тим, що баптисти Павло Унгурян і Сергій Гайдаржі молилися разом зі спікером Майком Джонсоном. Завдяки зусиллям Ґері Маркса та підтримці українського уряду українські євангелісти значно просунулися у встановленні зв’язків із закордонними одновірцями.
Павенко також займався адвокацією на Капітолійському пагорбі й зустрічався зі співробітниками офісу Майка Джонсона. «Це був фантастичний досвід, — каже він. — Я був вдячний можливості поспілкуватися з політиками, яких поважаю, та поділитися тим, що бачив і робив в Україні. За три дні відбулося багато зустрічей — із конґресменами, сенаторами та старшими радниками спікера Джонсона».
«Що стосується Республіканської партії, — продовжує він, — нам треба й далі працювати з усіма політиками і доносити правду. На жаль, російська пропаганда впливає на наратив усередині GOP, але ситуація поступово змінюється на краще. Адвокаційна робота має тривати. Втрата України не принесе Заходу нічого доброго, і, гадаю, американські політики це розуміють».
Павенко підкреслює: «Ми маємо працювати ще старанніше, молитися й вірити, що Бог зробить диво для України. Українці показали, що означає боротися за свободу проти сучасного Гітлера».
Українці‑американці, як‑от Павенко, можуть відіграти ключову роль у взаємодії з євангельською спільнотою США. Щоб посилити цей голос, релігійні лідери та організації — приміром, Рада українських християнських церков штату Вашингтон — мають співпрацювати з Комісією з етики та релігійної свободи Південної баптистської конвенції та Інститутом релігії та демократії. Такі партнерства допоможуть запросити євангельських лідерів, капеланів та інших служителів до американських церков, щоб вони поділилися особистими історіями віри й стійкості перед обличчям переслідувань.
Співпрацюючи з відомими євангельськими організаціями США, можна підсилити меседж спільними заходами та адвокаційними зусиллями. Разом церкви покажуть: підтримка України — це водночас захист релігійної свободи у світі. Такий підхід відповідає історичній ролі американських євангелістів у просуванні міжнародної релігійної свободи й формує переконливу моральну основу для лідерів GOP, аби ті зберігали підтримку України. Єдина церква по обидва боки Атлантики стане потужним нагадуванням політикам: стояти поруч з Україною — означає боронити свободу, віру й людяність у одну з найтемніших годин XXI століття.
Про авторів:
Едуард Приймак — американський журналіст українського походження, чиї роботи сфокусовані на дослідженні релігії та політики у Східній Європі.
